Ризикуючи стати занудою, я все-таки не залишаю (мені кажуть - безнадійних) спроб знайти етнічно російських письменників у когорті «канонічних класиків» російської літератури. Треба ж якось виручити наших сучасних російських «панів», «товаришів» і «золотоординських служителів», що печуться про міфічний «російський світ» з центром у неросійській по своєму етнічному складу Москві.

Про той самий «російський світ», створений російською (покалічений українською) мовою і ортодоксальним православним християнством, нав'язані Україні-Русі в результаті прогрецького військово-релігійного перевороту ІХ століття і подальших угод і переділів сфер релігійно-політичного впливу між ханами Золотої Орди й іудейськими Візантійськими імператорами.

Робота, як ви розумієте, благородна, але дуже вже невдячна!

Куди не ткни в російській літературі - раз у раз натикаєшся на замаскованих українців (М. Гоголь, А. Чехов, Ф. Достоєвський, А. Ахматова, П. Гребінка, В. Маяковський), знатних татар (Г. Державін, А. Радіщев, Д. Давидов, І. Тургенєв, О. Купрін) і всюдисущих євреїв (О. Пушкін, Л. Толстой, О. Блок, О. Мандельштам, Б. Пастернак) і так далі.
 

Мал. 1. Ф. Достоєвський - українець по батьківській лінії. Його дід - А. Г. Достоєвський (1756-1819) служив греко-католицьким священиком в с. Войтовці біля м. Немирова Вінницької області.

Парадокс, однак! Російська література - є, а, власне, росіян у ній - немає! Раз немає в російської літератури росіян, значить, мають рацію московські бізнес-іудеї і чернечі спадкоємці золотоординського патріархату, які стверджують про «російський світ» ГБ-бізнес-прем'єра В. Путіна і внука петербурзького ребе Д. Медведєва?..
 

Мал. 2. ГБ-бізнес-прем'єр В. Путін і внук петербурзького рабина Д. Медведєв

Того самого Медведєва, який нещодавно їздив за прилюдною медіа-вдячністю до сина угорського єврея Саркозі, що тимчасово працює президентом Франції, за фактичну ООН-вську згоду на умиротворення ракетами і бомбами суверенної Лівії…

Не знаю, чого б це московські євреї, які царюють з 1917 р,. так не люблять говорити про історію Московського улусу Золотої Орди, що лежить в основі російської державності і російської ж літератури.

З Єкатериною-second все було ясно. Німчура - вона і є німчура. Дорвалася до золотого корита і безкоштовних російських племінних чоловіків, і ну писати історію на свій, німецький, зразок. А те, що перечило розумінню німце-істориків, просто знищувалося. Недаремно ж праці Нестора-літописця після прочитання їх Єкатериною-second ніхто вже так і не побачив.

Насправді, роль татар - спадкоємців Золотої Орди в російської літератури є не менш ваговитою, ніж роль українців або євреїв, вимушених «орати» разом з ними ниву російського (тюркського для ідиш) діалекту української мови.

До речі, Золота Орда - досить пристойна (як для свого часу) державна освіта, від якої (як біс від ладану) відхрещуються жителі сучасної московсько-єврейської правлячої еліти.

Продовжуючи татарську тему в російській літературі, слід зазначити, що в татарському пантеоні російської літератури одне з найважливіших місць належить київсько-татарському мурзі О. Купріну.
 

Мал. 3. Київсько-татарський мурза О. Купрін

Як свідчать біографи великого російсько-татарського письменника, О. І. Купрін народився у 1870 р. в містечку Наровчат (нині село, районний центр Пензенської області, центр улусу Мокши (звідси і назва - Москва!), а у 1312-20 рр. столиці всієї Золотої Орди).

Тут знаходився один з улусних центрів Золотої Орди, населений татарами і мордвою. Після приєднання його до Росії тут з'явилися далекі пращури О. Купріна по лінії матері - татарські князі Кулунчакови.

Цей рід мав глибоке коріння в Мещерській землі. За даними В. Первушкіна і С. Думіна (3-й том видання «Дворянські роди Російської імперії») перший відомий предок О. І. Купріна князь Бехан ще у 14 столітті володів містом Сараклич (сучасне м. Саров, колишній Арзамас-16).

Саме від нього виводять походження татарських князів: Тенішевих, Кугушевих, Єнікєєвих, Акчуріних, Ішєєвих і Кулунчакових. У 16-17 століттях ці роди складали кістяк татарської феодальної аристократії міст Темников і Кадом.

З поширенням московського впливу на схід представники цих родів стали поступати на государєву службу, а з часом і приймати православ'я. Вони розлучалися зі своєю релігією, але не поривали остаточно зі своїм середовищем, продовжуючи жити в тих же губерніях, що й раніше, і ріднилися з такими ж, як і вони самі, нащадками татарських мурз.

Виникає, правда, питання: як могли предки письменника зберігати в своїх жилах татарську домінанту крові впродовж двох століть після прийняття хрещення? Адже тепер їм доводилося ріднитися з православними?

Але все питання полягає в тому: хто були ці православні? - Насправді, серед них було дуже багато нащадків хрещених татарських аристократів. І князі Кулунчакови не є тут виключенням з правил, оскільки вони жили, як і раніше, в губерніях, де чимала частина населення була тюрко-татарського походження, а дворянство - переважно татарського походження.

Н. Мусін, грунтуючись на даних В. Первушкіна, простежив, що після прийняття хрещення князі Кулунчакови принаймні двічі одружувалися з представницями роду князів Кугушевих, що мали татарські витоки, хоча бабуся письменника (Є. Г. Александровська) була явно нетюркського походження.

Сам Олександр Купрін в автобіографічному романі «Юнкер» прямо пише: «Зі сторони матері я - вихідець з татарських князів». Він прекрасно знав, що прізвище Кулунчаков (Колунчаков, Колинчаков) узяте зі слова «колинчак» в значенні «однорічне лоша».

В одному з листів до матери (1910 р.) він пише: «На моєму балконі розвівається стяг (аләм), на якому намальоване лоша на зеленому лугу». У листі ж І. Буніну він пояснює: «Це прапор дворянського духу (җанлыгы) принцеси Кулунчакової: золоте лоша на фоні зеленого лугу - це герб».

За спогадами того ж І. Буніна: «(О. Купрін)...сідав так широко і поважно, як пристало б справжньому ханові, й особливо вузько жмурив очі». Але що цікаво, сам того не підозрюючи, поступав Купрін у даному випадку абсолютно по-татарськи.

«Татари - ...це люди горді, які володіють високо розвиненим відчуттям національної самосвідомості і власної гідності, що яскраво виявляється, в прояві якої, все ж таки, у них інколи присутні самовпевненість і самолюбування» (Крисько В. Г.. Етнопсихологія і міжнаціональні відносини. - Москва, 2002).

Ми не зупинятимемося на творчості цього чудового письменника, який здобув популярність як журналіст і письменник у Києві, описавши життя київських проституток(«Яма», нинішній район на Печерську, де знаходяться гуртожитки столичних вузів) та інших «київських типів».

Купріна переказувати неможливо. Купріна потрібно - читати!..

Тому, насамкінець, я хотів би дати декілька цитат з його спогадів «Про те, як я бачив Толстого на пароплаві «Св. Микола»:

«Нещодавно я мав щастя говорити з людиною, яка в ранньому дитинстві бачила Пушкіна. У нього в пам'яті не залишилося нічого, крім того, що це був блондин, маленького зросту, негарний, верткий і дуже збентежений тією увагою, яку йому надавало суспільство».

«Сергій Якович Єлпатьєвський попередив мене, що завтра вранці Товстой виїжджає з Ялти. Ясно пам'ятаю дивний ранок, веселий вітер, море - неспокійне, що виблискувало - і пароплав «Святий Микола», куди я забрався за годину до приїзду Льва Миколайовича. Він приїхав у двокінному екіпажі з піднятим верхом. Коляска зупинилася.

І ось з коляски показалася стареча нога у високому болотяному чоботі, шукаючи підніжки, потім повільно, по-старечому, вийшов він. На ньому було коротковате драпове пальто, високі чоботи, не новий капелюх казанком.

І цей костюм, разом із сивим зеленкуватим волоссям і довгою прямою бородою, справляв смішне і зворушливе враження. Він (Толстой - В. Б.) був схожий на старого єврея, з тих, які так часто зустрічаються на південному заході Росії. Мене йому представили...» (Купрін А. І. Зібрання творів у п'яти томах. Т. 5. – М .: Вид-во «Правда», 1982. - 463 с./с. 455).

Це до питання, ким був «по паспорту» і «по фейсу» великий єврейський письменник Л. Толстой, відлучений московським патріархатом від православної церкви за дружбу з уродженцем українського міста Ромни (Сумської області) Зеліком Мінорой, тодішнім рабином і керівником іудейської релігійної общини Москви.

продовження буде...

Валерій Бебик

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

2457