Небоженко: Аби щоразу не пускати «погану кров», вибори мають бути своєчасними

Політику часто порівнюють з грою у карти. При цьому неважливо - пасьянс це, покер чи «дурак». Експерти стверджують - підходить все. «Ляльки» і люди часто перемішуються один з одним настільки щільно, що відразу і не зрозуміти, хто ким грає...

Своїми роздумами про ігри в українській політиці в ексклюзивному інтерв'ю з кореспондентом ForUm'у поділився політолог, директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко.

- Вікторе Сергійовичу, за тиждень до вчорашнього розширеного засідання Кабміну, на якому був присутній Президент, в кулуарах шепотілися, що він їде туди з певною метою - «зносити голови». Називалися навіть певні кандидати на «вліт-виліт». Проте нічого такого не сталося. Чому?

- Я думаю, ніякої особливої ​​інтриги тут немає, оскільки, по-перше, самі по собі відставки, без зміни безпосередньо роботи Кабміну, нічого не дадуть. По-друге, масштабні «кадрові революції», як правило, починаються з відставки прем'єр-міністра, і тільки потім новий глава міністерської будівлі сам підбирає собі команду - так прийнято у всьому світі.

Тепер давайте на секунду уявимо, що б сталося, якби відставки, про які ми говоримо, відбулися. У результаті з'явилися б нові міністри, зобов'язані своїм входженням до Кабміну виключно особі Президента, і, відповідно, вступили б у конфлікт не тільки з галузевими віце-прем'єрами, а й із самим Азаровим. У результаті, у разі заміни при діючому прем'єр-міністрові, відразу кількох міністрів, причому одночасно, стали б говорити, що думку Азарова ніхто не бере до уваги.

- Тобто, це головна причина, через яку передбачувані відставки не відбулися?

- Скажімо так: ця обставина відіграла свою роль. Те, що «лава запасних» у чинної влади маленька - відомо всім, але мало хто звертає увагу на те, що головний політологічний принцип, який описує 80% сьогоднішніх пертурбацій у країні, говорить: якщо в тебе влада, значить у тебе і власність. Якщо сьогодні в тебе забирають посаду міністра чи губернатора, значить, завтра твій бізнес почне повільно вмирати: спочатку від тебе відмовляться партнери, потім накинуться ті, хто днем раніше несамовито шукав дружби і всіляко підлабузнювався.

Ділові партнери сьогоднішніх міністрів і люди, над якими нависла загроза втрати влади, дуже тонко відчувають цей нехитрий ланцюжок, і, звичайно, всіма силами тягнуться «наверх». А оскільки за півтора роки у нас сформувалася система, при якій будь-яке рішення - велике чи маленьке - приймається тільки «нагорі», то сьогодні Президент виявився б ніби між двох вогнів - якраз в епіцентрі політичних і економічних пристрастей. Представники однієї групи кажуть: «Давайте звільняти цього міністра, щоб поставити іншого і заробити більше грошей», інші відповідають: «Ні, не чіпайте цього міністра, тому що інакше ми не зможемо виконати дані нами певні економічні зобов'язання».

До речі, в такі ось складні ситуації наш Глава держави тепер потраплятиме регулярно: кожні кілька місяців накопичуватиметься невдоволення тим чи іншим губернатором або міністром; людина, над якою нависає загроза втратити владу, негайно включатиме лобістські структури, і Президент буде змушений постійно відкладати зміни «до кращих часів». Власне, саме це і означає «сенсація» щодо кадрових відставок, яка не відбулася.

- Наступне запитання про штурми парламенту і Кабміну: в нашій країні стає модно «тиснути на психіку» таким чином?

- Ви маєте рацію (сміється. - Авт.). Справді, ущемлені групи тепер регулярно викидатимуть свої негативні емоції і тиснутимуть на владу, влаштовуючи акції протесту, щедро схвалені соціально-політичною критикою.

Це пов'язано з двома моментами. По-перше, у нас реально не функціонує інститут опозиції. В Україні опозиція просто не вміє працювати з вулицею і соціальними групами, але зате завжди добре почувається під час договорів з владою, дискусій у телевізійному форматі і пафосної боротьби на виборах. Зараз усе це не працює - центральні ЗМІ контролюються владою, туди пускають тільки керовану опозицію, оскільки чудово знають, що саме вона скаже у відведені п'ятнадцять хвилин ефіру і зробить в найближчі п'ятдесят років.

По-друге, в такій ситуації незадоволені владою групи відчувають, що їм не вистачає виразників. Тобто, між владою і людьми, які протестують, немає посередника - не працюють дискусії, ЗМІ, немає численних громадських організацій, які на Заході, наприклад, служать буфером між владою і групами, що виражають протест.

І, нарешті, третій фактор, що пояснює гостроту моменту: за двадцять років українська влада, в принципі, розгубила певний ліміт довіри. Навіть якщо можновладці і обіцяють щось хороше, то або практично відразу про це забувають, або просто обманюють. Звідси і виникає постійна, несподівана не лише для влади, але і, між іншим, для самих учасників протесту гострота проблеми - люди розуміють, що якщо сьогодні вони нічого не доб'ються, то завтра їх знову ніхто не почує. Звідси, до речі, і парадокс: люди прийшли висловити свій протест, передати якісь пропозиції, а скінчилося тим, що з'ясували - з ними поводяться зарозуміло. Тоді вони і почали штурмувати будівлю Верховної Ради.

- Тобто, погром парламенту в плани «чорнобильців» і «афганців» з самого початку не входив?

- Я впевнений, що ніяких спеціальних планів рознести владні установи в учасників мітингу немає і не було, як би хто не намагався знайти відповідь на запитання - а хто це так «красиво» все організував-оплатив? Цим людям ніхто нічого не заплатив, просто у них, як і при владі, є своя точка зору, і вони хочуть її донести. Звідси і агресія. Вони ж, як підлітки, які не ведуть переговорний процес, а відразу починають битися. Влада, до речі, теж поводиться, як амбіційний підліток, тому учасники протесту, доведені до відчаю, або відразу висувають різкі вимоги, або прямо погрожують.

- Як, на Вашу думку, взагалі розвиватиметься політична система України в найближчі роки?

- Тут є три варіанти. Перший: влада «похитнеться» в інший бік від так званої сильної президентської влади. Наприклад, Янукович зрозуміє, що втомився від численної критики в свою адресу, як внутрішньої, так і зовнішньої, і частину влади передасть Кабміну. Другий варіант: оточення Януковича наполягатиме на подальшому зосередженні залишків повноважень і привілеїв тільки в одному центрі, не розуміючи, що тоді джерелом політичного зла буде вважатися цей же центр, тобто, сам Президент. Взагалі, більшість фаворитів Януковича сьогодні дуже добре влаштувалися: вони наполягають, вимагають, щоб Президент був рішучим, але коли відбуваються якісь неприємності - їх немає. Вони мовчать, не можуть взяти на себе відповідальність і вголос сказати, що чимала частина провини за події лежить саме на них. Натомість всю відповідальність тягне на собі Янукович. Це дуже незручна схема.

І, нарешті, третій варіант: коли остаточно сформується правляча «верхівка» на чолі з Януковичем (який, до речі, прекрасно розуміє, що потрібно рахуватися і з населенням, і з інститутами влади) і перенесе центр прийняття рішень в парламент.

Ми зможемо побачити застосування такого варіанту у випадку оголошення дострокових президентських виборів, після відповідних змін, внесених у Конституцію України, які проходитимуть безпосередньо у Верховній Раді. Зазвичай вважається, що таке може бути в парламентській республіці, але в нашій ситуації слабкий парламент може обрати сильного Президента - того ж Януковича, наприклад, але при цьому відповідальність вже нестиме не він, а парламент. Такий ось хитрий, змішаний варіант.

- Вікторе Сергійовичу, сьогодні більшість українців задається питанням, що краще - продовжувати ілюзорно прагнути до Європи чи повернутися в сторону Росії, Митного союзу і через певний час почати як сир у маслі кататися? Ви як вважаєте?

- Ну, по-перше, тут слід зазначити, що ми не є суб'єктами вибору. За нас цю проблему вирішать. Ми можемо тільки гадати, хто виявиться сильнішим - Захід чи Схід.

По-друге, Росії треба було трохи раніше починати свої інтеграційні рухи. Десь у 1999-2002 рр. Росія могла запропонувати досить цікаву схему інтеграції з Україною, Білоруссю і Казахстаном і одночасно звільнитися від провінцій, на зразок Кавказу, які повстали, і яких, до речі, страшно бояться українці. Але, оскільки нічого цього не сталося, сьогодні Кремль пропонує нам досить ущербні інтеграційні процеси, в яких РФ залишає в Євразійському проекті Кавказ, але не приєднує, вибачте за каламбур, «Газпром».

Тобто, з Митного Союзу та інших інтеграційних напрямків Росією виділено найсолодше - газ, відповідно, «Газпром» і торгівля енергоносіями. А все решта, насправді, конкурентне і нецікаве. У такій ситуації я глибоко впевнений, що в конкуренції між ЗВТ із Заходом і ЗВТ в рамках СНД виграє Захід, тому що він більш конкретний, і пропонує багатший ринок, де прибуток можна отримати швидше, ніж у Росії. І головне - там немає обмежень з енергоносіями, які з цілком зрозумілих причин є великим інтимом для Кремля.

Іншими словами, головний ворог (а це саме ворог!) інтеграції України і Росії, нормального функціонування МС, ЗВТ та Євразійського союзу є аж ніяк не українські націоналісти, і не російська бюрократія і навіть не Захід. Це «Газпром», який, завдяки численним кордонам і препонам, створює можливість додаткового прибутку, яка насправді, набагато вища, ніж та, що він має в тій же Німеччині або Росії. Тому, поки «Газпром» залишається незалежним від усіх інтеграційних процесів, ніякого Митного Союзу, Євразійського Союзу - не буде. Усе залишиться на папері!

- До речі, про папери: нещодавно Україна підписала угоду про створення ЗВТ у рамках СНД, зараз веде переговори з такого ж питання з ЄС. Чи вистачить стільця, якщо раптом справа все-таки піде далі, ніж «на папері»?

- Ви абсолютно маєте рацію. Неможливо всидіти на двох стільцях одночасно. І в цій ситуації Європа, звичайно, має більше конкурентних переваг. Але головне в тому, що дешеві енергоносії, які так необхідні для України, знаходяться в третій державі під назвою «Газпром», а він ніколи не дозволить, щоб в економічних відносинах між Україною і Росією були присутні взаємні інтеграційні поступки.

«Газпром», швидше, почне співпрацювати безпосередньо з Китаєм чи Німеччиною, ніж дозволить, щоб якась з пострадянських країн, що увійшли в інтеграційні структури, отримала хоч якісь переваги. Іншими словами: всі країни хочуть бачити в ЗВТ не тільки скорочення якихось бар'єрів, а й «полегшення важких енергоносіїв», а це якраз і заборонено. Торгівля енергоносіями в Україні, якщо подивитися по структурі наших зовнішньоекономічних відносин з Росією, становить 60% від усієї суми. Це неприродний процес, і з боку Кремля це, швидше, все-таки спосіб торгівлі із Заходом, ніж щире бажання об'єднати колишні республіки СРСР.

- Вікторе Сергійовичу, останнє запитання: через рік в Україні чергові вибори. Цього разу - парламентські. Як думаєте, якими вони будуть? Деякі експерти вже зараз пророкують малорейтинговим партіям повний провал, зокрема, КПУ і Блоку Литвина... Що Ви скажете на це?

- Я думаю, перші все-таки збережуть свою присутність в парламенті. Пройде «Свобода», «Фронт змін», але з'являться і нові, орієнтовані на Європу, націоналістичні організації і нові ліві. До речі, саме у цих партій і залишається ще якийсь шанс. З модними нині партіями, типу «Удар» Віталія Кличка, поки не все зрозуміло, вони всі висуваються в центр, і наліво-направо всім усе обіцяють, а це дуже насторожує.

І, нарешті, головне: всі ці вибори - це своєрідний сегмент ненависті по відношенню до влади. Тому люди, які прориватимуться до парламенту, вже прийдуть з установкою на критику, незважаючи на те, що можуть перебувати під потужним пресингом правоохоронних органів і спецслужб.

Крім того, вибори завжди закінчуються невдоволенням як мінімум 40% населення, які підозрюватимуть, що саме у них вкрали голос. І, знову-таки, влада не зробить нічого, щоб довести зворотне. Таким чином, звичайно ж, вибори дестабілізують ситуацію, але без виборів ще гірше. Вибори - це єдиний спосіб влити свіжу кров у чахлий український політикум.

- Враховуючи частоту виборів у нашій країні, сильно змахує на популярну у XVIII-XIX столітті процедуру кровопускання.

- Абсолютно вірно. Аби щоразу не доводилося пускати «погану кров», вибори мають бути своєчасними і справедливими. Хоча б тому, що іншого способу зняття політичних конфліктів і напруги Європа поки не придумала. От і все.

Лєра Нєжина,