Закони: в інтересах держави чи «спонсора»?

15 червня відбулося засідання парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації. Розглядали поправки до законопроекту №5164 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо заборони реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів)».

Цьому передувало кілька місяців доопрацювання законопроекту робочою групою, до якої увійшли представники парламенту, МОЗ, громадськості, медіа-ринку та тютюнової промисловості.

Необхідність створення робочої групи була обумовлена ​​ величезною кількістю зауважень до проекту №5164, прийнятого парламентом у першому читанні ще 30 листопада минулого року. Законопроект був підтриманий 303 голосами. Незважаючи на це, самі ж депутати сформулювали ключову претензію до нього: він відображає не так зусилля Української держави щодо зниження рівня тютюнозалежності громадян, як прагнення деяких депутатів і громадських діячів освоїти західні гранти, які щедро «пішли» в Україну від Фонду Блумберга та інших організацій. Зокрема, про це прямо заявляли депутати С. Терьохін і Т. Чорновіл.

Антитютюнова активність деяких депутатів (Л.Оробець, Ю.Мірошниченко, Є.Царьков, А.Пінчук, І.Бережна, А.Шевченко), справді, якось дивно збіглася у часі з «покращенням життя» низки громадських організацій, які отримали досить щедрі гранти від благодійного фонду, створеного мером Нью-Йорка Майклом Блумбергом.

Прагнучи підготувати гарний звіт для своїх спонсорів, громадські організації не соромляться спотворювати факти. Вони посилаються на Рамкову конвенцію Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо боротьби проти тютюну, яку Україна ратифікувала у 2006 році, і заявляють, що ми не виконуємо своїх зобов'язань у рамках Конвенції. Насправді українське законодавство у сфері тютюну навіть жорсткіше, ніж вимагає ВООЗ, говорить народний депутат Сергій Шевчук, голова підкомітету з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, лікар за освітою і колишній генеральний секретар Міністерства охорони здоров'я України. Саме він був одним із ключових експертів, які вивчали світовий досвід і готували обґрунтування для ратифікації цієї Конвенції. Для порівняння: у багатьох європейських країнах дозволена реклама сигарет на зовнішніх носіях, у друкованих ЗМІ тощо, тоді як в Україні будь-яка реклама тютюнових виробів заборонена.

Депутати-популісти гордо закликають з телеекранів та прес-конференцій відмовитися від 15 млрд. податків, які генерує до бюджету тютюнова галузь, але жоден із них не написав депутатський запит-пропозицію до Міністерства фінансів з цього приводу. А не написали вони з однієї причини: немає джерел заміщення цих грошей. Можна вбити легальну тютюнову галузь, але попит на сигарети від цього не зміниться – курці палитимуть, але вже нелегальний продукт, від якого держава податків не отримає.

Ініціатори проекту №5164 воліють не думати про наслідки. Таке враження, що вони беруть участь не у розробці національного законодавства, а у своєрідних перегонах антитютюнового радикалізму.

Наприкінці минулого року учасники тютюнового ринку, а також низка громадських і підприємницьких організацій прямо заявляли: законопроект призведе до дезорганізації ринку, посилення потоку контрабанди і збільшення на ринку частки контрафактних сигарет.

Саме ці виступи і призвели до того, що з'явилася робоча група, результатом діяльності якої стали поправки, які, скажімо відверто, нормалізували законопроект, привели його у відповідність з раніше ухваленими законодавчими актами та міжнародними зобов'язаннями України.

Природно, це не сподобалося людям, які добре знають, як витратити наявний мільйон з гаком від Блумберга і подати ще парочку заявок на фінансування. Що поробиш, якщо їхні інтереси ще й на руку контрабандистам. Контрабандні цигарки із Молдови та Росії вже можна купити майже на кожному розі на лотках та «у бабусь». Нелегальному продукту реклама не потрібна, його головний козир – ціна. Дешевше – тільки самосад, який, згідно з даними МВС, у нас уже вирощують у Херсонській області.

Антитютюнові активісти, однак, раціональну державницьку логіку не приймають. Програвши у робочій групі, вони з лишком відігралися у Комітеті.

Засідання комітету, згадане на початку статті, стало кричущим прикладом ігнорування процедур і регламенту. Для початку депутати голосуванням підтримали підготовлений робочою групою для другого читання варіант законопроекту. Але тут же фактично нівелювали роботу експертів, почавши під тиском антитютюнників вносити «з голосу» нові поправки і доповнення. Зокрема, був буквально «затюканий» депутат С.Шевчук, який намагався зауважити на невідповідності законопроекту №5164 у варіанті першого читання європейській практиці співпраці влади та тютюнових компаній.

Додатковим фактором тиску на депутатів стала присутність на засіданні телебачення. І все б нічого – відкритість влади ніхто не скасовував. Але група СТБ на чолі з журналісткою Наталією Соколенко фіксацією подій не обмежилася. Журналістка фактично погрожувала противникам «первинної редакції» проекту №5164 інформаційною розправою, прозоро натякаючи, що виставить їх у непривабливому світлі.

З чого б така активна «громадянська позиція» журналістки? Чи не у тому причина, що чоловік Наталії Соколенко – Артем Соколенко – очолює PR-агентство «Червоні Комунікації», яке обслуговує активістів антитютюнової компанії? Тобто все гранично просто: «сімейний підряд» дозволяє освоїти частину бюджету антитютюнової кампанії.

Подбали «грантоїди» і про «тиск вулиці». Правда, «тиск» вийшов так собі – 10-15 чоловік з транспарантами, які отримали по 100-150 гривень залежно від... розмірів принесених плакатів. Поскупилися, загалом. Але хто ж не розуміє, що при умілій зйомці кількість пікетників значення не має.

Грантові гроші осідають у кишенях активістів-аферистів. Країна отримує низькоякісний закон. Все! Можна писати звіт Блумбергу.

Якими б не були гучними активісти-антитютюнники, рішення приймати не їм, а депутатам у сесійній залі. Але, врешті-решт, для того вони і депутати, щоб уміти ставити державний інтерес вище за інтереси невеликої групи діячів, які «присмокталися» до щедрого джерела фінансування.

Володимир Михайлов,