«Їж ананаси, рябчиків жуй, день твій останній приходить, буржуй». Так писав у далекому 1917 році, коли сталася так звана Велика Жовтнева соціалістична революція, поет Володимир Маяковський. Хто б тоді міг подумати, що через 90 років цих самих рябчиків пенсіонерам буде публічно обіцяти мер української столиці Леонід Черновецький. А повз київський аналог московського Мавзолею – пам'ятник Леніну на бульварі Тараса Шевченка – курсуватимуть «заглотські» «Лімузини» і «Лексуси». Тим не менше, поки живі люди старої епохи, виховані на ідеалах «Жовтня», політики продовжуватимуть паразитувати на їхніх ностальгічних почуттях і декларувати гасла, у які самі не вірять.
Подібні гасла звучали і сьогодні – на Хрещатику і Майдані, де, всупереч забороні суду, прихильники комуністичних ідей провели акцію протесту «щодо захисту соціально-економічних прав трудящих, проти фашизації суспільства» на честь 94-ї річниці Жовтневої революції. Успіх заходу забезпечували сотні міліціонерів. ForUm оцінив сьогоднішню обстановку у центрі столиці.
Отже, близько 10-ї ранку пенсіонери з червоною символікою довгою шеренгою рушили від станції метро «Хрещатик» у бік Бессарабської площі. У цей час біля того ж метро зібралася група молодих людей – прихильників ВО «Свобода». Однак немолодих учасників ленінської ходи вони не чіпали. Можливо, тому що вздовж усієї центральної вулиці стояли десятки міліціонерів у повному обмундируванні. Ще дві колони правоохоронців у шоломах і бронежилетах попрямували у бік пам'ятника Леніну.
Підходжу до Бессарабського ринку. До початку одинадцятої там зібралося більше сотні людей з червоними прапорами. Вдвічі більше людей стоїть біля ніг Ілліча. Їхній дух піднімають пісні про Сталіна і «Великий Жовтень». На парапеті традиційно торгують газетами «Комуніст», «Завтра», «Радянська Росія» і значками з ликами Сталіна, Че Гевари та Леніна. А також шевронами з серпом і молотом та написом «СРСР». Все – по 10 грн. У натовпі бачу плакат з портретом білоруського «бацьки». Древкотримач ставить його у приклад як ідеального вождя.
Після невдалих спроб завести розмову із зовсім юними учасниками мітингу підходжу до дівчини-комуністки. Виявляється, вона курирує групу студентів, які створили живий коридор до підніжжя вождя.
«Я потомствена комуністка, сьогодні відзначаю день перемоги великої соціалістичної влади, - розповідає Ірина Олегівна (25 років), другий секретар Жовтневого райкому Полтави. - Зараз я вчуся у вищій партійній школі, проходжу тримісячний курс. Викладачі і депутати нас навчають марксистсько-ленінської філософії, історії КПРС. У майбутньому мені це допоможе спілкуватися з людьми і доносити до них свої ідеї».
На запитання, чи не вважає вона, що комунізм віджив своє, Ірина переконує, що у їхній організації понад 60% – молодь. І всі вони шанують пам'ять великого Леніна і поважають партійного лідера Петра Симоненка. Також святкують 1 і 9 Травня, сумують 22 червня, а ось День Конституції святом не вважають.
У натовпі бачу колоритного чоловіка у вишиванці та з червоним прапором у руках. Він не дуже товариський, але зі святом мене вітає. У бесіді чую аргумент, який здивував мене ще більше.
«Я із Москви приїхав, - каже Сергій Пустовіт. - Сюди вийшов підтримати українських братів по духу. Ми віримо, що скоро буде Радянський Союз: Україна, Росія і Білорусь знову об'єднаються».
Наступних моїх співрозмовників запитання про те, чому день «Жовтня» святкують у листопаді, заводить у глухий кут.
«Я не знаю, почитайте в Інтернеті, - відмахується молодий чоловік. Він також вагається з відповіддю, який день вони прийшли святкувати. Однак секретар ЦК Компартії України Георгій Буйко переконаний, що раз люди стоять під червоними прапорами, значить, знають, навіщо вони прийшли до Леніна.
«Ми нікого силою сюди не тягнули, люди прийшли добровільно. Вони стоять під червоними прапорами неспроста – це символ їхніх батьків, дідів, братів по класу», - вважає Буйко.
Ближче до 11-ї ранку біля монумента Ілліча з'являється лідер прогресивних соціалістів Наталія Вітренко. Вона мовчки підходить до пам'ятника, зрушує у боки квіти, раніше принесені простими людьми, і на їх місце водружає свій букет із 11 гвоздик, оперезаних стрічкою – триколором російського прапора.
Через десять хвилин її пост «приймає» лідер КПУ Петро Симоненко. Він приносить вождю світового пролетаріату розкішний кошик червоних гвоздик і, відсвічуючи червоною накидкою, урочисто підходить до преси.
«Сьогодні ми повинні створити всі передумови, щоб народ України міг вільно висловлювати своє ставлення до цього свята і до нашої історії, - заявив він. - Я глибоко переконаний, що кожна розсудлива людина розуміє, що у нинішніх умовах жити далі не можна... І світ, до речі, нас у цьому переконанні підтримує! Адже якщо сьогодні на вулицях Нью-Йорка і Лондона звучить «Інтернаціонал», це свідчить про те, що люди не мають наміру далі мовчати і терпіти практику жорсткої експлуатації транснаціональним капіталом країн, народів, націй».
На докір, мовляв, суд заборонив їм ходу Хрещатиком, Симоненко парирував, що спілкування депутатів з народом ніхто не має права забороняти. Але на випадок, якщо на них хтось подасть позов, він висловив готовність сплатити штраф. На прощання головний комуніст вітає людей з Днем незалежності України. На його думку, наша країна здобула самостійність саме 7 листопада.
Далі колона людей з червоними транспарантами на чолі з Симоненком виходить на проїжджу частину, відтісняє машини і колоною у кілька сотень людей рухається правою стороною Хрещатика. Міліція, було, рушила їм навперейми, проте потім, мабуть, за чиєюсь командою, швидко відскочила.
Попереду колони їде міліцейський «УАЗик» з поставленою на телескопічну трубу відеокамерою. Фіксує все, що відбувається. Втім, люди на нього не звертають уваги.
Тим часом на прихильників комуністів біля станції метро «Хрещатик» чекають «свободівці». Їх щільним кільцем обступає міліція. Коли ті намагаються вирватися із обіймів правоохоронців, виникає бійка. У повітря летять збиті шапки. Але коли до бійки наближаються комуністи, кільком десяткам «свободівців» все-таки вдається прорвати міліцейський кордон. Вони, як розлючені бики, кидаються на червоні прапори комуністів. Виникає невелика бійка, але людей швидко відтісняють правоохоронці. Слідом за цим комуністам на голову летить «нагорода» – курячі яйця.
«Я прийшов, щоб проконтролювати забезпечення виконання рішення суду про заборону проведення акцій сьогодні на Майдані, - пояснює свої дії «свободівець» Ігор Мірошниченко, відомий спортивний коментатор. - Але, на жаль, міліція сьогодні потурає злочинцям».
Після цього червона колона, збільшившись у розмірах, безперешкодно крокує до Жовтневої площі – так учасники мітингу принципово називають Майдан. Там зі сцени, прикрашеної комуністичними гаслами, перед людьми виступають партійні лідери і передовики виробництва, які казна-звідки взялися.
«Ми, учасники всесоюзного мітингу, - показово обмовився один із ораторів, - вимагаємо заборонити перейменування вулиць з радянськими назвою, а також визнати 7 листопада державним святом». До речі, зі схожою вимогою виступають на своїх мітингах і «свободівці» – вони просять надати статус державного свята Покрові, яка припадає на 14 жовтня.
Тим часом школярка Марта Роженко поширює у натовпі якусь революційну газету. Її за свої гроші зверстала її мама разом зі своїми однодумцями.
«Багато хто називає нашу газету буржуазною, - зітхає дівчинка, - через те, що ми її продаємо по 1,5 грн. Вони вважають, що газета повинна бути безкоштовною. Але «за так» роздають якраз буржуазну пресу, по-справжньому ідейним виданням потрібні гроші, щоб їх можна було зверстати».
На докір, мовляв, при комунізмі, ідеї якого вона відстоює, все якраз і має бути безкоштовним, вона відповідає, що це можливо тільки після всесвітньої революції.
Ближче до 12:30 люди починають розходитися. Сотні міліціонерів все ще чатують під Головпоштамтом і на вулиці Городецького. Частина ходить грітися у підземний перехід, частина – ховається в автобусах. Мітинг закінчився. До наступних бійок, товариші?
Повний фоторепортаж про події 7 листопада дивіться у рубриці «ФОТО».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
