Мрія про порядок

Одна моя знайома, яка часто буває у Білорусі, завжди захоплюється: «Який там порядок, яка там чистота, як там добре живеться людям, який там дешевий газ!» І в усі хвости і гриви чихвостить нас, українців, без поділу на владу і народ, інтелігенцію або іншу еліту.

І ось нещодавно я теж побував у Білорусі, подивився на Гомель. Справді, слів немає – місто дуже чисте, газони пострижені, дерева посаджені, «бровочки» побілені, фонтани працюють, біля кожної лавочки стоїть урна. Загалом, любо-дорого подивитися. Видно, що за порядком слідкують, причому не тільки у центрі, але і на далеких околицях.

У Гомелі збереглося багато дерев'яних будинків, але найсмішніше, що вони стоять не де-небудь «у глибинці» міста, а, що називається, «обличчям» на центральні вулиці, якими ходять тролейбуси і автобуси. Усі вони охайні, доглянуті, паркани між ними пофарбовані, а у будинках – ледь не пластикові вікна зі склопакетами.

Зустрічався з відповідальними людьми, і вони мені пояснили, що підтримання порядку у них відбувається просто: за кожним підприємством, магазином, школою закріплена територія, за яку вони несуть відповідальність. Не дай Боже, якщо якась купа сміття «затримається» на «підшефній території» більше, ніж на добу – на третій день директор може вже «не виходити на роботу». (Якими засобами досягається результат – місцеве начальство, звичайно, не цікавить).

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що у Білорусі «мрія про порядок» повністю реалізована. І на цьому тлі наша столиця виглядає дуже навіть непривабливо. Здавалося б, для того, щоб почистити місто, не треба великих капіталовкладень або іноземних інвестицій – досить просто проявити адміністративну волю, мінімально витратитися на той же ремонт лавок, встановлення сміттєвих контейнерів і просто контролювати роботу комунальників.

Але для нашого, наприклад, «Зеленбуду» міський бюджет, як дійна корова: головне – засіяти газони і насадити побільше саджанців, причому так, щоб газони потім витоптали, а саджанці засохли. Зате на наступний рік знову можна з «чистою совістю» вимагати фінансування.

А наші підземні переходи!.. Це ж жах якийсь, суцільний «шанхай», пройти неможливо! При мені один хлопець просто головою стукнувся об самопальну вивіску «Продаж батарейок».

Але ж для того, щоб очистити переходи від усякого ширвжитку та мотлоху, міській владі Києва потрібно просто проявити волю. Зрозуміло, що існують якісь корупційні схеми, зрозуміло, що хтось «тримає» ці переходи, і зрозуміло, що цей «хтось» добивається потрібного результату (для себе). Влада ж, замість елементарного наведення порядку, пропонує жителям столиці «стукати» про «незаконне встановлення МАФів» (а звідки дізнатися, що воно незаконне?) Таким нехитрим способом вона, ймовірно, намагається створити видимість якоїсь діяльності. Однак результатів від роботи нової команди, яка перебуває при повноцінних владних правах уже рік, ми не бачимо.

Якщо повернутися до Гомеля, то не все так гладко, як здається на перший погляд. Останні два місяці курс долара у них «плигнув» вверх, точніше, білоруський рубль «упав» ледь не вдвічі. У місті біля всіх банкоматів стоять черги по тридцять-сорок чоловік. Виявляється, із банкомату можна зняти не більше ніж 60000 білоруських рублів за один раз (це приблизно як 60 гривень на наші ціни). Оскільки більшість отримують зарплати і стипендії на картки, то ясно: щоб піти у магазин (а у більшості із них терміналів немає), знадобиться готівка.

Знаючі люди пояснюють скачок долара збільшенням ввізного мита на автомобілі влітку цього року. Раніше воно було мінімальне, що дозволяло білорусам купувати машини на кілька тисяч доларів дешевше, ніж у Росії та в Україні. (Для машин бізнес-класу економія обчислювалася десятками тисяч доларів.) Дізнавшись про те, що мито має збільшитися, народ кинувся знімати з рахунків і скуповувати валюту, щоб придбати або поміняти автомобіль. Так виникла валютна паніка, тому і «стрибнув» долар.

Уряд не придумав нічого ліпшого, як запровадити подвійний курс долара – державний і комерційний (плаваючого там немає, курс встановлюється адміністративно). Підприємства, які заробляють долари, зобов'язали продавати державі 30% валюти за держкурсом (дешевим), а таких там – безліч, оскільки більше половини сільгосппродукції (основних експортних товарів) іде за кордон, в основному в Росію.

Що приємно вразило. 20-го травня у Гомелі проходив 8-й (!) Щорічний Інвестиційний форум, який проводить обласна влада. На цьому форумі (я прикинув за прапорцями) було представлено приблизно 30 країн. Крім керівництва області та дипломатичних представників, виступали директори великих підприємств Гомельщини та приватні підприємці, які презентували свої проекти і пропонували присутнім гостям з-за кордону вносити інвестиції.

Все було організовано, повна і лаконічна інформація, з цифрами і графіками, у розданих документах – повний перелік інвестпроектів, а також об'єктів приватизації та земельних ділянок на продаж (відділ інвестицій облвиконкому не дарма отримує зарплату).

І варто зазначити, що результати є. У виступі заступника міністра економіки Республіки Білорусь О.Ярошенка названа цифра прямих іноземних інвестицій за 2010 рік – $5,5 млрд дол, в Україні ж – 4 млрд грн… Так що маленька Білорусь вже давно обігнала велику Україну. За перші три місяці 2011 ПІІ склали вже $2,9 млрд дол.

За рейтингом Світового банку «ведення бізнесу» Білорусь перебуває на сьомому місці: реєстрація підприємства упродовж однієї доби, а на перевірки нового зареєстрованого підприємства встановлено мораторій – два роки. В країні у 2001 році прийнято «Інвестиційний кодекс», діє безліч преференцій і пільг для інвесторів (а у нас маємо «Податковий Майдан» і «Дні гніву» підприємців). Після презентацій в урочистій обстановці тут же були підписані приблизно з десяток інвестиційних договорів та протоколів про наміри. Результат очевидний.

Якщо порівнювати Україну з Білоруссю, я би сказав, що і тут, і там немає одного – того знаменитого принципу Монтеск'є про розподіл влади, при якій судова відділена від виконавчої та законодавчої. Як в Україні, так і в Білорусі цього нема, тому всі громадяни, весь бізнес і взагалі все підминається під виконавчу владу. А викручувати руки чиновники вміють незалежно від національності…

У білоруській «Народній газеті» на першій сторінці – про інвестиційний форум і там же – «вирок суду стосовно трьох фігурантів у справі про масову несанкціоновану акцію 19 грудня», тобто екс-кандидатів у президенти посадили давно (у колонію суворого режиму), але продовжують лякати пересічних учасників – дають по пару років з відстрочкою або умовно. Так що українці можуть сказати велике «спасибі рідній партії» – за них віддуваються тільки Луценко з Тимошенко, а дрібнота типу Черновецького і Довгого – при своїх мандатах і навіть при посадах!

Не люблю робити висновки. Для шанувальників Сталіна, залізної руки і взагалі «порядку» скажу: думайте самі, чий порядок ліпший – Лукашенка чи Януковича. Але не забудьте, до речі, що Піночета судили, коли йому було за 80. Для шанувальників демократії та «свободи» зауважу: порядок на кухні, у під'їзді, у парку або на вулиці – це дуже навіть приємно. З цього починається виробнича і чиновницька дисципліна, при цьому у бізнесменів не вимагають хабарів, а в країну йдуть інвестиції.

Олександр Сергієнко