Нинішній політичний сезон, мабуть, перший у новітній історії України, який проходить нон-стопом з початку календарного року. Традиційне літнє затишшя, коли політики «працюють» на закордонних виборчих округах – екзотичних курортах, а у телевізорі з'являються тільки з початком вересня, – цього року змінилося довгограючим серіалом «Суд над Тимошенко».
Однак близькість чергових парламентських виборів не дає жодного шансу розслабитися вітчизняному політикуму та його клієнтам-виборцям.
З яким же багажем політики почнуть боротьбу за голоси?
Позиції влади та опозиції однаково незавидні.
«Регіонали» зі своїми наближеними, фракцією спікера і комуністами, з одного боку, змушені будуть відкривати аукціон небаченої щедрості у вигляді чергової порції популістських законів для удобрення електорального поля. Але з іншого, примара другої хвилі світової кризи з падінням попиту на український експорт обіцяє величезну дірку у держскарбниці та повну неможливість «роздавання слонів».
Крім того, невиконаними залишаються обіцянки перед закордонними кредиторами щодо реформування пенсійної системи, цінової політики на ринку газу (необхідність різкого подорожчання газу для населення), а гроші потрібні вже зараз.
В актив влади за останні вісім місяців можна записати закон про скасування техогляду для приватних легкових автомобілів. Він, за запевненням міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, полегшив бюджет міліції на півмільярда гривень. Додамо від себе, що і залишив у кишенях водіїв суму вдвічі більшу, враховуючи величезну корупцію у системі техогляду.
Загалом, влада опинилася між молотом економічної кризи і ковадлом прийдешніх виборів.
А що ж опозиція?
На тлі суду над Тимошенко – не дивлячись ні на що, найбільш рейтинговим опозиціонером – девізом решти опозиції (від радикального Олега Тягнибока до помірного Арсенія Яценюка) є слова із «Євгенія Онєгіна»: «...вздыхать и думать про себя, когда же черт возьмет тебя». Там, правда, йшлося про дядька головного героя, а тут – про одну всім відому тітку.
Пояснимо. Демонструючи все літо співчуття до екс-прем'єра і ненависть до влади, опозиційні лідери не можуть не розуміти, що партія Тимошенко – організація вождистського типу, де все тримається на харизмі лідера. У разі, якщо влада таки «намалює» судимість Юлії Володимирівні, її «Батьківщина» розпадеться зі швидкістю радіоактивного йоду за кілька тижнів. І тоді – ласкаво просимо на звільнене електоральне поле. Орати – не переорати...
І тут виникає головна біда не лише «політиків-ніби-то-демократів», а й українців загалом. Вона – у великій кількості орачів-гетьманів, які претендують на роль «лідера боротьби зі злочинною владою». Як вчить нас історія рідного краю, плуг або булаву лідера опозиції тягнутимуть у різні боки, поки він або вона не зламається. Практично це виглядатиме як повна відсутність єдності – і під час виборчої кампанії, і в парламенті, чим не забариться скористатися влада. Як говориться в одній закордонній рекламі, «доведено традицією».
Крім того, кредит довіри до опозиції багато у чому вичерпаний, і, в основному, тому, що на 90% вона – влада колишня, а пам'ять у виборця хоч і коротка, але не куряча. І що було пару років тому, під час кризи 2008-2009 рр., електорат пам'ятає.
Ще одним ударом по опозиції стане новий закон про вибори. Він дозволить на базі Партії регіонів створити КПРС XXI сторіччя. Необхідно тільки втілити у життя низку нововведень у вигляді заборони блоків, підвищення прохідного бар'єру і повернення мажоритарки. І – здрастуй, блок «комуністів і безпартійних», як на виборах у Верховну Раду СРСР. У сенсі, що комуністи – це ПР, а безпартійні – мажоритарники, ангажовані владою. Варто зазначити, що ця схема частково налагоджена і довела свою ефективність на місцевих виборах минулої осені. Тоді несподівано «посиніли» місцеві ради деяких регіонів, які вважалися «помаранчевими» з часів Майдану. Наприклад, у Рівненській та Київській областях. І зроблено це було не в останню чергу через повернення мажоритарної системи. Так що процес, як казав незабутній Михайло Сергійович, уже пішов, товариші.
Напередодні колишній комсомольський вожак, екс-глава НБУ, він же бронзовий призер президентських перегонів Сергій Тігіпко публічно заявив про готовність повернутися у лоно керівної і спрямовуючої політичної сили. Куди тільки поділися його пасажі про інакшість і принципову відмінність від влади, які так активно були декларовані у ході президентської виборчої кампанії.
Здається, що справа однією «Сильною Україною» не обмежиться, і список готових «об'єднатися заради стабільності» приросте ще не одним синтетичним скоростиглим політпроектом. А може, і довгожителі не погребують. Скажімо, комуністи у разі підвищення прохідного бар'єру дуже ризикують скласти компанію Наталії Вітренко, агітуючи за дверима парламенту свій старий електорат. Але вони-то (комуністи) владі вже точно не потрібні...
А поки суд та діло, першим після канікул поспішив сподобатися виборцям глава парламенту Володимир Литвин, який заявив, що закон про пенсійну реформу вимагає нехай і технічних, але правок, і тому до кінця року пенсіонери нинішні і майбутні можуть спати спокійно. Також ним було заявлено про низку інших починів парламенту. Серед них – закон про ринок землі, про бюджет на наступний рік, про вибори у Раду, закон про регламент ВР. Останні два меседжі адресувалися уже не виборцеві, а партнерам по владі, яким без повернення мажоритарної системи та ліквідації виборчих блоків на виборах мало що світить, як, втім, і Литвину. Принаймні, так нас запевняють соціологи.
Але Володимиру Михайловичу, як говориться в одному анекдоті, «гірше за всіх». Зайнявши свого часу на дострокових виборах місце «іуди-Мороза», сьогодні він так само, як Олександр Олександрович у 2006-му, демонструє лояльність до влади. Але є нюанси: у Мороза була горезвісна «золота акція», якою він і скористався, отримавши крісло спікера. У Литвина такої акції сьогодні немає, і після виборів теж не буде. Загалом, мавр повинен політично померти, тому що вже зробив свій посильний внесок у цементування фундаменту влади...
Як воно буде – покаже вже найближчий час. Так що, «сідаймо гарненько и дивімось чемненько» нову серію політсеріалу.
Коментарі політологів про новий політсезон у контексті заяв голови Верховної Ради.
Кость Бондаренко: «Литвин на політичному роздоріжжі»
«Питання, порушені Литвином, дійсно важливі. Що стосується його самого, то він перебуває на політичному роздоріжжі. Йому краще злитися з будь-яким великим проектом, ніж розкручувати свій власний».
Віктор Небоженко: «Литвин забув сказати про проблему ціни на російський газ»
«Службові обов'язки Верховної Ради – це, насамперед, бюджет і конституційні закони. Литвин заявив, що ми вчасно розпочнемо бюджетну резолюцію і бюджетний процес. Але проблема бюджетного процесу у тому, що його основна цифра – ціна на російські енергоносії – не затверджена. Ось про це нам Литвин повинен був чесно сказати, що не закінчені переговори з Росією і не можна вибудувати повноцінний бюджет. І це може тягнутися до листопада або грудня... Нам дійсно потрібні закони, про які він говорив, – і про кадастр землі, і з приводу пенсійної реформи. Але по нещасній податковій реформі добре видно, що вона піддається постійним доробкам... Справа не у кількості прийнятих законопроектів, а у вкрай низькій їхній якості... Від Литвина ми не почули, що він хоча б перед тим, як іти з великої політики, заявив, що ця сесія буде якісною...
У пенсійній реформі він хоче зняти з себе відповідальність і перекласти її на Кабмін. Але рішення про закон приймає законодавчий орган, а не уряд. Тому, як не крути, а їм доведеться приймати пенсійну реформу.
Проблема Литвина у тому, що він не знає, чи піде (на вибори) за списком Партії регіонів, і тоді він стає рядовим партії та «позолоченою тушкою». А якщо не візьмуть? Тоді ніяких гарантій, що він їм там (у парламенті) потрібен. Цілком можливо, що йому доведеться йти по мажоритарному округу. Але у такому разі йому сильно завадить закон про пенсійну реформу.... Він не такий привабливий, щоб заманити своїми солодкими промовами молодь, а пенсіонери згадають пенсійний закон. Тому природно, що він зволікає, йому потрібно точно знати, сів він в урядовий потяг Партії регіонів чи ж йому доведеться йти по мажоритарному округу, але тоді йому дуже не хочеться голосувати за реформу».
Вадим Карасьов: «Головним трендом осені буде створення провладної мегапартії»
«Першими відкрили політичний сезон Азаров і Тігіпко, заявивши про намір об'єднатися. Ця заява ... уособлює основний тренд нового політичного сезону: створення на базі Партії регіонів через приєднання всіх при- і провладних партій сильної партії влади як ... прообразу майбутньої фракції у новому парламенті. Ця нова партія влади буде домінуючою структурою не тільки у парламенті, але і в суспільстві. А всі решта будуть запрограмовані на маргінальне, міноритарне існування... Про такий проект і заявили Азаров і Тігіпко. Партія регіонів сьогодні не справляється з функцією партії влади і не може служити опорою для Януковича, тому такий проект – це основна робота на політичний сезон осені та зими.
Литвин же всього лише додав деякі мазки до цієї політичної картини. У його заявах немає ніякої інтриги. Закон про земельний кадастр приймуть, пенсійну реформу також, але трохи скоригувавши...
Залишається тільки інтрига навколо виборчого закону... Якщо вдасться проект щодо злиття провладних політичних сил, тоді немає необхідності запроваджувати змішану систему виборів. Можна обійтися пропорційною з великим прохідним бар'єром, скажімо, у 7%. Саме навколо моделі виборчого закону – змішана система чи пропорційна з підвищеним бар'єром – розгорнеться боротьба на початку політсезону. Але вона відбуватиметься не у парламенті і не публічно, а у коридорах влади».
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
