Один із найбільших французьких філософів-просвітителів XVIII століття Вольтер вважав, що справжня філософія – це «коли той, хто слухає, не розуміє того, хто говорить, а той, хто говорить, не знає, що він має на увазі».
Сьогодні Україну по праву можна вважати самою філософською країною у світі, бо українці вже і не намагаються зрозуміти своїх можновладців, а ті давно не чують свій народ.
Про нинішню політичну ситуацію в Україні та її майбутнє під час ексклюзивного інтерв'ю кореспонденту ForUm'у розмірковував директор Інституту філософії НАНУ, доктор філософських наук Мирослав Попович.
- Мирославе Володимировичу, спочатку зробимо невеликий екскурс в історію. Скажіть, те, що сьогодні відбувається в Україні, вже мало аналогії?
- Прямих аналогій, мабуть, ні, бо ніде у світі більше не було практики руху від соціалістичних форм володіння до суспільства західного типу. Але віддалені аналогії можна пошукати, і вони, до речі, будуть дуже цікавими.
Ось, наприклад, мені здається, ми багато у чому повторюємо рух, який був характерний для Туреччини після правління Мустафи Кемаля Ататюрка. Там теж була однопартійна система з обгрунтуванням виняткової ролі турецької нації, але це не схоже на комунізм, хоча і там був державний капіталізм, приватизація підприємств. Але рух від однопартійної системи до напівзахідної моделі, при якій існують дві партії – республіканська і демократична (яка виникла із її дисидентів), становлення соціальної структури – це схоже на нашу нинішню багатопартійну систему.
Однак тут ще важливо враховувати, що війна у Туреччині закінчилася перемогою демократичних країн, і туркам довелося пристосовувати свою політичну систему до європейської. На цьому в аналогіях можна поставити крапку, оскільки подальший розвиток вже не схожий на наш.
У принципі, багато державних утворень мали характерну політичну структуру, де існувала партія типу націонал-демократів, яку потім змінювали партії прориву, тобто більш активні утворення, засновані на насильстві над історією. Я маю на увазі так звані офіцерські диктатури, особливо поширені в африканських державах, які тривали по тридцять-сорок років. Але Україна, слава Богу, не Африка, і наша демократія – це не африканські офіцерські диктатури, не дай Боже. Ми поки не дуже близькі до такого результату, але перспектива однопартійної влади у нас все ще залишається. І це дуже і дуже погано.
- Сьогодні українське суспільство все більше схиляється до думки, що свою демократію ми провалили...
- Ну, так уже і провалили! Я б не сказав, що справа йде зовсім погано. Все ж ми поки не на тому рівні провалу як, скажімо, Росія, але схожі процеси мають місце бути. Але оскільки сьогодні все йде шкереберть, причому на великій швидкості і невідомо куди, перспективи втрати демократії, звичайно, залишаються.
- Зараз Президент активніше звичайного декларує шлях до євроінтеграції. Але при цьому і Росія не прагне розлучатися з думкою про тісніші зв'язки з Україною. Де ми у результаті опинимося, по-Вашому?
- Для того щоб здійснити необхідне реформування суспільства, потрібна певна, хоча б мінімальна, ступінь довіри. Янукович зробив дуже розумний хід, виставивши, з великим ризиком для себе, на авансцену справи Гонгадзе і Кучми, бо чим скінчиться цей процес – одному Богу відомо. А якщо зовсім чесно, боюся, і Йому невідомо.
Європа ніколи не співчувала Януковичу. Вона більше співчувала Тимошенко, але зараз вона (Європа - авт.) охоче пішла би на компроміси з нашим режимом для того, щоб не втратити демократію в Україні.
- Один експерт назвав поїздку Тимошенко до Брюсселя «вхолосту використаним «золотим патроном». По-Вашому, могла вона зробити більше?
- Та ні, нічого вона не могла і не може більше зробити. Європа ж не дивиться на наших політичних діячів, вибираючи, хто із них їй найбільше підходить. Їй потрібно, щоб у нас був баланс різних політичних сил.
Взагалі, роль України у розрахунках Європи, насамперед, пов'язана з можливою і вже здійснюваною втечею сотень тисяч людей із Північної Африки, а не транзитного каналу нафти і газу, як думає багато хто. Сьогодні Європа живе саме цими проблемами. Те, що на Заході зараз стрімко збільшується кількість людей з темним кольором шкіри, бачить кожен, хто там буває. Для європейців це велика проблема, яка полягає, перш за все, у посиленні тиску правих політичних сил на тлі зростаючої кількості емігрантів.
Тому те, яким буде у нас подальший розвиток внутрішньополітичних відносин, для Європи – питання другорядне. Тим не менше, будь-який розвал, будь-яка дестабілізація для європейців – як землетрус для Японії. І, звичайно, вони будуть намагатися зробити все, щоб потім не сталося, як у анекдоті: «Сину, не гойдайся на татові, тато не для того повісився, щоб на ньому гойдалися, а для того, щоб у домі було тихо».
- Чи правда, що сьогодні українці, намагаючись вижити, стрімко втрачають духовність і мораль?
- Знаєте, я з великою підозрою ставлюся до слова «духовність». Воно взяте зі словника українських консервативних політичних сил і має на увазі, перш за все, національну і релігійну самосвідомість, відчуття себе українцем, що, між іншим, властиво далеко не всім політичним і неполітичним колам в Україні. Тому давайте будемо говорити тільки про мораль.
Я вважаю, втрата засад моралі у нас не відбулася, хоча, звичайно, великої шкоди у минулому було завдано пануванням комуністичних чи, скоріше, комунітарних норм.
Наведу простий приклад справжньої втрати моральності: у кого можна красти? У сусіда можна? Не можна. Було не можна і залишилося не можна. А у колгоспу чи у підприємства можна? Так, оскільки вважалося, що у цьому випадку ніякого гріха нема: вони у нас крадуть нескінченно, і якщо ми трошки для себе стягнем, то, загалом, нічого страшного. Сумніви, чи можна вкрасти у самого себе, під час панування індивідуалістичного способу господарювання теж були цілком вирішувані – вкрасти у самого себе неможливо.
Я думаю, зараз у нас така «система», коли ще можна вкрасти у держави чи навіть у приватного господаря, вже зникає. Хоча деякий незлобний, нормальний індивідуалізм і залишається. Але ось те, що під час загального поділу називалося приватизацією, ця спадщина – надовго. Хоча людей назагал уже і не надто цікавить, звідки мільйонери взяли свої мільйони. Їх більше хвилює власний сьогоднішній день.
Я, наприклад, не вважаю нормальним нинішній стан речей в освіті та медицині. Сьогодні ми поставили людину у нерівне становище між життям і смертю. Але якщо стануть більш впливовими якісь лівоцентристські сили, налагодити нормальний стан суспільства і його моральний балан – це не велика, загалом, проблема.
- Якось почула думку: «Якщо українські можновладці не крастимуть хоча б півроку, наша економіка за цей час вийде на лідируючий рівень». Ви що скажете на це? У нас все буде добре?
- Позбавити людину, яка звикла до такого задоволення, красти у нас з вами? (Сміється - авт.). Це неможливо. Вони ж не у себе чи у партнера крадуть. У першому випадку – нелогічно, у другому – небезпечно. Вони крадуть у беззахисних громадян. І не перестануть це робити доти, доки не буде створена прозора система правових та економічних відносин, яка дозволяє ловити на гарячому.
Сподіваюся, колись ми до цього прийдемо...
