Кожара: В Україні ще достатньо державних таємниць, які треба захищати

Європейський союз переживає не найкращі часи, але, тим не менше, Україна, як і низка інших країн, не збирається відмовлятися від планів стосовно приєднання до європейської спільноти. Однак для членства у ЄС одного прагнення потрапити туди – мало. Від України потрібні реальні дії щодо приведення чинного законодавства до загальноприйнятих європейських стандартів. Певні кроки у цьому напрямі вже робляться, але наскільки вони дієві? Про це та багато іншого в інтерв'ю ForUm'у розповів народний депутат України (ПР), заступник голови Комітету ВРУ у закордонних справах, дипломат Леонід Кожара.

- Леоніде Олександровичу, Україна не втрачає надії стати членом європейського співтовариства. Скажіть, Україна у Євросоюзі – це солодка казка чи реальні перспективи?

- Україна дійсно серйозно розраховує стати членом європейської спільноти, і для цього вже робляться дуже конкретні речі.

Зараз у Брюсселі відбувається черговий раунд переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС. Є таке відчуття, що ми йдемо до позитиву – підписання угоди з ЄС. Це дуже конкретний крок на шляху нашої країни до ЄС, він фактично розкриває перед нами ринки Євросоюзу і наші ринки для ЄС.

Укладаючи такий договір, хочемо цього чи ні, ми впускаємо в Україну європейське законодавство і стандарти. Позитив це? Самі судіть: коли ринок відкритий, то та продукція, яка буде зроблена за європейськими стандартами виробництва, безпеки і т.д., фактично створить конкуренцію. Якщо ж ми не реформуємося – будуть реальні проблеми.

Більше того, якщо ми успішно реалізовуватимемо план дій щодо безвізового обміну, це теж дуже конкретний крок до успіху.

Скажу вам без перебільшення, що коли Україна отримає з ЄС безвізовий режим і зону вільної торгівлі, це буде означати: наша країна отримає європейські свободи, зокрема, свободу переміщення товарів, капіталів і людей. Не маючи формального членства, ми будемо мати майже такі ж права, як члени ЄС.

- У зв'язку з напливом емігрантів із Північної Африки керівництво Євросоюзу збирається частково відновити прикордонний контроль у країнах Шенгенської зони.

- Так. У самому Євросоюзі склалася досить складна внутрішня політична ситуація, і всередині себе Європа запроваджує митний і паспортний контроль. Але в Україні запроваджувати європейські норми стандартів документів, паспортних даних та режиму державного кордону все одно треба.

- Ви сказали, що Україна може отримати майже такі ж права, як країни ЄС. Що значить «майже»?

- Поясню. Справа у тому, що безвізовий режим – це не Шенгенська зона, і зона вільної торгівлі – це не митний союз з ЄС. Різниця є.

Але базові права будуть такими ж, як у членів Євросоюзу. Так що це дуже конкретні, реальні речі.

- А коли варто очікувати того, що Україна отримає формальне членство у ЄС?

- Тяжко сказати. Сьогодні вперше за багато років стоїть питання: яке майбутнє є у ЄС? Тому ми орієнтуємося не на формальне членство/нечленство, а на перехід України на європейські стандарти, і у цьому вже є реальний прогрес.

- Євростандарти – це і біометричні паспорти.

- Так.

- Коли Україна може їх запровадити?

- У червні-місяці із Брюсселя до нас прибуде інспекційна група, яка у тому числі (я сподіваюся на це) відвідає українські підприємства, де вироблятимуться ці документи. Це концерн ЄДАПС. Він повністю готовий, на сто відсотків.

Ми вже сьогодні готові до цього, але запровадимо їх тоді, коли ми зрозуміємо, наскільки європейська сторона буде виконувати план дій щодо безвізового режиму.

- Скажіть, а яка ситуація з кордонами України? Кажуть, що вони не захищені належним чином.

- Немає більш захищеного кордону, ніж Україна – ЄС. Він створювався за радянським зразком, і там найсуворіший режим перетину кордону.

Більше того, весь існуючий кордон України перевищує навіть стандарти Європи. На жаль, режим кордону – неєвропейський, досить жорсткий. Як ви знаєте, там іноді стріляють у людей (якщо пам'ятаєте, були випадки на українсько-російському кордоні).

Що стосується удосконалення кордону, то, безперечно, нам потрібно посилити його технічну оснащеність, діяти за формулою: меншими силами кращий захист, або менше прикордонників – більше технічних засобів. У прикордонників повинні бути детектори, автомобілі тощо. Зрозуміло, також нам треба пом'якшувати режим, запроваджувати спільне патрулювання. Так що, я думаю, всі вимоги стосовно створення режиму державного кордону ми можемо виконати вчасно.

Але! Тут є один важливий аспект. Іноді у європейських столицях можна чути ототожнення питань режиму державного кордону і його демаркації. Наші недруги говорять, що поки в Україні немає демаркації, то з нами нема про що говорити. Так от, я хочу сказати, що у Європі є маса недемаркованих кордонів, а питання режиму не стосується демаркації.

Потрібно розуміти, що захист кордону не залежить від того, стоять на ньому прикордонні стовпчики чи ні. На карті прокладена межа, і ми її захищаємо. Ми запроваджуємо європейські стандарти демаркації.

До речі, коли прилітаєш у «Бориспіль» чи закордонний аеропорт, то там немає демаркації, немає стовпчиків, але є суворий режим захисту кордону. Тому ці два питання потрібно чітко розрізняти і не змішувати воєдино.

- Відомо, що наша країна вже приступила до головування у Комітеті міністрів Ради Європи. Що це дасть Україні?

- Це ротаційна посада, всі країни-члени Ради Європи рано чи пізно також головуватимуть у Комітеті міністрів Ради Європи.

Безперечно, це дуже важлива посада, оскільки головуючий має вплив на формування порядку денного для організації, значить, і Україна матиме. Що це означає? Те, що весь порядок денний для Європи залежатиме від нашого головуючого, міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка. Ви самі побачите, наскільки великою буде увага до України.

В недалекому майбутньому України матиме ще більш важливе головування – в ОБСЄ у 2013 році. До речі, порядок денний там теж формує головуючий.

- Дозвольте Вас запитати і про відносини Україна – РФ. Після львівських сутичок Держдума Російської Федерації розглянула події в Україні та закликала нашу владу притягти до відповідальності призвідників безпорядків у Львові, на що у Міністерстві закордонних справ України заявили, що Росія знову проводить антиукраїнську кампанію. Скажіть, чому російська Дума вважає себе вправі на таку реакцію, і як Ви оцінюєте відповідь України?

- Стався і політичний і дипломатичний скандал, і чесно кажучи, я тут не в усьому підтримую наше Міністерство закордонних справ.

- Чому?

- У Львові фактично був напад на генерального консула РФ, і Росія змушена була реагувати. Наш МЗС зробив політичну і не зовсім дзеркальну відповідь, оскільки наші дипломати ніколи не були об'єктами нападу у РФ.

Дипломат – особа недоторканна. Тут справді є проблема і в роботі українських правоохоронних органів, оскільки у Львові генконсулу РФ не забезпечили недоторканність, що вилилося у «дружні» заяви.

- А що Ви думаєте про шпигунський скандал? Нагадаю, минулого тижня в Україні був ще і шпигунський скандал: тимчасовому повіреному у справах Чехії в Україні Вітезславу Півоньку вручили ноту про оголошення персонами нон грата двох співробітників військового аташату Чехії у Києві, МЗС наголосило на несумісності їхньої діяльності зі збору інформації, яка становить державну таємницю в Україні з дипломатичним статусом.

- Дійсно, сталося видворення чеських дипломатом з України, і, судячи з повідомлень ЗМІ, підстави на це були. Згідно з усіма міжнародними нормами, у тому числі й Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 1961 року, шпигунська діяльність вважається протиправною.

Чеська сторона вже відреагувала і вдалася до політичних заходів – вислала одного зі співробітників посольства України. І тут можна провести аналогію наших відносин з росіянами: рішення не дзеркальне, оскільки у нас є підстави на такі дії, а у них їх нема.

Зрозуміло, що це негативно впливає на двосторонні відносини.

- Так що, виходить, в Україні ще є що вивідувати?

- Звичайно. В Україні ще достатньо державних таємниць, які треба захищати. І ясна річ, країна, яка виробляє конкурентоздатний літак, – цікавий об'єкт для шпигунства. Смію вас запевнити, що наш літак цікавить усі континенти.

- Леоніде Олександровичу, якщо оцінити теоретичні можливості України, то ми справді можемо стати завидною державою, яку всі знають і поважають, з якою рахуються, із якої не їдуть на ПМЖ. А на практиці наскільки це реально?

- Україна як частина СРСР за формальними показниками була у «десятці». На жаль, ми багато втратили, і поки наша країна ще не досягла тих обсягів виробництва ВВП, який був у радянські часи.

Тут можна провести одну паралель. Польща двадцять років тому сильно відставала від України (десь у 2,5 рази по ВВП). Сьогодні ж у Польщі понад 600 мільярдів доларів ВВП, а у нас десь 230 мільярдів... Так що Україні необхідно проводити реформи і змінювати ситуацію.

І нагадаю, що одним із програмних пунктів Президента Віктора Януковича є входження України до «великої двадцятки» економічно передових держав світу. Від цієї мети ніхто не збирається відмовлятися. Думаю, що якщо Україні вдасться реалізувати програму реформ, то у нас є всі підстави і можливості це зробити.