Скільки Україна платить за російський газ, відомо всім і кожному. Чим ближче до 2012 року, тим більше український уряд бентежиться: що ж робити з кабальними газовими контрактами з РФ, тим більше, що бюджетний рік закінчується, а зверстати прийнятний головний кошторис країни при нинішніх цінах на російський газ дуже складно.
Судячи з останніх месиджів перших осіб нашої держави, влада рішуче налаштована знизити ціни на газ. Росія ж не має наміру переглядати вигідні для себе умови. Що з цим робити і як жити далі в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у розповів експерт, екс-уповноважений Президента з енергетичних питань Богдан Соколовський.
- Богдане Івановичу, скажіть, чи означають заяви прем'єр-міністра Миколи Азарова про неприйнятність пропозицій Росії щодо Митного союзу, продажу ГТС те, що влада включила «задній хід» у газових відносинах з РФ, що уряд почав виявляти «економічний патріотизм», щоб виплутатися із газової кабали?
- По-перше, незрозуміле походження самого терміну «задній хід». Для цього необхідно знати, що таке «передній хід», щоб говорити про «задній».
У мене немає сумнівів, що нинішня влада хоче поліпшити умови співпраці у газовій сфері, оскільки вона бачить безвихідність ситуації. Але підхід влади до цієї проблеми, по-моєму, принципово неправильний.
Необхідно активно працювати над створенням альтернативи. У нас є 6-7 років, щоб повністю отримати заміну російському газу. І тоді, при укладанні нових контрактів з Росією, ми будемо мати міцну позицію для переговорів. Тоді ми зможемо сказати: «Якщо ви нам не даєте газ за нашою ціною, то ми збільшимо видобуток, знизимо споживання».
Розумієте, першочерговим завданням для реалізації такого плану є економія газу. Але! Нею має займатися не міністр Юрій Бойко, не Міністерство палива та енергетики. Їхня функція – забезпечувати газом споживачів. Економією ж повинні займатися споживачі (від приватних до великих заводів хімпрому та металургії).
Якщо не економити, то до нових переговорів у 2019 році ми знову прийдемо з тим же багажем, що й у 2009-му.
- Тобто?
- Будемо прохачами у монополіста, який продовжить диктувати свої умови.
- Відомо, що зараз Україна видобуває 20 мільярдів кубометрів свого газу і купує приблизно 40 млрд куб.м російського. Як Ви думаєте, наскільки можна за 6-7 років знизити використання газу та із яких джерел перекрити споживання російських вуглеводнів?
- Споживання можна знизити мінімум на 30%. Але для цього потрібно збільшити власний видобуток за рахунок шельфу природного газу, сланцевого газу та шахтного метану. Зараз же ми маємо абсолютно протилежне – власний видобуток багато років із року в рік скорочується, свердловини виснажуються.
Але головне, повторюю, це зниження споживання. Без нього ніяк. Нам просто необхідно реформувати цілі галузі економіки і, можливо, перевести деякі із них на іншу сировину. Це аксіома.
Зараз же уряд України у розпачі. Чому, запитаєте ви. Відповім: після «Харківських» домовленостей все змінилося у гірший бік, хоча декларувалося перемога. Не треба марно себе обнадіювати – росіяни ніколи не були поступливими, вони – монополісти і поводяться відповідно. Вони відстоюють інтереси своєї країни – Росії. Україні ж потрібно відстоювати свої, домагатися партнерських відносин.
- Скажіть, хіба можна змусити українських споживачів, особливо великих, знизити споживання газу? Як це зробити?
- Елементарно! Беремо підприємство і ставимо йому розумне завдання. Наприклад, ми кажемо: треба через три роки знизити споживання на 20-30% (або через перепрофілювання, або через модернізацію, або через зміну власника). Якщо споживач не робить цього – держава вправі відібрати у такого підприємства ліцензію. Такий жорсткий підхід дасть результат.
- Чи можливий інший шлях боротьби з російським монополізмом? Я кажу про невдалу спробу об'єднатися з європейськими споживачами і викуповувати газ на східному кордоні України, яку було започатковано при Президенті Вікторі Ющенку. Чи поїзд уже пішов?
- Цілком можливо. Хоча, якщо, як ви говорите, поїзд пішов – це не означає, що не прийде інший «поїзд»... Схема проста: Росія продавала б газ на нашому кордоні, а ми з Європою його транспортували. І в такому разі зникнуть підстави для будь-яких конфліктів.
- Хіба це можливо?
- Я у цьому впевнений абсолютно!
- А «Харківські» угоди? Це була короткозорість нинішньої влади, чи ж, підписуючи їх, українська сторона вірила у зміцнення дружніх відносин з РФ і, відповідно, у поступки з газового питання?
- Я говорив і ще раз повторю: ці угоди – велика хитрість Росії і короткозорість українських властей. Точка.
- Ви стверджуєте, що при правильному підході Україна за 6-7 років знизить споживання газу. А що ж робити зараз?
- Платити. Альтернативи немає.
- Так це ж величезне навантаження на нашу економіку.
- Не для того росіяни підписували і фактично вимагали диким способом через газову війну ці контракти, щоб зараз їх змінити.
- Вони залишаться у колишньому вигляді?
- Щоб ніхто не міг сказати «нема результатів переговорів», косметичні зміни будуть. Але по суті контракти залишаться попередніми.
Не виключено, що РФ піде на поступки. Але! Натомість на дуже-дуже великі поступки з нашого боку. Правда, не думаю, що влада після «Харківських» угод готова буде до серйозних поступок.
- Чому?
- Українська влада хоче залишитися владою, а такі поступки загрожують їй серйозними наслідками.
- Тобто, так би мовити, «батьківщину продавати» не зважаться: зона вільної торгівлі з РФ, Казахстаном і Білоруссю та приватизація ГТС нам не загрожує?
- Думаю, ні. У проблемі відстоювання газового питання України співпадають особисті, партійні та державні інтереси тих, хто при владі.
Вони хочуть бути владою, а не маріонетками. Хочуть бути не губернаторами у Росії, а президентом, міністром і так далі.
- Отже, газові пропозиції російського керівництва вже загрожують суверенітету влади нинішнього керівництва нашої країни?
- Безумовно!
- Богдане Івановичу, кажуть, що основна мета судового процесу над Тимошенко – це використання його як козирної карти у Стокгольмському арбітражному суді при розгляді там газових контрактів. Наскільки така версія правдоподібна?
- Я не вірю у Стокгольмський арбітраж щодо газу. Час уже втрачено. Ставити так питання потрібно було у березні-квітні.
Але з іншого боку, переглядаючи і аналізуючи з провідними юристами ці контракти ще у 2008 році, ми зробили висновок, що вони написані так, що дуже важко вчепитися за щось, щоб їх розірвати. Зробити це фактично неможливо.
Говорити про те, що Тимошенко покараємо і переглянемо контракти... Цього не буде! Ніякий міжнародний арбітраж не буде дивитися, перевищував хтось в Україні повноваження чи ні. Тим більше, що у цьому питанні немає ясності: десять разів можна довести як одне, так і інше. Суд над Тимошенко і юридичні позиції України у газовому договорі пов'язувати не варто.
