За рік до парламентських виборів особливо гостро постає питання про майбутню розстановку політичних сил в Україні. Чи вдасться прорватися до Верховної Ради тим партіям, які минулого разу застрягли на порозі прохідного бар'єру? Чи побачимо ми там нові обличчя?
Політологи прогнозують появу в парламенті праворадикальних сил. З чим пов'язано зростання їхньої популярності? Чим загрожує радикалізація українського суспільства? На ці та інші запитання експерти намагалися знайти відповіді під час тематичної дискусії в «Goethe-Institut» в Києві.
«Влада дискредитувала ненасильницькі методи боротьби»
Від пострадянських, центральноєвропейських та інших західних країн наша держава вигідно відрізняється тим, що за весь час незалежності у нашому парламенті не було радикальних націоналістичних партій. Для українців це не здається чимось особливим. Але, якщо підійти з порівняльної точки зору, то відсутність ультраправих у Верховній Раді - це, швидше, виняток, парадокс. Адже в більшості країн Європи вони хоч раз, але побували в парламенті. Серед них та ж «Ліга польських сімей» у Польщі, «Атака» у Болгарії, «Сербська радикальна партія» в Сербії, «Угорський громадянський союз» в Угорщині.
На думку В'ячеслава Лихачова, старшого експерта з питань ксенофобії та національності Конгресу національних спільнот України, такий парадокс у нашій країні скоро зникне. Сьогодні ультраправа партія ВО «Свобода» має всі шанси потрапити до парламенту.
«Безумовно, значна частка успіху радикального націоналізму була закладена перемогою Помаранчевої революції, - вважає експерт. - У певному сенсі націоналістично налаштований виборець отримав владу, яку міг по праву вважати своєю. Але вона його розчарувала.
Насправді це було неминучим. Розчарування було пов'язано з якоюсь ейфорією, я б навіть сказав екзальтацією, від перемоги Помаранчевої революції. Те, наскільки це розчарування було глибоким, і наскільки вдало радикальні праві зможуть цим скористатися, і залежатиме їхній успіх».
У той же час він зазначає, що зростання популярності радикальних сил зовсім не означає, що наше суспільство «фашизується» і що в ньому наростають ксенофобські настрої. «За радикальну «Свободу» голосують лише тому, що не бачать на виборчому полі когось більш симпатичного», - переконаний Лихачов.
Серед первинних передумов до зростання популярності праворадикалізму політичний аналітик Остап Кривдик називає постколоніальну ситуацію в Україні, коли культурні права українського етнічного співтовариства повністю не забезпечені. Для доказу він наводить експеримент, проведений народним депутатом Олесем Донієм (НУ-НС). Він скупив у газетному кіоску всі друковані видання і розділив їх на дві стопки: україномовні і російськомовні. Коли він їх зважив, остання виявилася в рази важчою.
«З постколоніальних умов виникає питання необхідного захисту своїх культурних прав або переходу до насильницької боротьби, - каже Кривдик. - Друга причина зростання правого радикалізму - страх втратити свою країну. У людях існує потреба в солідарності дій.
Українська політика виглядає дуже брудною, а націоналізм на її фоні постає в романтичному, одухотвореному вигляді. Людей приваблює естетика визвольної боротьби, яка тягнеться століттями. Це досить цілісний стиль, і він притягує».
До практичних передумов аналітик відносить придушення українськими властями національних цінностей. Такі антидемократичні кроки підштовхують людей до радикального вибору. До того ж, після Помаранчевої революції влада дискредитувала ненасильницькі методи боротьби, нерадикальні дії. Людям здається, що демократія не працює.
«У зв'язку з цим йде дуже важливий наслідок - дискредитація гуманітарних питань, - стверджує Кривдик. - Цілком справедливі вимоги розширення україномовного поля поєднуються з ксенофобськими висловлюваннями».
Тому, на думку аналітика, у «Свободи» Олега Тягнибока є два шляхи розвитку: або стати адекватною правоцентристською альтернативою, або перетворитися на якусь подібність російського Жириновського.
«Через 20 років жителі Києва виглядатимуть зовсім по-іншому»
На останньому Ялтинському саміті нобелівський лауреат з економіки Полл Кругман передбачив Україні економічне піднесення. Як наслідок в Україні повинно з'явитися багато робочих місць. Серед них, напевно, будуть посади, на які українці не захочуть йти. Або ж через демографічну кризу виникне нестача робочої сили. Тоді, за оцінками експертів, промисловість стане масово залучати в нашу країну трудових мігрантів: з Кавказу, з Центральної Азії, з Близького Сходу або навіть з Африки. По суті, повториться те, що зараз відбувається в Москві.
«Я думаю, якщо вийти на вулиці Києва років за 20, зовні там буде зовсім інша публіка, жителі Києва виглядатимуть зовсім по-іншому», - вважає кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії Андреас Умланд.
Однак, на його думку, це може спричинити за собою велику небезпеку: нетерпимість за расовою чи національною ознакою. Тому дуже важливо вже сьогодні налаштуватися на можливе виникнення таких проблем.
«Мультикультурне суспільство в Україні буде. Подобається це комусь чи ні, - переконаний Андреас. - У будь-якому разі це краще, ніж закрите товариство. Залишається тільки сподіватися, що ці емігранти інтегруватимуться в наше суспільство. Така ж партія, як «Свобода», на цій темі паразитуватиме».
До речі, на цю дискусію в «Goethe-Institut» завітав і предмет обговорення - представники партії «Свобода». На їхню думку, інтеграція дійсно неминуча, але в зворотному напрямку: якщо не пручатися, емігранти інтегрують свої цінності в наше суспільство.
У Європі проект мультикультуралізму провалився
У той же час в Європі мультикультуралізм провалився. У тій же Німеччині його недієздатність визнала сама Ангела Меркель, канцлер країни. Емігранти замість інтеграції в європейське суспільство продовжують залишатися в якомусь подібному гетто. Однак про відмову від спільного проживання людей різних національностей і носіїв різних культур не йдеться.
Європейці просто визнали, що потрібно було більше працювати у сфері вивчення мови, включення емігрантів у звичайний трудовий ринок. Те ж саме відбувається в деяких інших країнах Західної Європи.
«Особливо показова ситуація з турками в Німеччині. На початку 60-х років їх запрошували як гастарбайтерів, щоб закрити брак робочої сили. Спочатку ідея була така, що вони попрацюють і поїдуть додому. Однак з різних причин багато хто з них залишилися, почали перетягувати до себе свої сім'ї. Тому зараз там така велика турецька громада, і є проблема її інтеграції в німецьке суспільство», - розповідає Умланд.
У той же час він визнає, що східні європейці змогли б значно легше інтегруватися в Євросоюз. «У принципі, так воно і відбувається, тому про них менше говорять», - зазначає він.
«Приємно відчувати себе нащадком древньої цивілізації, навіть якщо у світі твою країну знають через гастарбайтерів і повій»
У той же час багато експертів задаються питанням: чому радикалізація суспільства відбувається саме в правому напрямку? І чому в Україні практично відсутні сильні ліві рухи?
На думку автора та головного редактора журналу «ЛІВА.com.ua» Андрія Манчука, слабкість українських лівих багато в чому обумовлена пануванням правої ідеології.
«Через двадцять років після падіння радянської системи в країні, як і раніше, звучить люта антикомуністична пропаганда - хоча очевидно, що ніякий «комунізм» країні не загрожує, - вважає Андрій Манчук. - Демонізуючи радянську епоху, буржуазія намагається свідомо дискредитувати будь-який лівий проект, альтернативний нинішній комуністичній системі. А, крім того, вона намагається зняти з себе відповідальність за те, у що перетворилася зараз наша розорена країна».
У той же час, права ідеологія, за словами Манчука, це ідеологія правлячих верхів, яка нав'язується нашому суспільству через пропаганду і дозволяє маніпулювати цим суспільством. Бідних, пограбованих і обдурених людей нескладно переконати, що винуватці їхніх бід - це не еліти, які приватизували країну, а зовнішні і внутрішні вороги, в широкому спектрі: від українофобів до іноземних студентів з іншим кольором шкіри.
«В Україні, як і в будь-якій бідній периферійній країні третього світу, пропагуються міфи про стародавню велику національну культуру, яка існує з часів трипільських горщиків. А ультраправа, тоталітарна ОУН та її функціонери героїзуються без будь-якої спроби критичного погляду на їх діяльність, - говорить він. - Падіння загального рівня освіти і культури сприяє поширенню цих міфів. Приємно відчувати себе нащадком якоїсь стародавньої цивілізації і напівлегендарних завойовників-героїв, якщо навіть твою країну знають сьогодні в світі в основному через гастарбайтерів і повій».
На думку Андрія Манчука, це призведе до того, що країна і надалі занурюватиметься в прірву насильства і злиднів, без жодного шансу на реалізацію альтернативних проектів. Адже праві пропонують Україні той же капіталізм - але без «чорних», і зі своїм фюрером на чолі. А спроба нав'язати суспільству націоналістичні догми призведе до внутрішніх конфліктів і розколу країни.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
1353
