У представників багатьох професій є свій святковий день. Є він і в журналістів. Жителям ХХI століття вже важко уявити світ без інформації, і, відповідно, акул диктофона і мікрофону. Про своє ставлення до Дня журналістики і самої професії в експрес-інтерв'ю ForUm'у розповів заслужений журналіст України, народний депутат від фракції НУ-НС Володимир Ар’єв.
- Володимире, 6 червня в Україні відзначають День журналіста. Скажіть, є що святкувати? Справжні журналісти в нашій країні залишилися?
- Журналісти в Україні є, хоч їх і мало. Ті, хто вижив, хто має право назватися журналістом - це найсильніші, і навряд чи їх щось зламає.
А що стосується 6-го червня, то, знаєте, журналісти не зобов'язані святкувати той день, який їм призначили для відзначення. Інша справа, що це привід зайві п'ятдесят грамів випити. Але я більше схиляюся до того, що святкувати потрібно Всесвітній день свободи преси (3 травня, - авт.).
Професійні свята бувають різні: журналіста, сантехніка, кого завгодно. Ці «Дні» були зроблені в радянські часи, аби люди могли «остограмитися» зайвий раз.
Навіщо воно треба? 6 червня - твій день, тому що ти журналіст? 8 березня - твій день, тому що ти жінка? Я вважаю, що живи і працюй добре, і кожен день буде твоїм.
- В Україні немає спадковості професії журналіста. Як Ви думаєте, чому так?
- Не знаю. Думаю, причина полягає в тому, що ми знаходимося на переломі між радянською журналістикою і новою українською, тому ми і хворіємо на всі хвороби, якими повинна перехворіти професія, що розвивається.
- Чому досвідчені журналісти йдуть з професії?
- Напевно, тому, що не бачать сенсу далі працювати. Хоча, я переконаний, що навіть якщо твоя аудиторія невелика, для неї все одно потрібно працювати.
- А Ви хто: політик чи журналіст?
- Журналіст.
- Саме тому, будучи народним депутатом, Ви знімаєте і пишете? Виходить, нудьгуєте за професією?
- Зрозумійте, журналіст завжди пише і працює. Я зараз в політиці, і це, крім роботи, є навчанням. Це такий інсайдерський досвід для журналістики.
- Скажіть, якщо Ви не попадете після чергових виборів до парламенту, повернетеся в журналістику чи вже в експерти підете?
- Сто відсотків - повернуся в журналістику. Сидіти, розмови розмовляти - я не люблю. Я люблю практичну роботу.
- Навіть, в рядові кореспонденти піти погодитеся?
- Якщо в парламентські, то, чесно кажучи, ні.
- Чому?
- Мені тут, в парламенті, було б уже не цікаво. Чим би я хотів займатися, так це тим, чим я добре вмію - журналістськими розслідуваннями. Плюс, у мене вже є досвід звідси (сміється, - авт.).
- У кожній професії є випадкові люди. Журналістика - не виключення, більш того, в ній таких, напевно, навіть більше, оскільки при виборі факультету часто перемагає журфак. Причина в тому, що це модно, і багато йдуть в професію, хочуть відразу стати телезіркою.
- Потрібно знати, що для того, щоб журналіст з'явився на екрані, він повинен зробити стільки чорнової роботи! Потрібно добути право з'явитися на екрані і стати впізнанним і популярним. Просто так - не вийде…
А якщо якась фіфочка просто захотіла покрасуватися перед телекамерами - це з журналістикою не має нічого спільного. Знаєте, я таких не відбирав би для навчання.
Більш того, я взагалі вважаю, що інститут журналістики - це деякий атавізм. Необхідно давати професійну освіту. Відповідно, інститут журналістики повинен починатися з четвертого-п'ятого курсу, як напрям від професії.
- Тобто?
- Наприклад, людина вивчає економіку, філологію, історію, закінчує бакалаврат і свідомо вирішує піти в журналістику - йде вчитися й отримує абсолютно конкретні знання. Це буде правильно.
- Володимире, хоч Ви і говорите, що журналісти не зобов'язані святкувати той день, який їм призначили для відзначення, що Ви побажаєте людям цієї професії?
- Одне - бути чесними самим з собою!
Юлія Артамощенко,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
