Корнілов: У нас є передумови для тероризму з ідеологічним душком

Минулого тижня в Україну приїжджали прем'єр-міністри Російської Федерації та Польщі, але прості люди майже не помітили їхніх візитів і заяв, оскільки українці більше схвильовані вибухом у мінському метро. Він забрав життя безневинних людей, а заодно «розбудив» українських «жартівників», які взялися «мінувати» вокзали, метрополітени, торгові центри і навчальні заклади. Про те, чи варто українцям боятися терористів, а також чого добився у Києві Володимир Путін, у чому має рацію Дональд Туск та про багато іншого в інтерв'ю ForUm'у розповів експерт-політолог, директор Українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов.

- Володимире Володимировичу, як Ви оцінюєте візит прем'єр-міністра РФ Володимира Путіна в Україну? Експерти вважають, що для прем'єра РФ він був провальним, оскільки не було досягнуто основної мети – прямої згоди Президента Віктора Януковича на вступ України до Митного союзу.

- Звідки ці експерти знають, яку відповідь дав Президент України? Зрозуміло, що за лаштунками питання можливого вступу України до Митного союзу було основним. Але поки ми не чули прямої, позитивної чи негативної, відповіді від жодної зі сторін. Є тільки різні думки із «якихось неофіційних джерел» – і все.

Смію вас запевнити, Путін і не чекав, що Янукович зразу скаже: «Так, ми вже завтра готові вступати до Митного союзу». Все, що потрібно було зробити у ході візиту Путіна до Києва, це прийняти політичне рішення: буде дано старт переговорів чи їх не варто починати.

Про результати візиту можна буде судити вже найближчим часом, виходячи з того, почнуться переговори між Києвом і Москвою щодо Митного союзу чи ні. І, ясна річ, що якщо вони розпочнуться, то будуть складними, оскільки нюансів у Митного союзу – величезна кількість. Якщо ж переговори не почнуться найближчим часом, значить, так, основної мети візит не досяг.

- Завжди після зустрічей керівників РФ і України у нашій країні порушується питання про зниження ціни на газ...

- ... і звучить одна і та ж відповідь із Російської Федерації: «А чому, власне? Що пропонує Україна натомість?» Вона звучала не раз і до, і після Харківських угод, які дали Україні знижку на третину ціни газу.

Чесно кажучи, з боку РФ ми бачимо пропозиції, як можна технічно знизити ціну на газ. Це – той же Митний союз.

На офіційному рівні від України не звучать обґрунтування, чому РФ повинна відмовитися від вигідної для себе ціни. З боку України поки ми не чули нічого, крім того, що ціна несправедлива, угоди підписані неправильно і так далі, і тому подібне.

- Підписання газових контрактів 2009 року зараз вивчає Генпрокуратура України. ГПУ порушила кримінальну справу проти Юлії Тимошенко. У свою чергу, екс-прем'єр заявила, що у рамках розслідування цієї справи має бути допитаний Володимир Путін.

- Що стосується підписання газових контрактів, то, знаєте, можна довго обговорювати, наскільки правомірно давала свої вказівки прем'єр-міністр України. Тим не менше, контракти підписані, у них є чітка формула того, як вони можуть бути перервані: тільки за обопільною згодою сторін.

Якщо хтось із українських чиновників писав якісь директиви, підзаконні акти – це питання відносин Української держави з цими людьми, а ніяк не господарський спір між господарюючими суб'єктами «Газпромом» і «Нафтогазом». Розгляди можуть довго тривати, але «Газпрому», Росії, від цього ні холодно, ні жарко. Вони вважають це внутрішньою справою України і не більше того.

А тепер про заяву Тимошенко стосовно допиту Путіна. Хочу нагадати Юлії Володимирівні, як у 2005 році вона вперше відвідала Російську Федерацію як прем'єр-міністр.

У РФ проти Юлії Тимошенко було порушено кримінальну справу, за якою вона йшла не як свідок, а як людина, яку звинувачували у порушенні закону. Але при цьому російська сторона чітко дала зрозуміти Генпрокуратурі РФ: оскільки ця людина є прем'єр-міністром Держави Україна, ніякі оперативні дії щодо Тимошенко під час її візиту не можуть проводитися, оскільки вона була у спеціальній делегації і користувалася імунітетом.

Сьогодні досить дивно чути подібні заклики від Юлії Володимирівни. Вона чудово обізнана з порядком порушення кримінальної справи, а також з тим, чому Генпрокуратура України не може пред'являти подібних вимог Путіну, прем'єр-міністру Російської Федерації, який приїжджає в Україну як офіційна особа іншої держави.

- Минулого тижня Президент Віктор Янукович зустрівся з прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском і знову підтвердив курс України на євроінтеграцію. Україна коли-небудь буде у ЄС?

- Подібні заяви президентів України і прем'єр-міністрів – це стара історія. Так, вони заявляють, що хочуть у Європу, і при цьому розуміють, де їхні економічні інтереси, що потрібно намагатися дружити і з однією, і з іншою стороною. Тому треба розуміти, що, коли говорять про Митний союз і Зону вільної торгівлі з Європою, то питання полягає у тому, з ким Україна найближчим часом має економічно співробітничати.

Ви бачите, як всі спокійно це сприймають? Росія не виступає проти євроінтеграції України, оскільки розуміє: це фантом, це міф. У Європі ж прекрасно розуміють, що для України подібних перспектив немає як мінімум на найближчі десятиліття.

Євроінтеграція – це така приваблива казка. Свого часу нам розповідали про побудову комунізму до 1980 року, а потім замінили казку про те «світле майбутнє» на морквинку у вигляді євроінтеграції.

- А безвізовий режим з ЄС світить українцям? Дональд Туск сказав, що цього року це малоймовірно.

- Припускаю, Туск розуміє, що це – малоймовірно і в наступному році.

Брава заява Віктора Януковича, що за першу половину 2011 року Україна виконає всі ті процедури, які їй прописав ЄС для отримання безвізового режиму, відразу викликала скепсис у європейських чиновників.

Знову ж таки, ми бачимо, які проблеми наразі переживає ЄС у зв'язку з напливом африканських біженців. Переварити таку ораву чергових мігрантів Євросоюзу дуже тяжко.

Тому у найближчий рік (а то й роки) не доводиться очікувати, що така велика держава, як Україна, зараз отримає безвізовий режим, завдяки чому кордон європейського безвізового простору стане ще більш розширеним. Хоча, у принципі, були держави, які одержували такий режим і без усіляких процедур, подібних тим, які наразі прописані для України.

- Сьогодні весь світ спостерігає за ситуацією у Лівії. Як Ви думаєте, коли там настане мир?

- Незалежно від того, переможе Муамар Каддафі чи він буде повалений, пристрелять його чи попросять піти із Лівії, у найближчі роки там про мир думати не доведеться. Лівія на багато років залишиться розділеною духовно, ментально, ідеологічно і політично. Втручання західних держав тільки посилив цю роздільність.

У результаті Європа, яка ініціювала бомбардування, може дякувати тільки собі за те, що прямо на її кордоні з'явився осередок тривалої напруженості. Ця нова гаряча точка прямо примикає до Європейського Союзу.

- Олександр Єфремов, лідер фракції ПР у Верховній Раді, днями заявив, що зовнішній «інвестор», зокрема, Джордж Сорос, виділив кошти на те, щоб в Україні готували людей, які реалізували б проекти «за варіантом Північної Африки». У Фонді Сороса спростували цю інформацію.

Також відомо, що російський бізнесмен Борис Березовський, який нібито переказував фінансові кошти в Україну для фінансування «помаранчевої» революції, заявив, що не бере участі у підготовці в Україні бунтів за сценарієм Північної Африки. Що Ви думаєте про це?

- Треба запитати у пана Єфремова, які дані у нього про це є. Якщо у нього є підтверджена інформація про те, що хтось готує дестабілізацію ситуації, готує молодь до протиправних дій, то Олександр Сергійович повинен про це повідомити, як мінімум, правоохоронним органам, а не задовольнятися тільки таким повідомленням на Луганському телебаченні.

У принципі, діяльність Фонду Сороса завжди викликала певні двозначні коментарі з боку різних політичних сил у різних державах. Зараз ми бачимо, що якісь неурядові організації, які фінансувалися у тому числі Фондом Сороса, активно брали участь у підготовці сценаріїв у Північній Африці.

Приклад – організація «Отпор», яка знаходиться у Сербії і була активно задіяна у підготовці подій на Майдані у 2004 році. «Отпор» тепер називається по-іншому, але, тим не менше, і зараз на їхньому сайті можна побачити, з якою гордістю вони розповідають, як готували, інструктували активістів у Тунісі та Єгипті для повалення тамтешніх режимів.

Хто фінансує такі об'єднання – велике питання. Але раніше Фонд Сороса активно співпрацював з «Отпором» та іншими подібними об'єднаннями. А те, що до таких структур звертаються за консультаціями лідери опозицій різних держав третього світу, до яких належить і Україна, – факт.

- А Березовський?

- А що Березовський? Він сам заявляв, що завжди був залучений в українську тематику, підтримував то одних, то інших політиків, активно закликав голосувати «за» чи «проти» когось на виборах в Україні. Він і не приховує як своїх симпатій і антипатій в Україні, так і того, що він залучений у процес.

- Тероризм – проблема сучасного світу. 11 квітня у мінському метро прогримів вибух. У нашій країні, слава Богу, поки було тихо. Але після інформації із Білорусі багатьом стало моторошно. А тут ще й на станції метро «Університет» жартівник зі збоченим почуттям гумору залишив муляж.

Тарас Чорновіл заявив нашому виданню, що після викрадення Моссадом палестинця в Україні з'явилася загроза справжнього, жорсткого тероризму і вже є погрози з боку низки ісламістських угруповань. Українцям варто починати боятися?

- Від тероризму не застрахований ніхто. Немає такого куточка у світі, де не було б ризику вчинення якихось терактів. Немає жодної країни, яка б могла сказати, що повністю захищена від такої загрози.

У Білорусі були вибухи кілька років тому, під час дискотеки. І ось зараз, 11 квітня цього року, теракт у Мінському метрополітені. Має це політичний характер чи ні, думаю, на це питання найближчим часом дасть відповідь слідство.

Україна у цьому плані, як ви знаєте, іноді потерпає від наявності у нас різних хворих людей, які можуть щось подібне зробити. Не варто також забувати про вибух у Макіївці. Він, швидше за все, мав неполітичний мотив, але, тим не менше, це теж тероризм, оскільки метою було посіяти жах і паніку.

Слово «терор» (лат. terror) – це жах. Породити його – основне завдання терористів. І тут уже не важливо – політично вони мотивовані чи грошима. Насправді загроза тероризму, у тому числі політичного, давно є в Україні. У нас існує ціла низка бойових підрозділів, міжнародних фахівців, які тренують молодь, навчають її вибуховій справі у тому числі.

Тренування проводяться у різних регіонах України. На сайтах цих організацій є прямі заклики до насильства. Там ви можете прочитати, як зробити бомбу. Адже ж чомусь підривали пам'ятник Сталіну у Запоріжжі...

Ще одне. Упродовж п'яти років (з 2005-го по 2009-й рік) Українська держава навіть заохочувала праворадикальні настрої. Що із цього вийшло – зрозуміло, варто тільки подивитися на вишкіл та екіпіровку молодиків-націоналістів із деяких організацій.

Усі зерна посіяні. І було б наївно думати, що всупереч законам театрального жанру рушниця висітиме на стіні і не вистрелить. На превеликий жаль, у нас є серйозні передумови для тероризму, у тому числі – й з ідеологічним душком.