У роки моєї юності розхожим був слоган, мовляв, все життя – гра. І це була навіть не фраза, а якась філософія життя.
Пам'ятаю, культовим романом нашого покоління вважався опус Гессе «Гра у бісер». Зараз я його смутно пам'ятаю; залишилося тільки відчуття, що у цій розгорнутій притчі якраз і проводилася аналогія життя з якоюсь безглуздою, беззмістовною грою на щось незначне типу гри у бісер.
Насправді ж все не так. Життя якраз не гра, оскільки справжня гра завжди має три можливих результати – програш, виграш і нічия. А життя завжди має один результат. Є така сумна фраза: якщо будь-яку історію розповісти до кінця, то вона завжди закінчується смертю. І життя, як гра, завжди має один відомий результат. Тут навіть нічия неможлива.
Тому у концепції «життя – гра» ми завжди лузери. Але це не так. І тому життя все ж не гра. Життя – це супергра. Так, у ній не можна виграти, але зате можна не програти! Або, принаймні, можна створити відчуття непрограшу, а значить, не жити суцільним лузерством. І для цього у кожного народу є свої рецепти.
Зокрема, латиноамериканці, щоб не думати про кінець (останній програш), завантажують життя до краю гедонізмом: витончений секс, вишукана їжа, білий пляжний пісок, смарагдові пальми і дядько – кокаїновий король у Болівії.
Німці грають, а точніше, воюють з безглуздістю смерті максимальною свідомістю життя. Їхнє кредо – заповнити всі вітальні ніші і порожнечі розпорядком і логістикою. Все разом це називається німецьким порядком та німецькою класичною філософією.
Брати-росіяни житіє своє роблять суцільною грою у витонченій пох...їзм, де все життя – суцільний перегін «Москва – Петушки», нескінченна станція, але з вічним п'яним надривом загадкової і незрозумілої душі.
Японці спробували всіх перехитрити, і взагалі по-самурайськи не помічають тяготи життя, а тільки милуються цвітінням сакури і з похмурою хтивістю чекають кінця...
А що робити українцям? Я думаю, ми вже інтуїтивно близькі до своєї моделі Супергри, яка називається «салоїзм». Суть нашої глобальної ігрової стратегії – так глибоко і плотськи вгризтися у життя, щоб навіть не було видно, що знаходиться за його межею. Так черв'як вгризається у соковите яблуко настільки глибоко, що йому не страшні навіть смертельні вороги – граки, які як ангели черв'ячної смерті баражують над яблуневим садом.
Наші політики говорять про український шлях у Європу чи у Росію, хоча насправді ми у себе давно інтегрували і Європу з її німецькою логістикою, і Росію з її шапкозакидацьким пох...їзмом, і навіть латинський гедоністичний світ, а на додачу – і Японію. Єдина відмінність у тому, що вони сидять під квітучою сакурою з томиком танки, а ми – під дозрілою яблунею з добрим куснем сала і початою «чвертю».
«Салоїзм» – це зовні простакувата, але насправді велика філософія Супергри, коли на Кінець забивається «кінець», оскільки сало ще не скінчилося, а життя поки триває.
«Салоїзм» – це український варіант юмівского соліпсизму. Тільки останній припускав, що у світі існує тільки Юм, а все решта – його еманація та імманація.
А у нашому варіанті крім тебе самого існує тільки кум, звичайно, якщо сала вистачає і на нього, а все решта – гра уяви. Навіть горезвісний Кінець.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
