Дурні ви всі! Або «запишіть мене в кацапи»

«Дурні ви всі, хто думає, що я не люблю російську літературу!..» - саме так я прокоментував би деякі «відгуки» в мережі, присвячені моїм (поки безуспішним) пошукам в російській літературі етнічно російських поетів і письменників.

Насправді, не винен же я в тому, що російську літературу створили ті, що творили російською мовою:

· українці (М. Гоголь, А. Чехов, М. Нєкрасов, А. Ахматова, П. Гребінка, Ф. Достоєвський, В. Маяковський, В. Хлєбніков);

· татари (Г. Державін, О. Радіщев, М. Огарьов, Д. Давидов, І. Тургенєв, О. Купрін);

· євреї (О. Пушкін, Лев Толстой, О. Блок, О. Мандельштам, Б. Пастернак, Олексій Толстой, К. Паустовський, Й. Бродський);

· поляки (А. Грібоєдов/Гржибовський, Ф. Булгарін, Є. Баратинський, М. Кукольник);

· німці (Д. Фонвізін, А. Фет, М.Салтиков-Щедрін);

· кримчани (В. Жуковський - турок, Ф.Тютчев - генуезець-італієць, В. Капніст - греко-італієць) і так далі.

Один з моїх приятелів, бачивши марні спроби з надання гуманітарної допомоги молодшому російському братові (у вигляді пошуків російської ідентичності), запропонував мені не мучитися і не шукати серед росіян, так званих росіян.

«Насправді ніяких росіян не існує!» - заявив він і розповів цікавий анекдот:

«Зустрічаються в Пекіні на оптовому ринку для країн СНД два євреї. Один з них запитує: «А ти хто, ребе, за національністю?» - «Я росіянин, - відповідає інший, - а ти - хто?» У відповідь чує: «Ну, тоді я – американець...»

Насправді, - подумалося мені. Як же все просто! Немає ніякого сенсу говорити про етнічних американців і росіян. Не будете ж ви говорити про тьотю Соню, що переїхала на американський Бродвей з української Одеси, як про етнічну американку?!

Навіть, якщо вона і вивчила з гріхом навпіл і страшним єврейським акцентом англійську (не американську!) мову, мій власний язик згортається в трубочку і відмовляється називати вказану персону єврейської національності американкою.

Так чому ж ми повинні робити виключення для так званих росіян? Тільки тому, що їх мучить фантомний вірус «російського світу» - аналог американського «pax-americana»? ..

Вас не переконав цей аргумент? Тоді я доведу ситуацію до абсурду. Дам вам прочитати свої вірші. А ви вже вирішите самі, шановні читачі, записувати мене в кацапські письменники чи великодушно залишити серед українців, які люблять російську літературу, але не люблять, коли під приводом захисту російської мови знищують стародавнішу українську культуру і мову. Отже:

Литургия

Заботы дня неспешно и устало

Макает в ночь задумчивый закат,

Как будто литургия отыграла,

Ну, а снега – мелодию хранят.

Последний луч ныряет по сугробам,

И где скребок добился черноты,

Озябшей кистью звонко ставит пробы,

Рождая мир весенней красоты.

Блики тьмы

Горит свеча, полночная пальмира,

И ночь прохладу тащит мне в окно.

Коптит луны округлый ломоть сыра,

Роняя лики истины в вино.

Горит свеча в надломленном бокале,

И желтый блик хмельного огонька

Дрожит и пьет в сиреневом хрустале

Густую мысль, вобравшую века.

И образ тьмы зловеще кажет знаки –

Извечный круг удачи и беды.

Безмолвный крик застыл в потертом фраке,

Как человек, убивший все мечты.

Золотая часть души

Когда штрихи размытых линий

Наносит кисточкой закат,

Весь мир становится красивей

И человек природе – брат.

Не властелин, и не прохожий,

А золотая часть души,

Когда его природа тоже

Окрасит в нежное в тиши.

Осенние контрасты

Неброский осени портрет

Контрастней, чем вчера –

Размытый клена силуэт

Горит в углу двора.

Неугомонный паучок

Раскинул льдинок сеть,

Вот, бирюзы поймав клочок,

Повисла сучьев плеть.

Озябший луч едва скользит

В хрустальной чистоте,

Прохожий мерно прохрустит

В житейской суете.

Замерзших лужиц кружева

Хранят застывший след,

А в них багровая трава

Последний шлет привет.

В игре природы страсти нет,

Всему своя пора –

Багряный клена силуэт

Застыл в углу двора.

А для того, чтобы читатель (прежде всего – российский) ощутил прелесть украинского языка, я предлагаю прочитать несколько стихотворений на моем родном языке.

Пазли душі

Моя душа розтанула, мов літо,

У павутинні сонячних дощів,

І в почуттях яскравих розмаїтій

Вже поселилась магія віршів.

Вони прийшли раптово і зненацька,

І намішали в колір молоко,

І пазли ті у фарбах чудернацьких

Змішали стиль бароко й рококо…

Замерзлий крок

Чудовий день, обласканий поетом,

Впадав у ніч. І, зрештою, помер.

Вже кольори зіркових туалетів

Магічним пензлем править костюмер.

Спадає ніч рухливим покривалом,

І розсипає нотами зірки,

Земля і небо, молотом й ковадлом,

Застиглий звук спотворює на крик.

І невимовно дивна та картина

Із кольорів розплющених зірок,

Як невичерпна й дивна павутина

Малює рух, немов замерзлий крок.

Я мудрість п’ю із черепа епохи…

Я мудрість п’ю із черепа епохи -

З рецептів Часу й сонмища Богів,

І напливає з Вирію потроху

Могутній дух дніпровських берегів...

Український Вирій

Ніхто не знає, як він виглядає.

Чи він - Творець, чи Всесвіт був - завжди?..

Якщо - всесильний, то чому не дбає,

Щоб Україну вивести з біди?..

Ніхто не знає (бо ніхто не бачив),

Чи Бог - Творець, чи просто собі – бог,

Що лиш живе, сміється й часом – плаче

В обіймах щастя, клопотів, тривог?

Якщо ж він – бог й частина цього миру,

Що мов зерном засіяна людьми,

То Україна – фантастичний Вирій,

А, отже, боги - разом з ним і ми!

Як мало знаємо про Бога…

Як мало знаємо про Бога

І про магічний вплив Богинь,

Що запроторюють дорогу

У світ Добра і Берегинь…

Та і себе не знаємо ні краплі:

Якого роду, і навіщо ми? –

Вже котрий вік – одні й ті ж самі граблі.

Пора Богам ставати вже – людьми!

Продовження буде…Щиро Ваш

Валерій Бебик