«Пощадіть! - написала мені відома журналістка, яка працює для однієї популярної російської газети, - але хто ж із російських тоді залишиться в російській літературі?.. »
І, справді, подумалося мені, чи є взагалі істинно російські за походженням автори, що склали золотий фонд великої російської літератури?..
Після публікації статті «Російську літературу створили українці, євреї і негр» («ForUm», 28.10.2010) я публічно визнав, що з негром я, дійсно, погарячкував.
Спочатку, як пише нині просунута молодь, я «попав» на давню імперську казочку про «арапа Петра-first-а». Але, розібравшись, прийшов до висновку, що насправді великий російський поет О. Пушкін був африканським євреєм-фалашем, що і було доведено у статті «Кінець російського міфу: О. С. Пушкін - єврей» («ForUm», 14.02. 2011).
Уже після написання цієї статті я прочитав прецікаве інтерв'ю міністра закордонних справ Ізраїлю А. Лібермана, який заявив, що 210-річчя з дня народження великого російського поета О. Пушкіна в Ізраїлі відзначалося ширше, ніж у Росії. На зустрічі з прем'єр-міністром РФ В. Путіним він прямо заявив: «Ми прийшли до висновку, що його коріння - ефіопського єврея».
Прочитавши мою статтю про єврейське коріння (по матері) Пушкіна деякі коментатори мережі відразу ж записали в євреї і мене. Інші висловили припущення, що тепер я можу претендувати на кафедру в стародавньому пеласгійського місті Єрусалимі (пеласги-лелеги - це вихідці з території Стародавньої України, які емігрували на Близький Схід у 3-2 тис. до н.е.).
Однак після прочитання статті «Татарське коріння російського романтизму» («ForUm», 16.02.2011), в якій я розповів про ординсько-татарські корені Г. Державіна, тут же передумали і терміново переписали в казанські татари.
Схаменіться, шановні, не поспішайте з висновками! Мої дослідження ще не закінчені. Кафедра в мене є - в університеті «Україна». Є у нас і ВАКівський журнал «Освіта регіону: Політологія, психологія, комунікації», в якому можуть публікуватися всі охочі висловити свою непідцензурну думку на сторінках наукового журналу. Так що, причин для еміграції у мене і моїх колег немає.
А тому, я готовий поділитися з вами результатами дослідження біографії та творчості видатного українця Володимира Маяковського, якого теж канонізували як «великого російського радянського поета».
Але чи був взагалі російським - відомий радянський поет В. Маяковський, ось у чому питання?.. Судіть самі, шановні читачі.
Відомий дослідник творчості В. Маяковського - Г. Бебутов у своїй книзі «Гімназія обличчям до обличчя» (Тбілісі, 1977) однозначно свідчить про українське походження поета.
Прадід його по батькові - Маяковський Костянтин Кирилович, син полкового осавула, служив у славному козацькому місті Бериславі Херсонської губернії. У 1822 р. після завоювання Грузії був переведений на службу на Кавказ.
Його син - Маяковський Костянтин Костянтинович (дід поета по батькові), що народився в українському Бериславі, виріс у Грузії, і довго служив секретарем повітового правління (нині б сказали - райвиконкому) Ахалциха.
Бабуся поета по батькові - Данилевська Єфросинія Йосипівна, походила з роду козака Данила, вихідця з Подільської губернії (нині - Вінницька область), була двоюрідною сестрою відомого українського описувача Г. Данилевського.
Батько поета - Маяковський Володимир Костянтинович народився в Ахалциху, навчався в Кутаїсі і Тифлісі, служив лісничим у фортеці Багдади (нині - райцентр Маяковський), де і народився великий українець В. Маяковський, котрий прославив Україну, Грузію і... російську літературу.
Мати поета - Павленко Олександра Олексіївна, теж була дочкою українця, штабс-капітана Павленка Олексія Івановича (дід поета по матері), який загинув під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр..
Ось і весь родовід великого українця В. Маяковського, що народився в Грузії в сім'ї стовідсоткових українців, закинутих імперською волею завойовувати Кавказ.
З дитинства, спілкуючись зі своїми друзями в «міні-Багдаді» грузинською мовою, вдома майбутній поет (враховуючи родовід), найімовірніше, спілкувався українською мовою, а російську вивчив уже в гімназії.
Але українська душа поета виявлялася і у віршах російською мовою. Прочитаємо, хоч би вірш В. Маяковського «Долг Украине», написаний ним у 1926 р.:
«…А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ -
тем, кто рядом,
почета мало.
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов -
Бульбы
и известного Шевченка, -
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут -
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмет и расскажет
пару курьезов -
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
рожу не скаль.
Разучите
эту мову
на знаменах -
лексиконах алых,
эта мова
величава и проста:
"Чуешь, сурмы загралы,
час расплаты настав..."
Разве может быть
затрепанней
да тише
слова
поистасканного
"Слышишь"?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, -
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово "чуешь".
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
«Три
разных истока
во мне речевых:
Я –
не из кацапов-разинь.
Я –
дедом казак,
другим –
сечевик,
а по рожденью
грузин».
Як писав один з міфологізованих російських класиків: «Помри, краще не скажеш!». Тож і з В. Маяковським росіянам не пощастило. Що ж, шукатимемо, як йдеться у фільмі «Діамантова рука», «точно такий же халат, тільки з перламутровими гудзиками»... Так що... Далі буде...
Валерій Бебик
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
