У нас в Україні тема довіри до банків ну ніяк не втратить свою, з дозволу сказати, актуальність. Не припиняються повідомлення про швидко зростаючий рівень нашого розчарування нашими ж банками. Характерними є повідомлення типу: «за результатами соціологічних опитувань населення України, лише приблизно 5% опитаних готові довірити банкам свої накопичення і відкрити в тому чи іншому банку депозит».
Ой! Лише тільки 5% ... Невже?.. Навіть холодок по серцю пробіг...
У нашому (яке начебто йде до Європи) суспільстві кожен може говорити практично все, що йому заманеться. Все одно влада на переважну більшість навіть цілком конструктивних заяв просто не реагує (що неможливо було собі уявити навіть в епоху застою).
Але! Надійність банків – тема особлива. Адже більшість українців, навіть зовсім небагатих, є вкладниками банків. І погані оцінки банків їх непокоять. А занепокоївшись, вони можуть наробити помилок і зазнати просто невиправданих втрат своїх кровних.
Крім того, у чималої кількості наших співгромадян до того ж є ще й дуже гіркий досвід співпраці з банками. Мало кого може втішити думка, що радикальні труднощі з поверненням валютних кредитів є, насамперед, результатом нез'ясовно швидкої РЕвальвації гривні навесні 2008 р. в умовах швидко зростаючого дефіциту поточного рахунку. Країни, які витрачають на закупівлі імпорту істотно більше того, що вони заробляють на експорті, стають на шлях ДЕвальвації національної валюти щоб ДЕстимулювати імпорт і СТИмулювати експорт. У нас у першій половині 2008 р. можновладці пішли у діаметрально протилежному напрямі... Аж тут ще й криза грянула... І крайніми виявилися банки, що мало втішає українців, які потерпіли від цих екзерсисів.
Саме тому особливо радує, що при всій жорсткості (навіть жорстокості!) того, що сталося, пара вкладник-банк досить таки швидко адаптувалася до нової макроекономічної ситуації і вже тривалий час демонструє вельми плідне співробітництво, яке динамічно розвивається. Важко знайти інші сектори економіки, які мають схожі позитивні результати. Може, тільки сектор інформаційних технологій складе певну конкуренцію банкам.
Відчуваючи досить глибоку повагу до різного роду соціологічних опитувань, не можу не зауважити на неприйнятності використання цих коштів в оцінках стосунків пар (ланок) і вкладник-банк, зокрема, і громадянин-банк, взагалі. Адже ставлення людей до грошей фіксується в (1) кількісних показниках, які досить (2) точні і (3) офіційно враховані. Опитування потрібно проводити з питань, які не мають такої тріади якостей. Наприклад, щодо відносин зятів до своїх тещ, або свекрух – до невісток, або громадян – до політиків.
А у будь-якій економіці (навіть у радянській) кількісна оцінка напрямів руху грошей, структури грошових потоків і грошових запасів найкраще характеризує настрої громадян і підприємців як її, економіки, суб'єктів. Якщо ми проаналізуємо динаміку депозитів у банках за період 01 липня 2007 - 01 липня 2011, що включає кризовий (2009) і перший післякризовий рік (2010), то побачимо:
1. Депозити «фізиків», тільки 5% яких довіряють банкам (якщо вірити опитуванням), зросли за ці 4 роки більш ніж у 2 рази (темп 235%), що у натурі означає приріст на 171'022 млн. грн. Зіставте це число з обсягом ВВП, почніть поважати «фізиків» і задумайтеся над значимістю соцопитувань про довіру народу банкам – вона ніяка;
2. Темп зростання депозитів «фізиків» набагато вищий інфляції – депозити «фізиків» зросли у реальному вимірі;
3. «Фізики» – невиправні оптимісти і прихильники нашої банківської системи. Адже вони тільки у 2009 р. збільшили свої депозити з темпом меншим інфляції = 103% (їхні депозити впали у реальному вимірі). Уже у 2010-му, першому післякризовому році, «фізики» (образно) туго набили мішки грішми і понесли їх у банки. У результаті темп зростання депозитів перевищив інфляцію і склав 121%;
4. Якби не «фізики», то стан банківської системи у 2010 р. був би куди сумнішим. Адже «юрики» різко зменшили свій запал у розміщенні депозитів у банках, і тому загальний темп зростання вкладів склав тільки 99% - депозити всього і номінально, і реально впали. І вина у цьому «юриків», а не «фізиків»;
5. Приріст депозитів «фізиків», по суті, визначив приріст загальної суми депозитів – він склав 70% загального приросту у 245'362 млн. грн. Сподіваюся, що читач розуміє: такий значний приріст депозитів, звичайно ж, був використаний банками для нарощування кредитування економіки (і підтримки держбюджету). Або – «фізик» завдяки банкам (через розміщення своїх коштів у банках) став головним кредитором економіки. Честь йому і хвала.
Таким чином, результати соцопитувань про довіру українців банкам радикально суперечать фактично сформованим дуже продуктивним, партнерським відносинам у парі вкладник-банк. Чи варто витрачатися на проекти такої сумнівної якості? Що вони дають країні?
Дуже важливо: як на ці... соцопитування... можуть реагувати банки? Та ніяк! У кожного банку своя статистика відносин з вкладниками. І взагалі-то вона дуже позитивна.
У висновку не можу не опротестувати ще один «гріх», який вельми часто приписують банкам. Це швидке і впевнене зростання готівкової валюти за межами банків, «під подушками». Цю біду теж пояснюють недовірою до банків.
І тут є над чим замислитися. Адже лише за січень-травень цього року, побоюючись курсових катаклізмів, українці «повели» за межі банківської системи майже 4,1 млрд. дол. США. А всього за всі 20 років Незалежності (мабуть, незалежності від власного розуму) приблизно 63-65 млрд. дол. США. Багато!
Але ж не банки розробляють і втілюють у життя курсову політику, формують траєкторію зміни курсу гривні. Не банки! І навіть не Нацбанк! Не вони вселяють у душі громадян невпевненість у курсі гривні!
Генератор усіх подій, девальвацій курсу гривні – наша економіка. Непереборне для нас та стале (за окремими винятками) і значне перевищення обсягів імпорту товарів над їхнім експортом час від часу спрацьовує як міна уповільненої дії, опускаючи курс гривні. Ось, наприклад, і за 5 місяців поточного року ми купили товарів на 4,6 млрд. дол. Більше, ніж продали. Адже рік тому цей розрив був тільки у розмірі 1,7 млрд. дол. США. Причому тут банки, якщо ми просто не вміємо ефективно господарювати? Якщо ми – ледачі і скоро тривіально вимремо від своєї ж ліні?
Віктор Лисицький
