Реформи нової влади. Прочитав, почув, подивився безліч думок з цього приводу. Оцінки різні - від емоційно-образливих монологів до садомазохістських міркувань про крайню необхідність болісних реформ, і чим болючіше, тим краще. Сумарне відчуття - влада всіх використовує. І тих, хто хвалить, і тих, хто лає.
Необхідністю цих реформ обгрунтували все - і коаліцію «тушок», і повернення неконституційним шляхом до старої Конституції. Далі виявилося, що реформи неможливі без повного, рабського підпорядкування Президенту всієї вертикалі і всіх гілок влади - Уряду, судової та правоохоронної системи.
Гласне і негласне реформування до глибини торкнулося життя кожного громадянина - економіку, соціальну та гуманітарну сферу, питання історії, мови, віри, прав людини і громадянина. Влада запропонувала суспільству замість демократичного розвитку і широкого діалогу, подвійні стандарти і подвійну мораль, а, як захід забезпечення такого устрою країни - розмови про реформи, авторитарний лад, цензуру ЗМІ та політичні репресії.
Суспільна реакція на реформи цієї влади за рік трансформувалася до невпізнанності. Від сліпої захопленої віри в одних і боязкої (чим біс не жартує?) надії в інших, через загальний подив країна прийшла до практично єдиного знаменника - сталого несприйняття. При цьому влада не робить жодних висновків, не виправляє очевидних, з точки зору суспільства, помилок.
Будь-яка нормальна людина замислюється над тим, що чекає її попереду. Кожна хотіла би будувати плани і відчувати хоч якусь упевненість у завтрашньому дні. Хто сьогодні відчуває таку впевненість? НІХТО! Ні Президент, якщо дивитися телевізор, ні бомж, який може позбутися джерела існування у вигляді сміттєвого контейнера. Завтра нічого буде викидати, доїдатимуть і доношуватимуть самі. Не впевнені, а значить - не хочуть вкладати у свою країну підприємці, від тих, хто заробляє на ринку за прилавком, до тих, що літають на особистих літаках.
При всьому віковому оптимізмі, немає впевненості у молоді, ні в реальності права на освіту і роботу, ні в можливості заробити на власне житло. Немає не просто впевненості, немає надії на гідну старість і заслужену повагу суспільства і держави у літніх людей.
Нова влада прийшла в сприятливий період початку виходу світової економіки з кризи. Це найкращий час для проведення дійсно необхідних країні реформ. Так у чому ж справа? Де хвалена команда ефективних державних менеджерів від Партії регіонів з передвиборною програмою, яку підтримали 12,5 мільйонами виборців? Невже колективний розум, про який 70 років говорили комуністи, змінився колективним слабоумством?
Точно ні! Владна команда діє чітко, жорстко, цинічно. Влада вирішила реформувати країну не в інтересах народу і майбутніх поколінь, а в інтересах свого особистого бізнесу. Це і стало ключовим протиріччям влади і суспільства, основою несприйняття т.зв. реформ, джерелом загальної невпевненість у завтрашньому дні, яка виросла і зміцнилася одночасно з недовірою до слів і дій цієї влади.
В Україні реалізується не програма державного будівництва, а проект побудови особистого бізнесу, заснованого на приватизації влади, країни і всіх її ресурсів, причому бізнесу з явними ознаками неоднозначних регіональних традицій.
У країни-бізнесу є Господарі - близько десятка публічних і непублічних персонажів. Для них наша країна - об'єкт власності. Одноразові партнери Господарів - литвини-симоненки виходять в тираж. Вони так і не зрозуміли, що менеджери із замашками господарів нікому не потрібні. Господарі для обслуговування особистих бізнес-інтересів наймають, правда, за наш, платників податків, рахунок, менеджерів-чиновників різного калібру і депутатів-кнопкодавів.
Як заведено, кожен бізнес, який поважає себе, повинен мати службу безпеки, що захищає інтереси Господарів. Ці функції відведені колишній правоохоронній системі країни. І на найнижчому, у розумінні цих Господарів, щаблі перебувають прості громадяни - міноритарії, ті самі маленькі акціонери, з якими можна не рахуватися, за сумісництвом раби, які створюють матеріальні цінності, яких можна тримати впроголодь, на злиденну зарплату і пенсію.
Ця модель дає вичерпні відповіді на запитання про логіку реформ чинної влади. Для них бюджет країни - фінансовий бізнес-план, де соціальні витрати і дотація пенсійному фонду - невиробничі витрати, що підлягають тотальному скороченню. Побудова жорсткої вертикалі влади - перетворення чиновників, покликаних обслуговувати платників податків за їхні ж кошти, в менеджерів, які обслуговують особистий бізнес Господарів.
Адміністративна реформа - селекція персоналу за ознакою відданості Господарям з одночасною оптимізацією витрат. Податкова реформа - покликана залишити в країні тільки особистий бізнес Господарів. Трудовий кодекс - правила трудового розпорядку, визначені Господарями країни-бізнесу. Євро 2012, Житловий кодекс тощо - галузеві бізнес-плани країни-бізнесу, що належить Господарям. І так далі...
І що далі?
Або ми, Громадяни України, ефективно реформуємо владу і країну для себе та майбутніх поколінь або ці Господарі реформують країну в свій особистий бізнес, у якому немає громадян - є тільки покірливі працівники і безправні міноритарії.
Андрій Сенченко
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
