Дерегуляція і філософський камінь

Коли спостерігаєш за спробами влади оживити українську економіку, яка знемагає від корупції, хабарництва, здирництва і непрофесіоналізму управлінців, виникає стійка асоціація з пошуком філософського каменю середньовічними алхіміками. Подібно поважним бородатим старцям наші чиновники із усіх сил намагаються винайти якийсь рецепт, який дозволяє здійснити успішну трансмутацію заліза у золото, створити чарівний алгоритм економічної панацеї. Чудодійна речовина повинна зцілити хвору на серйозні недуги економіку, омолодити старіюче тіло пострадянської промисловості і продовжити легітимність перебування при владі.

Чарівним реактивом влада проголосила залучення інвестицій, а тепер, коли з інвестиціями чомусь не склалося, панацеєю знову вирішено призначити дерегуляцію. До речі, дерегуляцію піднімав на щит перетворень на початку своєї каденції і Віктор Ющенко, який навіть придумав для неї грізну назву «регуляторна гільйотина». Тоді дерегуляція закінчилася скасуванням ретельно відібраних регуляторних актів, безболісно принесених чиновниками у жертву президенту, і збереженням тих актів, які забезпечували надійне «харчування» бюрократії. Громадськості відрапортували про масштабну дерегуляцію, влада розібрала грізну гільйотину і чиновники, полегшено зітхнувши, знову приступили до стягування мзди з підприємців.

Слова «регуляція» і «дерегуляція» сьогодні знову так часто звучать із вуст членів уряду, причому часто-густо у спірному контексті, що настав час пояснити всім, що ж вони означають.

Отже, регуляторна політика – це політика, спрямована на створення таких умов, при яких забезпечується паритет інтересів держави, бізнесу і нас, споживачів. В ідеалі держава, створивши прозорі, конкурентні, рівні для усіх учасників правила, перестає виступати у ролі регулятора, а перебирає на себе функції модератора, направляючи і м'яко коригуючи. При цьому присутність держави абсолютно не виключається, просто вона повинно працювати «вище» і «нижче» рівня ринку, будучи націленою на отримання суспільного блага.

Після того, як регуляторний акт почав працювати (якщо він пройшов через сито регуляторної експертизи, яку раніше здійснював Держкомпідприємництва), проводиться аналіз його ефективності з точки зору дотримання паритету інтересів держави, бізнесу і споживача. Якщо держава перестаралася, і документ шкідливий для бізнесу, потерпають не лише підприємці, а й споживачі, адже всі витрати, які несе бізнес, оплачуємо у кінцевому підсумку ми – у вартості послуг і товарів. Значить, акт потрібно корегувати. Якщо держава не отримує очікуваного ефекту від дії акта або він не працює на отримання вищої мети – суспільного блага, це також свідчить про те, що у ньому містяться неправильні норми, які потрібно виправляти. Цей процес коригування, виправлення помилок і неправильних рішень і називається дерегуляцією. Тепер усім стає зрозуміло, наскільки спірними і непрофесійними виглядають декларації «закінчити дерегуляцію до кінця поточного року»?

Дерегуляція – це процес, який повинен проходити постійно. Бо чиновники, будучи прямими бенефіціарами існуючої корупційної системи, міняти її не будуть. А значить, завжди ухвалюватимуть рішення на свою користь.

Дуже важливо визначити правильний баланс між регуляцією і дерегуляцією.