Янукович повернув політологію в українські вузи

Коли на початку 2010 р. Ганна Герман запропонувала мені ввійти до складу Громадської гуманітарної ради при Президентові Україні, я абсолютно відверто сказав їй, що, по-перше, ніколи не вважав себе «фаном» Януковича, а по-друге, не хотів би сидіти у компанії людей, які не знають ніяких інших слів, крім «одобрямс» та «чого зволите?»

У відповідь вона розсміялася і зазначила, що має уявлення про мої ідеологічні погляди і що Президентові у цій Раді потрібні люди, які мають свою думку і здатні висловити її поза політичною кон'юнктурою.

Оскільки Віктор Янукович абсолютно легітимно був обраний українським народом на посаду Президента, я, порадившись зі своїми колегами по Всеукраїнської асоціації політичних наук (ВАПН) та Університету «Україна», погодився співробітничати у Гуманітарній раді. І на першому ж її засіданні порушив питання щодо повернення політології у перелік обов'язкових навчальних дисциплін для вивчення її студентами всіх спеціальностей.

Президент дав відповідне доручення, яке було внесене до протоколу засідання Громадської гуманітарної ради при Президентові України (протокол №1 від 13.05.2010 р.)...

Однак перед тим, як продовжити свою розповідь про поневіряння політології чиновницькими кабінетами, варто все ж нагадати, хто «заварив усю цю кашу»...

Усім зацікавленим передісторією цього питання пропонуємо почитати стенограму прес-конференції ВАПН в УНІАНі від 05.01.2010 р.:

«Доктор політичних наук, професор, голова Всеукраїнської асоціації політичних наук Валерій Бебик вважає, що наказ Міністерства освіти і науки щодо переведення політології та соціології із категорії обов'язкових до категорії вибіркових навчальних дисциплін у навчальних закладах спрямований на знищення політології та соціології як науки».

«Уряд Юлії Тимошенко руками міністра освіти Івана Вакарчука знищує політологію та соціологію як науку в Україні. Переведення цих дисциплін із обов'язкових у вибіркові пояснювався тим, що ми йдемо до Болонського процесу», - сказав Валерій Бебик.

У той же час, за його словами, відповідно до Болонської процедури, вибіркові дисципліни вводяться лише на останніх курсах, тоді як в Україні вибірковість запроваджується з першого курсу навчання, коли студент ще не може визначити, який предмет йому потрібен в обов'язковому порядку.

Валерій Бебик, ґрунтуючись на результатах опитування, проведеного Всеукраїнською асоціацією політичних наук, додав, що таке рішення МОН призведе до збільшення рівня безробіття серед викладачів і наукових працівників. До зниження рівня суспільно-політичних знань у студентів, до зниження рівня наукових досліджень з політології та соціології у вузах, а також до зниження рівня популярності спеціальностей «політологія» і «соціологія» серед абітурієнтів».

Іншими словами, псевдопатріоти Тимошенко і Вакарчук, прикриваючись так званим Болонським процесом абсолютно свідомо пішли на стратегічну дебілізацію політичної свідомості української молоді, вилучивши політологію (науку про політичне управлінні суспільства) і соціологію (науку про громадянське суспільство) із навчальних планів підготовки фахівців з вищою освітою.

Можна багато говорити і зло жартувати про «донецьких», яким Україна, що називається, «по барабану». Але я звик робити висновки на підставі фактів.

Весь такий із себе «патріотичний» уряд Тимошенко прийняв рішення, спрямоване на згортання процесів формування майбутньої української еліти, а весь такий «непатріотичний» уряд Азарова, виконуючи доручення Януковича (який дослухався до викладацької громадськості), повернув політологію в українські вузи.

Слід віддати належне і міністру освіти та науки (і, чомусь, молоді та спорту?) Дмитру Табачнику, який спочатку підтримав позицію колишнього міністра Івана Вакарчука, але, розібравшись у ситуації, підписав наказ щодо повернення політології у нормативний блок вузівських навчальних планів, зауваживши у телефонній розмові, що, дійсно, попереднє рішення Міністерства було помилковим.

Це – тільки факти. Висновки з них пропонуємо зробити читачам самостійно. А замість ремарки я пропоную задуматися про те, кому вигідно мовити на зарубіжних і вітчизняних (не українських!) телеканалах і писати про «даунецьких» і «бандерлогів». Точно – не українцям. Киньте у мене камінь, якщо я не правий!