Кабмін підпорядковує Президента

Кабмін України своїм розпорядженням від 13 грудня № 2250-р схвалив «Концепцію розвитку електронного урядування в Україні».

Здавалося б, українці - активні користувачі інформаційно-комунікаційних технологій (далі - ІКТ) - повинні були б радісно зітхнути: «Нарешті!... Нарешті Уряд став на шлях радикального удосконалення своєї роботи».

Однак, ознайомлення з текстом документа викликає серйозні сумні подиви і, відповідно, глибокі сумніви в реалізуванні ідеї електронного урядування в нашій державі.

 

Перше.

 

Колись давно, майже 50 років тому, акад. Віктор Глушков (царство йому небесне!) сформулював принципи створення автоматизованих систем управління соціально-економічними об'єктами (електронного урядування). Йдеться і про підприємства та науково-виробничі комплекси (кластери), і про органи держуправління, і про країну в цілому.
Як свідчать соратники Віктора Глушкова, принципи формувалися не в стінах академічних лабораторій. Віктор Михайлович виробив ці основоположні, концептуальні ідеї в багаторічному найтіснішому співробітництві з вищим політичним і господарським керівництвом СРСР.

Особливо важливо, що активним учасником робіт був Олексій Косигін (тоді перший заступник Голови Радміну СРСР, а пізніше і Голова Ради Міністрів СРСР). Як мені у 1989 році розповіли апаратники його особистого офісу (вже тоді немолоді люди), Олексій Миколайович був не тільки керівником приголомшливо високої продуктивності (це знали багато хто). То була людина, яка особливо гостро відчувала, в широкому сенсі слова, управлінські (як зараз кажуть) інновації. Його воістину героїчна спроба (1965 р.) розпочати процес трансформації планового соціалізму в систему, дуже близьку до соціально орієнтованого ринку, є яскравим підтвердженням його незвичайності.

На жаль, він не був підтриманий тодішнім складом Політбюро. Трансформаційні зміни були припинені, Олексій Миколайович пішов у інший світ і ми сповзли в «застій». А потім прийшла Перебудова, але врятувати СРСР від ганебно нетямущого самодемонтажу у 1991 році вже не вдалося. І ми отримали як генеральний гуманітарний результат рекордно великий приріст смертей (630 тис. у 1990 р., 793 тис. у 1995 р. і 698 тис. - у «стабільному» 2010 р.)... Чехи зі словаками «розлучалися» значно інтелігентніше і на прагматичній основі, і вони не вимирають.

Наголошую: автор вважає зникнення СРСР цілком закономірним цивілізаційним результатом. Але втрати України могли б бути незрівнянно меншими, а позитиви - у рази більші за втрати.
Повернемося до спадщини акад. Віктора Глушкова. Тобто, як і з ким вироблялися принципи системи (яка сьогодні називається електронним урядуванням) повинно було б залучити особливо пильну увагу нинішньої влади, що імітує підйом на рівень хоча б користувачів Facebok. Про продовження почину акад. Віктора Глушкова майже 50-річної давнини не йдеться - мабуть, автори нічого про нього не чули. Принаймні, такі висновки можна зробити за текстом Концепції.

Адже першим, стартовим принципом акад. Віктор Глушков встановив принцип першої особи у створенні автоматизованих систем управління соціально-економічними об'єктами (електронного урядування). Накопичений після появи цієї ідеї досвід (часто - негативний) багаторазово підтвердив фундаментальну значимість цієї установки.

Невеличке пояснення для українців-неуправлінців. Ключовою технологією будь-якої системи управління є технологія підготовки та ухвалення управлінських рішень (які є основним продуктом цієї системи). Якість цієї технології визначає і якість системи управління. Це - аксіома.

ІКТ дозволяють радикально удосконалити технологію підготовки та прийняття управлінських рішень. Йдеться не тільки про можливість (1) у декілька разів скоротити час підготовки рішень - це дуже важливо, але не найголовніша перевага.

Також дуже важливо, що ІКТ дозволяють реалізувати по суті (2) інтерактивний, двосторонній режим спілкування влади загалом з окремими громадянами. Зникає ієрархія в роботі зі зверненнями громадян і тим самим розгортається відродження класичної демократії-відродження по-справжньому прямої демократії. Давньогрецька агора (ринкова площа в давньогрецьких полісах, що була місцем загальногромадянських зборів - вони за місцем проведення називалися агора) відтворюється в електронному вигляді через компютери, Інтернет, сайти, соціальні мережі... Адже громадяни довірятимуть владі і йтимуть з нею на конструктивне співробітництво тільки маючи впевненість, що влада їх чує, чує кожного окремого громадянина. Можна собі уявити, ЩО відбуватиметься, якщо не перша особа (прем'єр, міністр...), а окремий, нічим не захищений від тиску ззовні чиновник (розумний програміст, чи системний адміністратор) встановлюватиме режим спілкування влади і громадян? Що це за диво буде таке? Ну, а ХТО нестиме відповідальність за якість прийнятих рішень - питання майже риторичне - НІХТО!

Найголовніше: (3) ІКТ дають можливість керівнику (і колективному керівнику - Кабміну) побачити всю динаміку формування управлінського рішення: (а) яким був стартовий варіант; (б) хто і якою аргументацією запропонував його змінити; (в) наскільки були одностайні учасники у фінальній редакції рішення. І побачити це можна без копання в купі паперів (на це знаходять час тільки прокурори), а звернувшись до пам'яті серверу (пам'ять серверів у порівнянні з паперовою майже незнищенна). Чи можна це зробити без першої особи, на розсуд винахідливого чиновництва? Хто тоді нестиме відповідальність за якість ухвалених рішень? НІХТО!

Або іншими словами: завдяки ІКТ управлінські рішення влади (постанови і розпорядження Кабміну, наприклад) можуть і повинні прийматися в режимі on-line! І це не є фантазією - у багатьох великих і найбільших комерційних компаніях це вже реалізовано... Наша влада, як завжди, відстає...

Як резюме 1. Відхід від фіксації принципу першої особи в Концепції швидше за все призведе до збереження безвідповідальності, що склалася, і закріплення хирлявої динаміки становлення електронного урядування.

Пропозиція 1. Слід у Концепції встановити систему управління електронним урядуванням, виходячи з того, що тільки перші особи зобов'язані керувати і його створенням, і експлуатацією.

 

Друге.

 

Як прописано в розділі VI Конституції, наш Кабмін - найвищий орган у системі органів виконавчої влади.

Тобто, Кабмін - не вся державна влада. Крім нього є: Верховна Рада (розділ IV Конституції), Президент (розділ V), Прокуратура (розділ VII), Правосуддя (розділ VIII) і Національний банк, який не удостоєний окремим розділом у Конституції, хоча в ринковій економіці його роль можна порівняти за значимістю з роллю Кабміну. Однак, автори Концепції вирішили «накрити» своїм електронним урядуванням не тільки всю державну, а й місцеву владу. Про це свідчить наступне положення (цитую):

«Електронне урядування - форма організації Державного управління, яка сприяє підвіщенню ефектівності, відкритості та прозорості діяльності органів ДЕРЖАВНОЇ влади та органів місцевого самоврядування з використання інформаційно-телекомунікаційніх технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян.
Головною складовою електронного урядування є електронний уряд - єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів ДЕРЖАВНОЇ влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання».

Таким чином, і Верховну Раду, і Президента, і Прокуратуру, і Правосуддя, та райради... всіх їх приведе до електронного урядування Кабінет Міністрів. Більшої ілюзії неможливо уявити.
Або: можна собі уявити, що електронний документообіг Адміністрації Президента України в прокуратурах або судах йтиме за встановленими Кабміном Регламентом та розробленими ним процедурами? Можна допустити, що Віктор Федорович працюватиме за командами Миколи Яновича? Смішно-с!

 

Як резюме 2. Встановлюючи верховенство Кабміну над Верховною Радою, Президентом України, Прокуратурою та Правосуддям Концепція увійшла в антагоністичне протиріччя з Конституцією нашої держави. Конституційний суд повинен скасувати розпорядження Кабміну № 2250 від 13 грудня 2010 року.

Пропозиція 2. Концепція повинна бути обмежена межами виконавчої влади і називатися «Концепція розвитку електронного урядування у виконавчій владі України».

 

Третє.

 

Цілком справедливо в Світі, та й у нашому суспільстві, українська влада найчастіше асоціюється зі словом «корупція».

Автори Концепції, мабуть, навіть не здогадуються, що електронне урядування може стати потужним засобом боротьби з корупцією:

1. ІКТ дозволяють створити технологію підготовки та ухвалення управлінських рішень, що в сотні разів знижує можливість корупції. Мова йде, насамперед, про ліквідацію прямого фізичного контакту громадян і бізнесів з чиновництвом. Електронна реєстрація бізнесів (і видача різних дозвільних документів) найяскравіший і зрозумілий приклад;

2. Підготовка і прийняття різного роду документів у режимі on-line дає можливість зробити вкрай незручними і дуже ризикованими будь-які корупційні наміри при ухваленні колегіальних рішень (пам'ять серверів незнищенна і може контролюватися з будь-якої відстані - силовики будуть вельми вдячні цій інновації).

Автори Концепції не збираються боротися з корупцією в органах влади й обмежують можливості електронного урядування тільки наступним:
«деперсоніфікація надання адміністративних послуг з метою зниження рівня корупції в державних органах».

Як резюме 3. Автори Концепції, здається, навіть (бідолахи такі!) не знають, що корупція починається з підготовки та ухвалення владних рішень. Саме в них створюються численні лазівки для корупційних дій. Або автори просто вирішили увічнити корупцію в українській владі.

Пропозиція 3. Слід у Концепції чітко зафіксувати антикорупційну спрямованість створюваного електронного урядування і вказати використанням яких підходів це досягатиметься.

Віктор Лисицький