Днями у другому читанні був прийнятий новий антикорупційний закон. Але, на мою думку, для того, щоб розпочати серйозну боротьбу з корупцією, має бути декілька складових. Перша: усунути причини корупційних діянь. На сьогоднішній день «притчею во язицех» стали ситуації, коли йдеш до лікаря – щось обов’язково несеш, до вчителя йдеш – теж несеш, і чим вищий вчений ступінь чи посада, тим дорожчі потрібні подарунки. А для того, щоб учитель, лікар чи люди інших професій не потребували цього, їм необхідно платити гідну заробітну плату. Не може людина, яка провчилася 6 років в університеті, а потім ще 2 роки в інтернатурі, отримувати зарплату 2 тисячі гривень! Це безумство! Подібна ситуація сьогодні склалася й у правоохоронній системі. Якщо тут не буде зарплат вищих середнього рівня, то спокуса до отримання хабарів для підвищення свого соціального статусу залишиться серйозна.
Друга складова стосується ведення бізнесу у нашій державі. Я переконаний, що дозвільну систему ведення бізнесу необхідно замінити на заявочну. У цій частині має суттєво працювати дерегуляція економіки, щоб на найвищих щаблях не отримували хабарів.
Антикорупційне законодавство має бути суттєвим і зрозумілим і насамперед спрямовуватися проти чиновника, у якого сьогодні є спокуса і можливість отримувати такі хабарі. Адже сьогодні деякі службовці кажуть: «Не платіть заробітну плату, а залиште тільки стілець і ручку, щоб я міг документи підписувати!»
І у цій частині є ще одна, найголовніша, складова: людина, яка очолює у країні боротьбу з корупцією, має розпочати з себе. Допоки пересічні люди і чиновники не будуть бачити, що Президент країни, прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, депутати не вдаються до корупційних дій, до тих пір чиновник на нижчому рівні буде брати хабарі. Мовляв, ви мільярди крадете, а я що, якихось 10 тисяч доларів взяти не можу? І для того, щоб виходити до суспільства з благими намірами, потрібно віддати Межигір’я у державну власність і не віддавати із державного бюджету своїм компаніям по 200 мільйонів гривень на розвиток бізнесу. Бо навіть якщо ми приймемо найкраще законодавство, змінимо дерегуляцію і підходи, нічого не буде. Адже люди, яких обрав народ України, мають відповідати цим критеріям і самі повинні почати виконувати ці закони. І тоді у народу буде довіра, тоді люди розумітимуть, що якщо нагорі виконують закони, то і я тут, знизу, маю це робити.
Якщо ми говоримо про відповідальність депутата, значить, кожен із, насамперед, представників парламентської більшості повинен прийняти для себе рішення голосувати винятково своєю карткою і тільки за себе. Бо закликати людей до виконання законів, самим при цьому порушуючи Конституцію і голосуючи шістьма кнопками, як на піаніно, ми не маємо жодного морального права. І без таких триєдиних речей навряд чи можна говорити про серйозну боротьбу з корупцією.
Скоріше за все, просто знайдуться «стрілочники», які відповідатимуть за цим законом. Бо у нашій країні все робиться так: для пересічних людей діє закон, для влади – не діє.
Ще три роки тому я подавав до Верховної Ради законопроект з приводу декларування доходів і видатків як держслужбовцями, так і іншими категоріями людей. Але, на превеликий жаль, профільний комітет відправив його на доопрацювання, і бажання приймати цей документ ні в кого із парламентарів не виникло.
Я тільки «за», щоб в Україні було багато багатих людей. Адже чим більше в країні буде багатих людей, тим країна буде заможнішою. Проте у першу чергу потрібно, аби чиновники декларували свої не тільки доходи, але й видатки. Купив будинок? За які гроші? Придбав класну машину? Звідки гроші на класну машину? Бо у нас дехто каже, мовляв, мама із села грошей підкинула на Мерседеса, теща із села грошей на будинок передала, і так далі. Через це однією із засадничих речей в антикорупційному законодавстві є саме декларування видатків.
Одразу хочу розставити всі крапки над «і» для тих читачів, які останнім часом дуже жваво критикують «під одну гребінку» всіх представників помаранчевої влади, мовляв, ви 5 років нічого не робили, а тепер критикуєте. Напевно, більше за мене ніхто так не критикував Тимошенко на посаді прем’єр-міністра за відсутність у її діяльності реформ і нездоровий популізм. І коли вона кивала у бік уряду Януковича, я зупиняв її і казав: «Юліє Володимирівно, подивіться на себе. Ви з ним однакові». Сьогодні те ж саме я готовий говорити і нинішньому прем'єр-міністру: «Давайте говорити про причини наших державних проблем і кроки, як їх подолати, а не критикуватимемо попередників. Тимошенко на виборах люди вже показали жовтку картку. Через це настав час відповідати вже за свої дії».
Багато людей говорять, що головним недоліком цього закону є те, що під нього можна притягнути будь-яку людину. На жаль, і закон про тендерні закупівлі не входить до цього антикорупційного законодавства. Євросоюз навіть призупинив допомогу Україні саме через те, що цей тендерний закон погано діє. Адже всі роботи щодо Євро-2012 у нас ідуть від одного виконавця. І саме з цього приводу існують достатньо великі застереження Євросоюзу, бо найбільші капвкладення із державного бюджету ідуть поза межами тендерного законодавства. У мене весь час таке враження, що ми самі не можемо навести лад у своїй країні: як колись кияни запросили на княжий престол варяга, так і зараз нам потрібно, щоб тільки Америка чи Євросоюз давали нам «наганяй», і тільки після цього ми почнемо щось виконувати. Тому що ті зміни, які провела нинішня коаліція і влада до закону про тендерні закупівлі, критикуються європейською спільнотою. І без усунення цих недоречностей, які дозволяють здійснювати корупційні діяння, Євросоюз не готовий давати нам приблизно 400 мільйонів євро допомоги для реформування фінансового сектора, на адміністративну реформу та інших напрямів. На жаль, наразі закон про тендерні закупівлі є недосконалим (хоч дехто і каже, що він хороший) і корупційним.
У багатьох існує думка, що «ось приймемо закон, і він відповість на всі питання». Ні! Проблема набагато глибинніша. Наразі нам потрібно повністю реформувати всю правоохоронну систему. Я думаю, що багато людей зі мною погодиться з приводу того, що до суду сьогодні без грошей звертатися майже безперспективно. А це - ключова гілка влади, яка має працювати на захист людини! Існують проблеми і з прокуратурою, і з міліцією. За новим антикорупційному законом, ми створюємо ще один новий орган – інституцію з нагляду за боротьбою з корупцією. Але без зміни правоохоронної і судової систем в Україні навіть найдосконаліший закон не працюватиме.
Щодо відповідальності головних осіб держави. Якщо Президент призначає людину, яка наглядатиме та відповідатиме за боротьбу з корупцією, то постає питання: чи зможе бути притягнений до відповідальності сам Президент? Звичайно, ні. І тому ця норма щодо притягнення вищих посадових осіб держави до відповідальності є лише декларативною, оскільки ми не маємо незалежного інструментарія.
При всіх своїх недоліках (і я сподіваюся, що депутатам вистачить здорового глузду їх виправити у стінах Верховної Ради), цей закон є кращим за попередній. Існує навіть вислів, що «будь-який закон – це все одно краще, ніж його відсутність». І нинішня влада зробила одну добру справу - відкрила «скриню Пандори». Знаєте, до цього часу існувала негласна домовленість: «наступники не садять попередників, бо вони досить часто змінюють один одного». Але сьогоднішня влада має чітко усвідомити, що те, що вони роблять стосовно Євро-2012, караючи при цьому попередників, вони чітко наражаються на відповідальність за ці кроки у майбутньому.
Павло Жебривський
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
