Гримчак: Я боюся спонтанної революції

Справедливість є найбільшою із чеснот, чарівнішою і блискучішою, ніж вечірня або ранкова зоря, сказав колись Арістотель. З тих пір багато часу пройшло, але і нині кожен із нас, незалежно від статусу та доходів, стикається з проявами агресії щодо себе. Чим стрімкіше розвивається світ, тим тяжче відстояти цю справедливість, дати гідну відсіч кривдникові. Про те, що сьогодні в Україні відбувається з судовою владою, у чому неправий Костянтин Стогній, що відбувається з Юрієм Луценком і багато іншого в інтерв'ю ForUm'у розповів народний депутат України, голова підкомітету з питань депутатської етики регламентного комітету ВРУ, «самооборонівець» Юрій Гримчак.

- Юріє Миколайовичу, з листопада минулого року українці обговорюють інцидент між Вами і Костянтином Стогнієм. Розкажіть, будь ласка, що відбувається? Які у Вас стосунки з екс-радником міністра внутрішніх справ і чому суд став на Ваш бік?

- По-перше, у мене немає ніяких стосунків зі Стогнієм. Ми з ним познайомилися, дай Боже пам'яті, у 2005 році у приймальні міністра внутрішніх справ. Це було далеке знайомство. Потім я писав досить багато депутатських запитів (у МВС, - ред.). Зокрема, хотілося отримати відповідь, чому людина називалася головним радником міністра внутрішніх справ, хоча у наказі про її призначення значиться, що вона – просто радник? Чому людина, будучи атестованим працівником МВС, членом колегії МВС, за рахунок приватних фірм літала за кордон? А ще – її звання і т.д. Може, це комусь не подобалося, але коли людина через три місяці після отримання одного позачергового звання отримує наступне, це, м'яко кажучи, дивує.

Можливо, ми з вами сьогодні не говорили би про той п'ятничний вечір, якщо б у суботу до преси із заявою не вийшла офіційна особа МВС. Нагадаю, тоді ще начальник департаменту зі зв'язків з громадськістю пан Андрєєв оприлюднив інформацію: Стогній побився не з Юрієм Гримчаком, який захищений депутатською недоторканістю, а з Юрієм Луценком. Він говорив недовго, але достатньо для того, щоб було неприємно навіть згадувати заголовки до новин.

- Знаю, що спочатку Ви не планували давати хід справі...

- Так, я не збирався нічого робити.

- Чому?

- Ну, побилися й побилися – буває. Коли все сталося, я поїхав додому спати. Коли у суботу вранці мені дзвонили журналісти, я говорив, що не збираюся нічого коментувати, що не маю наміру подавати заяву до прокуратури.

Але після заяви пана Андрєєва, яка була брехнею і хамством, ситуація змінилася. Я вирішив направити у прокуратуру заяву з проханням порушити кримінальну справу проти Костянтина Стогнія: я пішов на судово-медичну експертизу, написав заяву, провів прес-конференцію і т.д.

Зрозуміло, що заяву пана Андрєєва було зроблено зі слів Стогнія (безпосереднього начальника). Пана Андрєєва там не було. Зрозуміло, що хтось мав йому підказати, продиктувати або написати текст.

- Ви хочете, щоб Стогній сів?

- Навіщо одразу «сів». У мене до нього немає ніякого діла. Я ніколи не бачив його програм і надалі не збираюся дивитися. Де він там Гітлера ловить – це його проблема. Повторюю: у даному випадку я не маю претензій до журналіста Костянтина Стогнія. Але коли він був офіційною особою, він брехав, виправдовувався і ухилявся від прямої відповіді. Якби не це, не було б жодних проблем.

А коментуючи ті події, людина дійсно просто брехала. Перегляньте його заяви ЗМІ – вони всі різні. Спочатку він говорив, що побився саме з Юрієм Луценком, у газеті «Сегодня» була надрукована стаття, де Стогній чітко сказав, що не знає, як так вийшло, що була пом'ята машина, хоча незрозуміло, яким чином вийшло, що він викликав міліцію і т.д.

Проходить кілька годин, у ЗМІ виходить нове інтерв'ю, у якому вже озвучена прямо протилежна версія: мовляв, була бійка, ми пом'яли машину, я захищав ветерана і т.д. Потім версії в інтерпретації продовжили множитися і мінятися. Я попросив своїх помічників, і вони зробили моніторинг ЗМІ.

На своїй сторінці у Facebook Стогній у коментарях чітко зізнається, що «фінгал Гримчаку набив» (хоча ще тоді, коли з'явилося відео бійки, всім стало зрозуміло, що ж сталося ввечері після ефіру: чітко видно, хто першим кинувся у бійку).

Ще одне. Виявляється, пана Стогнія на той ефір запросили не як радника міністра внутрішніх справ, а як політичного діяча (є такі свідчення у справі, але, чесно кажучи, я не знаю такого політичного діяча). Але якщо це так, тоді чому його на програмі оголосили як представника МВС?..

Був ще такий «аргумент»: Стогній був присутній на програмі ввечері, після закінчення робочого дня, і у той момент він не був співробітником МВС. Чесно кажучи, я довго сміявся.

Але реальність є реальність. Цю історію треба було довести до логічного завершення. Я просто хочу, щоб МВС спростувало свою власну інформацію, оприлюднену їхнім уповноваженим офіційним представником.

- У якій формі має бути спростування?

- Не знаю, як це юридично правильно робиться. Мої юристи над цим працюють. Ми вже сьогодні можемо пред'явити претензії Міністерству внутрішніх справ.

- Стогній говорить, що Ви йому пляшку винні за піар...

- Я по п'ятницях не подаю.

- Дозвольте Вас ще запитати про Юрія Луценка. Як він?

- Контакти у нього сьогодні є тільки з адвокатами і захисником (дружиною). Тільки через цих людей ми можемо підтримувати хоч якийсь зв'язок з Луценком.

Я ознайомився з обвинувачувальними висновками проти Луценка, Корнійчука та Іващенка. Усі ці справи здаються маячнею запаленої свідомості. Це ситуація, коли винних вибрали і призначили. І коли ми говоримо про політичні репресії, то можемо це довести.

Коли у справі Луценка був останній суд, то у залі були представники ОБСЄ, моніторингового комітету ПАРЄ, кілька зарубіжних журналістів. Вони не могли зрозуміти, як можна порушувати Конвенцію про права людини, чому суд іде, а Луценка немає у залі. У їхню «вузьку» європейську свідомість таке не вміщається!

Коли їм сказали, що 16 лютого у Печерському районному суді міста Києва розглядалося продовження терміну затримання під вартою екс-міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, а адвокатові про це повідомили за 20 хвилин до початку засідання, і що це засідання пройшло за участю трьох осіб ( судді, прокурора та слідчого), – вони взагалі у шоці! Виходить, що правосуддя в Україні вершиться таємно?.. Це знущання над логікою правосуддя!

Про порушення прав і свобод, політичну помсту можна говорити і говорити. Ми робимо все, щоб і Юру Луценка і всіх інших звільнили.

- Як Луценко почувається?

- Нормально, наскільки це можливо, коли людина перебуває у місцях ув'язнення. Про це, скоріше, треба дружину питати, вона більш щільно спілкується з ним. Знаю, що у Юрія Віталійовича є проблеми зі здоров'ям, але вони у всіх є, тим більше – у в'язниці. Більш конкретно я нічого не можу сказати. Знаю, що він тримається. І, як не парадоксально, ще і нас намагається підтримати.

- Як думаєте, наскільки довго тягнутиметься справа Луценка?

- У будь-який момент прокуратура може відновити досудове слідство. І вже один раз так було. У нас дуже специфічна судова система.

Після арешту Луценка протягом місяця з ним не проводилося ніяких слідчих дій. Зрозуміло, були свята: Новий рік, Різдво. А потім, за місяць до закінчення утримання людини під вартою, Печерський суд продовжив арешт Юрію Луценку ще на 2 місяці – до 26 квітня.

Сьогодні у справи Луценка, по-моєму, 47 томів. Якщо я не помиляюся, Юрій Віталійович уже ознайомився з чотирнадцятим...

- Європа вже багато років говорить Україні, що у нас зловживають взяттям під варту до суду. Не секрет, що часто люди «під слідством» сидять роками. Але ця проблема так і не була вирішена за 20 років Незалежності. Виходить, знову відгукнулася?

- Розумієте, у нас досі працює стара радянська система. Офіційно у нас є така річ, як змагальність сторін, а насправді, коли прокуратура програє, то вона погано працює. У результаті це призводить до того, що у нас практично немає виправдувальних вироків. Чи говорить це про те, що у нас така чудова прокуратура? Я б не був настільки оптимістичний.

- Спрацьовує принцип: статистика – наше все?

- Так. Статистика – все, людське життя – ніщо. І раніше було так.

Знаєте, я працював у тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради з вивчення обставини затримання у 2005 році Бориса Колесникова. І тоді одним із головних питанням було: як же так, що на людину надягли наручники?! А от сьогодні, коли Корнійчука, Іващенка, Луценка, Макаренка, Діденка навіть до суду привозять у наручниках і пристебнутими до конвоїра, – це вже нормально?

Дійсно, це – проблема країни. Раніше у нас була хоча б відносно незалежна судова влада. Сьогодні ж у нас немає ні незалежної прокуратури, ні незалежного суду. Тому ми намагаємося вибудувати комплексний захист заарештованих. Це політичні справи, значить, і захист повинен мати політичні елементи.

- Якщо подивитися список підслідних та заарештованих, то, напевно, у ньому перше місце за впливовістю займає Юлія Тимошенко. При бажанні вона могла тихо виїхати з країни. Кажуть, що і Луценко мав таку можливість, але знехтував нею. Питання ось у чому: чому Тимошенко – на волі, а Луценко – у в'язниці?

- Думаю, що це була перевірка суспільства і середовища. Спочатку заарештували Макаренка і Діденка. Обурення пішло, але несильно. Потім знову пішли арешти. Знову та ж реакція.

Спочатку у нинішньої влади був якийсь кредит довіри як у суспільстві, так за межами України. У даному разі є не стільки Північ – Схід, як Захід. Знову ж, і сама влада робила непогані заяви про реформування судової системи.

Але коли вже затримали Луценка, публічну, відому людину, пішли заяви Європи, США, то кредит довіри був втрачений. Знову ж таки, на тлі гучних заяв про боротьбу з корупцією, мільярдні розкрадання із бюджету, стало чітко видно вибірковість. Стало видно, що справа про незаконне нарахування пенсії водієві, використання у кризовий рік грошей на пенсії та закупівля «швидких» для сільської місцевості, дещо надумані.

Сьогодні і в Україні, і за межами держави люди задаються питанням: де корупція і зловживання в особистих цілях? Невже представники влади не розуміють, що коли гучні заяви про злочини попередників виливаються у настільки смішні звинувачення, вони псують імідж країни?!

Так, Захід і наше суспільство не так швидко реагують, як хотілося би. Наскільки мені відомо, на сьогоднішній день більше 70% громадян України впевнені, що всі заведені справи і арешти – це політичні переслідування. Влада не змогла довести, що це не так, оскільки у неї не було фактів для цього. Звичайно, якісь дрібні огріхи цілком можливі у кожного у цьому житті. Але кримінальні справи на їхній підставі – це новація нашої країни.

- І Луценко, і Тимошенко – лідери Майдану. Вони мали свого часу просто колосальну підтримку. Сьогодні ж люди не прийшли їх рятувати. Чому так?

- Так, лідери Майдану мали колосальну підтримку. Найбільшою вона була у Віктора Ющенка. Жоден політичний діяч Незалежної України не мав такої підтримки. Але ви можете сказати, що сьогодні проти нього чи його соратників порушені якісь кримінальні справи? Ні. Чомусь б'ють Тимошенко і тих, хто з нею працював, входив до її команди.

Ось дивіться, стосовно Луценка є справа щодо водія. Але якщо йти за логікою прокуратури, то сьогодні треба відкрити справу проти Віктора Андрійовича Ющенка за те, що він робив у змові зі своїм керівником Секретаріату Андрієм Кислинським. Бездипломний Кислинський не мав права обіймати вищі державні посади, але був заступником глави Секретаріату Президента, заступником голови СБУ, мав доступ до секретної інформації, і т.д, і т.п. Фактично, хлопці, ось вам поле для діяльності. Але ні. Все «забули». Це нецікаво.

Розумієте, в Україні до влади прийшли «професіонали», які порушують закон. У нас також наповну діють подвійні стандарти.

Пам'ятаєте, колись був великий скандал, що Луценко роздавав пістолети? Тоді парламентом був навіть прийнятий спеціальний закон, у якому чітко прописано, хто, як і на яких підставах може отримати пістолет. Сьогодні ж міністр внутрішніх справ Могильов роздає пістолети. Зокрема, видали пістолет Президентові на День народження і деяким депутатам. «А закон?» - запитаєте ви. Проблема з ним вирішена: на підставі цього закону пан Могильов видав внутрішнє розпорядження, додавши лише «та інших людей»... Думаю, ви розумієте, про що йдеться.

Але повернімося до вашого питання. Що стосується підтримки людей, то я б не був таким категоричним у заявах, що її зараз нема. «Самооборона» лише за перший місяць після арешту Луценка зібрала півмільйона підписів на його підтримку. Зараз їх більше мільйона.

Чому люди не вийшли на вулицю?.. Знаєте, у нас була легітимна революція, хоча, здавалося б, такого у природі бути не може. У нас є досвід 2004 року, рішення суду, третій тур, і революція була легітимізована в очах нашого і світового суспільства.

Ми стоїмо на порозі того, що нам знову буде потрібна революція. Нинішня влада втратила підтримку навіть на Сході та Півдні. Тільки за останні півроку втрачено 50% довіри. Звичайно, тут можна згадати Віктора Андрійовича, який стрімко втрачав над-рейтинги. Але так стрімко і він не втрачав.

Повірте, сьогодні ми могли б кинути клич і зібрати під Апеляційним судом десятки тисяч людей. Думаю, дуже багато людей прийшло б підтримати Юрія Віталійовича. Багато хто сам пропонує: давайте підемо, підтримаємо, давайте штурмувати СІЗО і т.д. Але це не буде правильно.

- Чому?

- Чесно вам скажу: сьогодні я особисто боюся спонтанної революції, неконтрольованих процесів. Мені хочеться, щоб моя країна розвивалася нормально і мирно, щоб не було погромів та інших дурниць, щоб не доводилося захищати свої сім'ї зі зброєю в руках, стояти вночі під під'їздом, як у Лівії. Я цього не хочу.

Хоча останнім часом все міцнішає відчуття того, що влада ледь не цілеспрямовано йде до такого сценарію розвитку подій в Україні. Влада вміє декларувати, звинувачує Тимошенко в усіх проблемах і опозицію – у відсутності конструктивних пропозицій.

Невже так складно зізнатися, що в країні далеко не все так добре, як вони підносять. Вони вже рік при владі, а в усьому винна Тимошенко. А опозиція пропонує, тільки її слухати ніхто не хоче. Наприклад, у парламенті як голосують: спустили розпорядження з Банкової чи Кабміну, Чечетов підняв руку, пробігли, «пропіанили» – і все.

Їхні обіцянки зводяться до зовсім протилежних дій і результатів. Вони не вміють бути чесними. Так і хочеться сказати: «Хлопці, ви рік при владі, відповідайте за себе! І не треба ображатися на критику! Треба сприймати життя таким, як воно є!»