Ласий лівійський... пісок?

Західні компанії вже б'ються між собою за Лівію, але подальший розвиток подій у цій країні може поламати бізнес-плани «завойовників».

Коли я і мої однолітки ще не народилися, Муаммар Каддафі вже очолив революцію у великій арабській країні. Коли ми пішли до школи, ця країна вже давно була одним із потужних і незалежних лідерів арабського світу, здатна на власну сильну позицію на міжнародній арені, хай і не без радикалізму, «матеріально підкріплену» найбільшими запасами вуглеводнів. Коли ми виросли, Каддафі і його країна почали замислюватися над інвестиціями в залишки економіки Української РСР.

Минає ціла епоха... У школі нам розповідали, що у ХХІ столітті між капіталістичними країнами цілком вірогідні війни за переділ основних ресурсів, особливо нафти. І сьогодні, враховуючи нинішній стан світу, відчувається - так, ХХІ століття настало: спочатку Ірак, потім Лівія... Словом, «Велика вісімка» крокує по планеті.

Головне - нафта

І справа тут, звичайно, не в «терористі» Муаммарі Каддафі, який, до речі, зумів згуртувати континентальний аналог ЄС - Африканський Союз, і стати його стягом. І навіть не в тому, що вже котрий місяць СНД-шні ЗМІ слухняно слідують у руслі західної пропаганди, яка то по три рази на день рапортує про «повне» взяття Тріполі, то звинувачує начебто вже вигнаного лідера у всіх духовних і тілесних гріхах. Справа в енергоносіях.

Запаси нафти в Лівії досягають 46,4 млрд барелей - це 3,4% світових покладів і 8 місце в світі. Не так багато, як в Іраку (115 млрд. барелей - 8,3% запасів і 4 місце), однак лівійська нафта відома малою сірчистістю, а це принципово важлива якість для переробки. До заколоту в Джамахирії щодоби експортувалося приблизно 1,3 млн барелей на добу, у той час як запаси газу в Лівії перевищують 2 трлн. м3.

Зрозуміло, що з початком «подій» видобуток «чорного золота» впав (до 60 тис. барелей на добу, що покриває тільки 1/5 внутрішньої потреби). І ще до атаки заколотників на столицю Тріполі великі західні нафтові компанії робили спроби частково відновити поставки з території, залишеної урядовими силами. Однак за твердженням нового голови лівійської нафтової держкорпорації National Oil Company (NOC) Нурі Беруіна, незважаючи на прагнення вислужитися перед західними «босами», видобуток «чорного золота» відновиться до довоєнного ніяк не раніше кінця 2012 року. За словами чиновника, низка родовищ на сході країни запрацює вже у вересні, але видобуток вимірюватиметься десятками, а не сотнями тисяч барелей на добу.

Експерти зазначають, що початок війни в Лівії швидко призвів до стрибка цін на нафту: навесні вартість базисного сорту Brent злетіла до $125 за барель. Зараз цей сорт «торгується» на рівні $ 110/бар. - лобі великих країн-споживачів добилися деякої корекції, змусивши Саудівську Аравію (та інші залежні держави) різко підвищити нафтовидобуток. Так, Аравія наростила видобувні показники до 30-річного максимуму. Крім того, Міжнародне енергетичне агентство вирішило викинути на ринок нафту зі стратегічних резервів - усього лише втретє за 37 років існування організації.

Але ринкові оператори вважають, що без лівійських поставок подібних заходів вистачить ненадовго. Причому основний споживач лівійської нафти - Європа, і не дивно, що до атак на Каддафі вдалося підключити, наприклад, авіацію Бельгії і Данії, які раніше особливим завзяттям повоювати не відрізнялися (а данці і зовсім час від часу рвуться «змитися» з ЄС).

До війни провідні позиції в нафтовій галузі Джамахирії займали Eni (Італія), BP (Великобританія), Total (Франція), Repsol YPF (Іспанія) і OMV (Австрія), і саме вони найбільше виграють від повалення Каддафі, вважає політолог, фахівець з Близького Сходу Руслан Павленко, а ось РФ через конфлікт уже несе й економічні, й політичні втрати.

За словами офіційного представника контрольованої повстанцями нафтокомпанії Agoco Абдельджаліля Майуфа, «у нас все нормально з партнерами із західних країн, але можуть виникнути проблеми з Росією, Китаєм, Бразилією». При цьому всі спостерігачі відзначають слабку і угодівську позицію Кремля, який поспішив оголосити Каддафі поза законом навіть раніше від деяких країн Заходу.

Екс-нардеп, політичний і економічний експерт Євген Лешан деталізує: сьогодні не стільки Європа залежить від РФ (в т.ч. як постачальника газу), скільки навпаки. «Так, у Брюсселя можливість диверсифікувати постачання «блакитним паливом» теоретично є; а ось Москва в подібному випадку втратить левову частку збуту, і буде змушена агресивно пробиватися в Азію, в ту ж КНР. Тому росіяни підтакують Заходу щодо Лівії», - резюмує експерт.

Український фактор

Згідно уточненню Павленка, на тлі спаду поставок з Лівії альтернативою для ЄС може бути якраз Росія, від якої європейці й так вже залежать щодо газу. Технічна можливість для цього у Москви є: по експортній нафтопровідній мережі «Дружба» в останні роки в Європу щорічно постачалося близько 65-66 млн т нафти, але потужність магістралі дозволяє наростити річні поставки до 70-80 млн т, говорить фахівець.

Тут-то в «схемі» і з'являється Україна, через яку проходить південна гілка «Дружби». Навколо вітчизняних транзитних нафтопроводів ніколи не було такої «метушні», як уже не перший рік йде щодо питання транспортування газу. І виходить, що теоретично ми могли б виграти від спаду видобутку в Лівії - за рахунок зростання нафтотранзиту і, як наслідок, плати за нього. Сьогодні транспортування нафти (і нафтопродуктів) по українській «трубі» коштує 4,5 грн/т, і збільшення прокачування на 1 млн т/рік додасть в казну 4,5 млн грн.

Поки ж, за підсумками 8 місяців, країна скоротила транзит «чорного золота» в річному зіставленні на 12,6%, до 12,1 млн т. а у 2010 р. транзит зменшився на 30,8% до 20,14 млн т.

Втім, додає Лешан, інтерес України не тільки в потенційній активізації свого нафтопрокачування, а й у видобутку на землі Джамахирії. Так, ще у 2008 р. Каддафі і тодішній президент Віктор Ющенко домовилися, що НАК «Нафтогаз України» видобуватиме в Лівії нафту: чотири нафтоносні поля були попередньо виділені Києву ще у 2003 р., і тільки політичні пертурбації, а також неохоче інвестування «Нафтогазу» в довгострокові проекти розвитку привели до того, що до кризи розробка так і не розпочалася, каже Лешан.

Тоді ж, у 2008-у, лідери двох країн обговорювали і перспективу будівництва в Україні нового нафтозаводу, який був би орієнтований на лівійську нафту. Навколо цієї ідеї було багато інсинуацій, але немає сумнівів, що вітчизняний ринок тільки виграв би від появи на ньому якісних «джамахирійних» нафтопродуктів з малосірчистої сировини і знизив би хронічну залежність від поставок нафти і готових нафтопродуктів з РФ. До речі, росіянам було б непросто запобігти подібним змінам, акцентує Павленко, - на відміну від нескінченних «диверсифікаційних» прожектів з Азербайджаном, Туркменістаном і т.п.

Ми залишаємося в Лівії?

…Тим більше, що позитивний досвід зарубіжного видобутку вже є. У 2010 р. «Нафтогаз» почав концесійну розробку ділянки Алам-ель-Авіш Східна площею 994 км2 в західній частині Єгипту. Ділянку взято в концесію в кінці 2006 р. За словами директора ДП «Зарубіжнафтогаз» НАК «Нафтогаз України» Пилипа Карпека, зараз триває його виведення на промисловий видобуток, який у майбутньому році повинен досягти 1 млн т нафти. Сумарні запаси вуглеводнів тут оцінюються в 10 млн т. В одному тільки 2011 р. вкладення в проект складуть 760 млн грн, річний дохід від його реалізації - 200 млн грн (з урахуванням того, що видобуток тільки починається).

Карпеко підкреслює: «Незважаючи на останні революційні події, Близький Схід, безумовно, перспективний з точки зору видобутку вуглеводнів, і ми тримаємо руку на пульсі. Крім Єгипту, плануються проекти і в інших країнах Північної Африки».

Також у НАКу є видобувний проект в ОАЕ, на який цього року буде витрачено 16 млн грн. Карпеко інформує: «В Еміратах маємо концесію на 2 ділянки на море, вартість проекту - не менше $200 млн. Підбираємо стратегічного інвестора, ведемо переговори з компаніями з Китаю, Індії і Росії». Загалом, «Нафтогаз» хотів би «замалюватися» і в Лівії. Не дарма буквально днями Президент Віктор Янукович підтвердив наміри «сприяти народу Лівії у відродженні країни». Зокрема, для цього запланована участь Януковича в засіданні щодо лівійської теми, яке відбудеться в рамках його візиту на 66-у сесію Генеральної асамблеї ООН.

Спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки Євген Микитенко в ексклюзивному коментарі ForUm`у зазначає: Україна і Лівія залишаються дружніми країнами, пов'язаними між собою давніми взаємними симпатіями.

За його словами, ми можемо запропонувати Тріполі високі технології, промисловий і аграрний потенціал, причому за конкурентною ціною. Крім того, ми розуміємо потреби лівійської економіки і можемо працювати за проектами у нафто-газовій, машино-, авіа- та суднобудівній сфері, в галузі хімпрому, АПК та ін. Але ж відомо, що Київ не отримав майже нічого в Іраку, де активно брав участь в окупаційних заходах західної коаліції, а з Джамахирією зовсім «все погано»: виявлені і вже мало не страчені «українські найманці», штат Каддафі нібито сповнений наших спеців… На цьому тлі Україні нічого особливо не світить, упевнений Лешан, принаймні, в плані нафти-газу. Ремонт же військової та іншої техніки радянського виробництва, якої у лівійців багато, може продовжитися. Навряд чи повстанці налаштовані віддавати ці замовлення Росії.

Усе тільки починається

Так чи інакше, про повну перемогу бунтівників говорити поки рано. Навіть в подачі західних ЗМІ на карті країни видно, що «опозиція» зайняла майже все узбережжя, але війська Каддафі контролюють великий південно-західний глибинний регіон Феццан, що становить добру чверть Лівії і насичений запасами вуглеводнів. Лешан вважає, що перегрупувавшись з використанням території сусідніх країн (того ж Нігера), «каддафісти» здатні як мінімум почати затяжну партизанську війну. Досвід Іраку показав, що пустельна місцевість для цього - не перешкода.

Власне, у лівійців є «напрацювання» партизанської війни з початку ХХ століття, коли вони під керівництвом народного героя Омара аль-Мухтара ганяли по пустелі італійських окупантів (країна була колонією Італії у 1911-42). Бої тривають, це змушені визнавати і на Заході. За словами Лешана, незважаючи на постійні бомбардування і пряму участь спеціальних військ країн НАТО, Катару та інших, урядові сили (крім Феццан) утримують низку важливих пунктів - прибережний Сирт, Бані-Валід і час від часу контратакують.

У своєму останньому телезверненні (по сирійському каналу Аль-Раї) Каддафі закликав лівійців не здаватися тим, хто намагається заново колонізувати Північну Африку. Він назвав повстанців зрадниками, які бажають поставити ресурси країни на службу іноземним інтересам. Що ж, на думку Лешана, важко сперечатися.

Щодо нафти аналітики переконані: провідні нафтокомпанії, особливо Total і Eni, вже почали запеклу боротьбу за «шкуру невбитого ведмедя» за підтримки своїх урядів. Вони повертають до Лівії свій персонал, незважаючи на бої і загрозу для життя.

І на завершення кілька слів про «є» і «здається».

З одного боку, Ірак «прихоплений», лівійців начебто добивають; в Сирії сутички стають більш запеклими, але тут, як в анекдоті, «є нюанс». У тому ж Іраку не вщухає активність повстанців, причому Штати таки хочуть передати основний військовий контроль багдадській владі - а значить, «партизанщина» тільки посилиться. Операція в Джамахирії затягується і вже починає дратувати і Вашингтон, і Європу, вважає Лешан.

У зв'язку з цим нагадаємо: у «холодну війну» військова стратегія США і НАТО передбачала ведення однієї повномасштабної (локально-неядерної) війни, а в іншому регіоні при цьому допускалося «динамічне стримування». Тобто, на піку могутності Пентагон міг дозволити собі півтори війни.

З тих пір і військові бюджети урізали, і криза настала. Чи потягне Захід відразу дві «великі і товсті» гарячі точки, та плюс ще Сирію, та плюс Афганістан, з якого поки що ніхто не йде - велике питання. Отже, доведеться чимось жертвувати, робить висновок Павленко, якщо, звичайно, не перенапружувати всі мислимі сили (що все одно не гарантує результату).

І от питання: чи не доведеться НАТО після стількох потуг все-таки піти спочатку з Афганістану, а потім поступово «байдужіти» до Іраку? І чи не призведе, зрештою, ця гонитва «за всіма зайцями» до горезвісного розбитого корита, одночасно зі зростанням нестабільності в арабському світі?

Андрій Боярунець,