Ті, хто любить голлівудські фільми, багаторазово чули від кіногероїв фразу: «Я не працюю на Президента, я все життя захищав Конституцію». Просунута у політичному плані Америка знайшла свій базис у швидкоплинній політичній реальності – у Конституції.
У нашій же країні на Конституції присягають новобранці Збройних Сил і новообрані президенти, є спеціальні органи і відділи, які зобов'язані захищати конституційний лад. Конституція є не лише Основним Законом, але й актом прямої дії, дозволяє застосовувати свої норми безпосередньо у судовому процесі.
На жаль, безліч норм стали лише красивими деклараціями і не сприймаються всерйоз. Багато років Конституцію ігнорують президенти, судді та даішники. І взагалі, рідко хто сподівається на конституційні механізми вирішення своїх великих і маленьких проблем.
Діяльність Конституційного Суду – одного із захисників і єдиного тлумача конституційних норм – спочатку викликала питання. Зараз же експерти оцінюють діяльність КСУ не вище, ніж окремих суддів Печерського суду або іншого районного суду у столиці чи у глибинці. На жаль, політична доцільність або особисті аргументи стали більш пріоритетними, ніж «священні тексти».
Конституцію зразка 2004 року критикували за неясність у розподілі повноважень. Тепер ми живемо з текстом 1996 року, який теж має неузгодженості і не повністю відповідає сьогоднішнім реаліям.
Але до норм Конституції все менше апелюють громадяни і опозиція, змирившись з безуспішністю таких спроб. Країною керують у ручному режимі за допомогою телефонного права, і ця система працює.
При одноосібному керівництві, у принципі, офіційна форма конституційного ладу може називатися як завгодно – хоч президентсько-парламентською республікою, хоч Джамахирією. Все одно всі ключові рішення приймаються в одному кабінеті.
Така ситуація є хорошою до пори до часу. Але при зміні кон'юнктури навіть ця Конституція може бути використана проти влади. Наприклад, прем'єр-міністром призначають молодого реформатора, він нарощує рейтинг, потім починається новий касетний скандал, фейсбук-революція, і у разі відходу Президента з посади виконувачем обов'язків стає якраз прем'єр, який починає будувати зовсім іншу країну.
Тому якщо говорити про можливу конституційну реформу, для влади вона цікава лише як механізм захисту свого перебування біля керма. Хоча у чинному тексті імпічмент фактично неможливий, а Президент і так має досить багато повноважень.
Що потрібно змінити для соціальної модернізації суспільства, так це перерозподілити повноваження від місцевих держадміністрацій до місцевих рад. При ухваленні Конституції у 1996 році приватизація держмайна тільки починалася, і чинна вертикаль адміністрацій реально керувала держвласністю, яка становила приблизно 90% усієї економіки.
Зараз у розпорядженні держави залишилося 10-15% економіки, і то нею керують міноритарні «приватники». У той же час центральна влада будує неофеодальному систему відносин, де губернатор повинен бути головним «розводящим» в області і відповідати за всі процеси ввіреного регіону – від збору податків до результату виборів. У голови ОДА для цього, крім начальницького баса, є хіба що механізм субвенцій держбюджету та особисті зв'язки з силовиками.
Звичайно, передання повноважень і бюджетних грошей від голів МДА, які призначаються, до мерів, які обираються, чревате втратою адміністративного контролю і взагалі розвитком реальної демократії. І таку країну потім будуть ще просити вступити до ЄС, але віддати владу – серйозний політичний вчинок, і поки його не варто очікувати, незважаючи на декларації всіх політичних гравців.
Набагато реальніше – чистка розділу про основні права і свободи громадянина. Майбутні реформи потихеньку демонтують соціальну державу загального добробуту. Держава відмовляється від великої частини своїх зобов'язань щодо надання безкоштовної освіти, лікування, зайнятості.
І якщо Конституція заважає реформам, то будуть міняти таку Конституцію. Це ж стосується права держави порушувати банківську таємницю і недоторканність житла, і права банків та комунальних підприємств відбирати власність за борги. У спорі громадян і кредиторів держава стає на бік останніх, і цей процес скоро буде закріплений конституційно.
А ще конституційну реформу можуть використовувати як технологію відволікання уваги громадськості від реальних соціальних проблем. Під гаслом скорочення кількості депутатів Верховної Ради або розділення парламенту на дві палати, влада проведе купу дрібних правок під свою кон'юнктуру, а народ підтримає це на референдумі.
Поява на парламентських виборах додаткового бюлетеня про референдум – старий спосіб програмувати виборця. Ви голосуєте «за» на питання про перехід у краще життя, яке пропонує партія влади? Значить, ви – за цю партію!
Із усіх варіантів скликання Конституційної Асамблеї, швидше за все, буде обраний декоративний – її члени будуть призначені із числа лояльних пенсіонерів, а рішення – прописані заздалегідь у темних кабінетах. І навіть такий конвент не допустять до прийняття юридичного рішення, його діяльність буде виключно дорадчою.
Але сама дискусія у суспільстві про те, яка Конституція нам потрібна, буде позитивною, вона породить цікаві альтернативні пропозиції і коли-небудь приведе нас до ситуації, що ми пишатимемося своєю Конституцією, користуватимемося її нормами, перед якими будуть рівні всі – від президента до громадянина без певного місця проживання.
Ігор Попов
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
