Про переваги та недоліки перебування України у Митному Союзі чи Зоні вільної торгівлі говорили вже багато експертів. Головне питання, що виникає після зважування усіх «за» та «проти» – нарешті визначитися, якою жми хочемо бачити економіку країни, і відповідно – прийняти рішення про входження до тієї чи іншої організації. Бо на двох стільцях нам всидіти не вдасться.
Що ж уявляє собою сьогодні членство у Митному Союзі? Це переуступка країн-членів частини свого суверенітету органу, який керує всією митною політикою. В той же час входження до Зони вільної торгівлі не передбачає таких варіантів. І це першочерговий аспект, яким ми повинні керуватися при виборі.
Щодо явних плюсів та мінусів. Путін, Глазьєв енд компані пропонують неначе «цукерку». Здебільшого ці пропозиції стосуються переваг у ціні на газ. Але Білорусь вже достатньо давно є членом Митного Союзу, проте на початку цього року у них виник величезний спір з приводу поставок нафти на два найбільших білоруських нафтопереробних заводи. Росія мотивувала тим, що Білорусь отримує нафту без мита, переробляє її на нафтопродукти, відправляє їх за кордон, і має в цьому зиск, тому на думку російських представників, варто було б з ними «поділитися». В противному випадку – жодних поступок. Такі ультиматуми привели Лукашенка до президента Венесуели Уго Чавеса, в результаті чого був навіть підписаний договір про перекачку венесуельської нафти через український нафтопровід «Одеса-Броди» на білоруські заводи. Ця історія закінчилася тим, що Росія все ж таки поступилася білоруським колегам. Але чим? Недоторканною залишилася тільки та кількість нафти, яка необхідна Білорусії для забезпечення внутрішніх потреб. Прибутки від експорту все одно довелося розділити з Росією.
Так от що стосується ціни на газ, то говорячи про пільги для України, російські колеги лукавлять. Адже є норма, яка зобов’язує до 2014 року встановити ринкову ціну на газ всередині Росії. Тобто він коштуватиме на російському ринку рівно стільки, за скільки купляє його та ж Європа, лише за мінусом витрат на транспортування. Виходячи з цього, для України це, м’яко кажучи, малоймовірна можливість отримати дешевий газ.
Перспектива поставок української машинобудівної продукції на російський ринок також є достатньо примарною. Бо там, де Росія може виробляти на власних заводах продукцію, ідентичну українській, вона це вже робить, маючи доступ до технічної документації, яка зберігалася у Москві ще за радянських часів. Все інше і так купляється в України, адже наша продукція є дешевшою за іноземну.
Є для нас ще квоти на труби, особливо для Нижньодніпровського трубного заводу. Але Росія також нарощує сьогодні свої потужності з виробництва труб. Тому зрозуміло, що з Уралу до Сибіру труби доставляти набагато дешевше, ніж з Нижньодніпровська. Ближче, як мінімум тисячі на 3 кілометрів!
Через продовольчу кризу українським виробникам харчових продуктів все більше хочеться виходити на європейський ринок, ніж на російський, адже цінова політика європейського ринку значно відрізняється.
При всьому, варто не забувати, що Росія по своїй суті є все ж таки тоталітарною державою. І в Росії переваги мають лише особи, наближені до влади. Навіть російській бізнес не є рівним в Росії. А ми для них будемо людьми навіть не 2-го ґатунку, а як мінімум 3-го або 4-го. Тому сподіватися на особливі преференції для українців не доводиться. Бо дешевий сир тільки в мишоловці.
Що стосується Зони вільної торгівлі, то безумовно, є проблематика з приводу деяких торгових позицій, по яким Європа хоче ввести квотування. Але зауважу, що сьогодні, порівнюючи торгівельний баланс України з Росією та торгівельний баланс України з Європою багато хто забуває, що левову частку балансу у першому випадку займає вартість енергоносіїв. Якщо з балансу відрахувати вартість газу і нафти, яку ми купляємо в Росії, то торгівельний оборот з нашими ближніми сусідами буде безумовно менший, ніж України з Євросоюзом. Проте, не диверсифікувавши поставку енергоносіїв, на сьогоднішній день ми приречені їх купляти в Росії.
Входження до Зони вільної торгівлі стимулюватиме українських підприємців працювати на європейський ринок. А це, в свою чергу, змусить їх запускати інноваційні технології у своє виробництво і випускати більш якісну і конкурентоздатну продукцію, яка продаватиметься в тому числі і на внутрішньому українському ринку.
А якщо говорити про Митний союз та взаємовідношення Україна-Росія, то їхній клімат буде «розхолоджуючим». Бо навіщо модернізувати, якщо і так купують? Тобто неначе невеличкі преференції Україна і мала б при входженні до Митного Союзу, але по-перше, вони короткострокові, по-друге, потім вони відіб’ються на економіці України сторицею.
І останнє. Зрозуміло, що краще жити за правилами і принципами демократичних країн, ніж за правилами і принципами «хто сильніший, той правий». Краще не втрачати і йоти свого суверенітету, ніж суттєво поступитися економічним суверенітетом на користь «старшого» брата.
Переконаний, що на сьогоднішній день альтернативи входження України до Зони вільної торгівлі немає. Мало того, це серйозний аргумент, в тому числі, для «торгівлі» з Росією по відвойовуванню своїх інтересів по різним економічним позиціям, це серйозний аргументах у наших перемовинах з близьким сусідом. Адже Росія, як будь-яка тоталітарна країна, визнає лише себе. Зі слабкими та тими, хто готовий лягти під неї, вона не рахується.
Тому якщо Україна хоче розвиватись, якщо Україна все ж таки не лише географічно, але й ментально – європейська країна, вона має долучитись до Зони вільної торгівлі. Крім того, входження України до цього утворення суттєво розставить бар’єри від поглинання Росією України. Поступово, навіть з Януковичем і Азаровим (!), Україна все одно наближатиметься до європейських цінностей, до європейських принципів ведення бізнесу, до європейських соціальних стандартів. І цей процес буде незворотнім, коли люди відчують суттєву різницю в якості життя.
Павло Жебрівський
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
