Американський письменник і журналіст Амброз Бірс одного дня зазначив: «Опозиція в політиці - це партія, яка утримує уряд від буйного божевілля, підрізуючи йому жижки».
Нинішня українська опозиція в цьому сенсі не виключення. Незважаючи на активне її «убивання» з боку, принаймні, експертів, вона, проте, виявляється в достатній мірі живучою для того, щоб за допомогою наявних у своєму розпорядженні коштів, своєчасно реагувати на державні пертурбації.
Своїми роздумами про сьогоднішню політичну ситуацію в Україні і ставлення до нас Європи, що змінилося у зв'язку з цим, в ексклюзивному інтерв'ю з кореспондентом ForUm’у поділився народний депутат України з фракції БЮТ, опозиційний міністр фінансів Андрій Сенченко.
- Андрію Віленовичу, сьогодні уряд України в особі прем'єр-міністра Миколи Азарова і міністра палива і енергетики Юрія Бойка упевнено наполягає на тому, що до літа ми отримаємо нові газові контракти з Росією, в яких ціна буде значно понижена.
У той же час, Кабмін не унеможливлює виникнення нового посередника з транспортування газу в нашу країну. Чи означає це, що в Азарова все-таки побоюються невдалого результату переговорів з РФ і що Росія може зажадати чогось замість дешевого газу?
- Враховуючи, що клятвам нинішньої влади вже давно ніхто не вірить, розповіді Азарова і Бойка мені особисто нагадують зведення Гідрометцентру: погоді «на завтра» ще хочеться вірити, прогноз на «наступний тиждень» точно безглуздо слухати, а вже зведення на півроку вперед - просто «розповіді Прішвіна про природу».
Газові контракти - це боротьба полярних інтересів. З одного боку, начебто і справді задіяні інтереси країни, але оскільки в нинішньої влади вони конвертуються в інтереси власної безпеки, зрозуміло, що саме другий момент і є первинним; а інтереси країни, громадян і підприємств, що не належать можновладцям, - абсолютно вторинні.
З іншого боку, найголовніше для сьогоднішньої української влади - це власна кишеня. Тому, коли вони розповідають про те, що ось-ось вийдуть на якусь нову формулу і паралельно кажуь про якихось можливих посередників, це зайвий раз свідчить про те, що всі їхні потуги, насамперед, націлені на поповнення власної кишені і стимуляцію особистого бізнесу.
- Нещодавно Тимошенко заявила, що підписанням газових угод-2009 вона забезпечила уряду Януковича дохід у 3 млрд. доларів щороку. Якщо все так, чому ці газові угоди сьогодні ставляться їй у провину?
- Тому що всі звинувачення ГПУ розсипаються в пух і прах. Нинішня українська влада відверто програла з Кіотськими грошима, сама ж, почавши розповідати про те, що Тимошенко ці кошти відправила на пенсії. Уже лише по кожному з цих фактів було зрозуміло, що з боку населення подібні наїзди підтримки не викличуть.
Зараз вони намагаються прив'язати до Тимошенко збільшення тарифів на газ і тепло, хоча при ній були абсолютно інші ціни. Коли Тимошенко говорить про те, що залишила в спадок Януковичу щорічні 3 млрд. доларів додаткових прибутків, вона абсолютно має рацію. Йдеться про ціни на транзит, які були збільшені, і ця проста арифметика якраз і є результатом енергетичної дипломатії Тимошенко.
Що є результатом енергетичної дипломатії нинішньої влади, ми з вами бачимо: це нові тарифи, постійно зростаючі ціни і спроба до створеної в значній мірі власними руками проблеми прив'язати фігуру Тимошенко.
- Що буде, якщо розсиплеться і «газове» звинувачення?
- Колишня правоохоронна система сьогодні настільки цинічна і відверто репресивна, що придумає «за завданням» і заради власного виживання і кар'єри все, що завгодно. Навіть здогадатися, до якої міри ці абсолютно цинічні люди можуть дійти в своїх винаходах, неможливо. Достатньо пригадати 1937 рік і його «повний набір», який у нас зараз у значній мірі реалізований. Не дійшли ще до розстрілу і «вироку трійки», хоча все до цього йде семимильними кроками.
- Ще питання в цьому контексті: чим, на Вашу думку, закінчиться «справа Луценка»? Сьогодні українці, сперечаючись про результат, буквально грають у «тоталізатор»: хтось вважає, що до літа екс-міністра відпустять, хтось упевнений у зворотному. Що скажете Ви?
- Скажу, що прогнози на цю тему в нашій країні неможливі, а тим, хто намагається на цьому розважатися, я б порадив приміряти ситуацію на себе і свою сім'ю. Просто примружитися і спробувати уявити на місці Луценка себе, свою дружину, матір, дітей - і, можливо, тоді якесь прояснення в мізках настане.
- Повернемося до Тимошенко. За заявою Генпрокуратури вона умисне зриває слідчий процес, виганяючи адвокатів. Юлія Володимирівна, у свою чергу, зрозуміло, спростовує такі звинувачення. Отже, хто ж має рацію?
- Я думаю, сьогодні суспільство вже не сумнівається і не вагається в тому, що наші прокуратура і судова система, на жаль, не є незалежними і вимушені виконувати політичні замовлення.
Тимошенко ж не говорить про те, що до неї взагалі не допускають адвоката. Тут питання в тому, на якій підставі абсолютно конкретному адвокатові Сергію Власенку відмовляють у представленні інтересів Тимошенко, а їй, відповідно, відмовляють у тому, щоб саме він представляв її інтереси? Відповіді, як ви розумієте, на це питання немає, незважаючи на те, що повне право Юлії Володимирівни - самій визначати як кількість, так і конкретні фігури адвокатів, які її захищатимуть.
- Поїздку Тимошенко до Брюсселю експерти назвали «вхолосту використаним «золотим патроном».
- Наші громадяни мали б більше інформації про те, як з'їздила лідер опозиції до Європи, і про те, яка там сьогодні реакція на те, що відбувається в нашій країні, якби українська влада різними методами не пригнічувала свободу слова. Тема поїздки Тимошенко до Брюсселю гасилася навмисно і штучно. Більш того, в ЗМІ вкидалися різного роду матеріали, що відверто кидають тінь на Тимошенко. Мовляв, вона полетіла лише для того, щоб пройтися по магазинах, хоча насправді це була серйозна поїздка.
Я брав участь в бесіді з Тимошенко за підсумками поїздки. Ставлення Європи до України дійсно дуже сильно змінилося. Якщо спочатку, коли в нашій країні лише закінчилися президентські вибори, європейські лідери дотримувалися формули: «Так, добре, вибори пройшли і у вас, як в опозиції, є своя думка, але, в той же час, є і українська влада, і для нас важлива і її думка», то тепер все інакше.
Раніше ми говорили: «Так, думка української влади важлива». Проте при цьому важливо й те, щоб вона (влада) не повертала країну назад, не перекреслювала всі досягнення, повертаючи Україну на шлях тотальної корупції, особливо у верхніх ешелонах влади. На це європейські лідери відповідали: «Зрозуміло, ви програли, тому у вас така думка». Зараз же ситуація змінилася кардинально.
Сьогодні оцінка європейських лідерів у значній мірі збігається з оцінками української опозиції. Європейці переконалися: те, про що ми говорили упродовж першого року після виборів - насправді факти, а не просто наші емоції. Вони переконалися, що сьогоднішні проблеми внутрішньої і зовнішньої політики української держави, політичні репресії, придушення свободи слова, побудова тоталітарної держави - це дійсно нинішні українські реалії.
- Але, в такому разі, про яку євроінтеграцію може йти мова?
- Ну, не можна ж вважати, що українська позиція, її геополітичні пристрасті або уявлення про майбутнє країни повинні кардинально мінятися, залежно від того, хто при владі. Ну, добре, сьогодні «регіонали» - влада, але ж ми, як і раніше, за те, щоб Україна була демократичною, європейською країною? Так, як і раніше. То хіба на сьогоднішній день це проблеми, які повинні вирішуватися лише шляхом дипломатичних зусиль? Явно - ні.
У 2005 році ми, ясна річ, були значно ближче до Європи, яка була готова сприйняти, підтримати, можливо, навіть надмірно позитивно переоцінити якісь паростки позитивних змін у нашій країні. Зараз по відношенню до України з її боку з'явився помітний скептицизм і тепер насправді треба дуже багато працювати для того, щоб повернути нашій країні добре ім'я.
Проте і цього мало. Дуже важливо ще й те, що відбувається усередині самої країни. Якщо не буде свободи слова, якщо насправді поняття цивільного суспільства в Україні перетвориться на «область фантастики», якщо рівень життя падатиме і далі, то до якої Європи, зрештою, ми зможемо прийти? Хто нас туди прийме в образі жебраків, що погоджуються з будь-якими тоталітарними проявами?
- Андрію Віленовичу, але якщо Європа сьогодні скептично ставиться до нас, а «нинішні українські реалії» досить суворі, чи не логічніше для поліпшення ситуації прийняти пропозицію РФ про Митний союз?
- Митний союз - це настільки довгограючий вибір, що його не можна використовувати для вирішення миттєвих проблем. Це зовсім інший вектор розвитку країни.
У Росії є своя національна ідея, свої амбіції - вона відроджує Імперію. Українцям теж пора визначитися зі своєю національною ідеєю, і я не впевнений, що вона зацікавлена в тому, щоб бути «окраїною». Тут треба чесно відповісти самим собі. Але повторюся: я не думаю, що тактичні складнощі країни, пов'язані з сьогоднішньою українською владою, яка по суті своїй явно не українська, можуть бути виправданням для зміни стратегічного вибору.
Лєра Нєжина
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
