Останні тижні носять якісь надзвичайно нехарактерні для нинішньої влади зовнішньополітичні відтінки. До того ж переважно лише на одному напрямі – російському.
Саме це і викликає у мене відчуття особливої тривоги: за найближче майбутнє, за осінь і зиму, які усі ми, не дай Боже, можемо провести у холодних квартирах і хатах.
А усе тому, що Президент та уряд України мають бажання у той чи інший спосіб глобально переформатувати внутрішній український енергоринок під потреби та запити близьких до них фінансово-промислових груп. Для цього вони хочуть зробити головне: реформувати «Нафтогаз України» і встановити повний контроль над новими енергетичними монополіями, які, ймовірно, з’являться в Україні вже у наступному році.
Я не вірю у те, що нинішня жорстка дискусія між Україною та Росією виникла через те, що керівництво нашої країни хоче захистити інтереси пересічних українських громадян. Ми повинні усвідомлювати, що такими категоріями ні на Банковій, ні на Грушевського ніхто не оперує. Власне так само, як і у Кремлі. Думають лише про власні статки, які можна примножити при перерозподілі найбільш ліквідних державних активів.
Водночас, подібний ажіотаж дозволяє Росії більш впевнено просувати альтернативні енергетичні проекти, такі як «Північний потік», який нарешті отримав благословення від російського прем'єр-міністра Володимира Путіна. Також він сприяє «правильному розвитку» президентської передвиборчої кампанії, яка пройде у Росії наступного року.
Наскільки я знаю, у найближчі тижні представники політичних груп планують здійснити «депутатський десант» у головні столиці західних держав. Мета такої висадки – роз’яснення внутрішньополітичної ситуації в Україні у світлі судових справ проти опозиції, а також ознайомлення із загальними параметрами українсько-російської дискусії в енергетичній сфері.
Ну що ж, велика гра за великий куш перебуває в дуже активній фазі.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
