На відміну від різних ювілеїв, дата інавгурації буває не у кожого і не щороку. Як правило, саме після завершення першого року «царювання» громадськість активно обговорює плюси й мінуси правління людини, яка волею долі опинилася біля керма.
Про свої міркування з цього приводу в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ForUm'у розповів директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський.
- Михайле Борисовичу, скоро перша річниця інавгурації нашого Президента. Як вважаєте, що хорошого зробили Янукович і його команда за цей рік?
- Я думаю, перший позитивний результат - це відновлення керованості державним механізмом.
За останні п'ять років люди значною мірою втомилися від безладу і тепер зрозуміли, що в країні, нарешті, є влада, і немає війни між Президентом, урядом і парламентом. Сьогодні влада представляє собою єдиний механізм, і нехай навіть він був забезпечений сумнівними, з точки зору конституційності, рішеннями, в цілому це, безумовно, виглядає як позитивний результат.
Позитивом я назвав би і припинення падіння економіки. І хоча воно почалося ще за чинної влади, цей рік показав істотне зростання ВВП у 4,5%, а це, звичайно, добре, оскільки, таким чином, економіці забезпечується нехай повільний, поступовий, але впевнений вихід з кризи.
Безперечні також наші успіхи в зовнішній політиці. Налагодження прагматичного діалогу з Європою, яке раніше носило суто розмовний характер, зараз, нарешті, вилилося у серйозне просування по шляху створення зони вільної торгівлі з ЄС, яке завершиться підписанням договору про Асоціацію. Крім цього, отримано «дорожню карту» і дуже суттєво, що дали її саме Януковичу, а не Ющенку.
Ще один позитив у зовнішньополітичних справах - рішучі зміни в атмосфері відносин між Росією і Україною.
- Тепер про мінуси поговоримо.
- Зосередження влади на наведенні ладу має як очевидні плюси, так і мінуси, характер яких, швидше, стратегічний, ніж тактичний.
Так, можливо, тактично більше плюсів, але стратегічно все-таки більше мінусів і перший - незбалансована система влади без стримувань і противаг. Президент не подбав про це, хоча і повинен був, його люди мали б допомогти йому все організувати так, щоб цей баланс бездоганно працював, а він не працює.
Від ухвалення рішень відсторонено багато різних суб'єктів. Ну ось, наприклад, абсолютно ніякої участі ні в чому не бере опозиція, хоча і користується підтримкою значної частини суспільства. Серед опозиціонерів є розумні й тямущі люди, але вони ніяк не беруть участь у виробленні державної політики. Те ж стосується й експертного співтовариства – ці, якщо й беруть участь, то більше для демонстрації, а не по суті.
У цій відсутності стримувань і противаг, дуже характерних для нашого варіанту президентсько-парламентської системи, у нас, на відміну, наприклад, від Америки, немає сильної судової традиції. Тому відповідна запущена реформа, що має багато плюсів, все ж таки не обійшлася без очевидного мінуса, а саме: у нас кожен суддя підвішений на ниточці Вищої ради юстиції, яка, у свою чергу, за «власним розсудом» може звільнити будь-якого суддю. Враховуючи, що більшість у цій Раді підконтрольна Банковій, сильної судової влади, яка могла б бути противагою, у нас немає.
Крім того, вертикаль за принципом «я - начальник, всі решта підлеглі» створює атмосферу, за якої люди бояться сказати шефу, що він у чомусь не правий, а це неправильно. Один приклад такої помилки у нас вже був, коли з розмаху взяли податкову реформу, в якій виявилося багато недоліків. На них вказували експертне співтовариство й опозиція, але з причини відсутності взаємодії влади та громадськості, а також впливу опозиції було «зроблено по-своєму», і Президенту в результаті довелося ходити на Майдан і вислуховувати незадоволених підприємців.
Другий мінус, який я бачу, стосується відродження економіки. На сьогоднішній день у нас зберігається маса економічних проблем. Я хоч і не експерт у цій галузі, але можу сказати: у нас, як і раніше, високе негативне сальдо у зовнішній економіці, більше того, воно навіть зросло майже в 2,5 рази в порівнянні з попереднім роком, а це велика проблема.
Крім того, у нас просто страшні проблеми з дефіцитом бюджету, і як їх вирішувати - невідомо, оскільки ніяких виразних пропозицій немає. Ставку, зроблену на великий бізнес у частині модернізації країни і виведення її на сталий розвиток, я вважаю неправильною. Правильніше було б ставити на середній і малий бізнес, орієнтуючись хоча б на досвід тих країн, де рішучим чином проходили такого роду реформи, - вони виходили з кризи значно швидше. Я вважаю, що це якраз та теоретична помилка, яка може мати далекосяжні діючі наслідки.
А ось про згортання свободи слова я, на відміну від багатьох моїх колег, не говоритиму. Навпаки, я вважаю, що у нас повний і бридкий розгул свободи слова, особливо на телевізійних каналах, де «розкручуються» люди, місце яким скоріше на лаві підсудних, ніж у студійних кріслах. Твердження, що в Україні немає свободи слова чи вона скорочена, як це вважають всякі там «Репортери без меж» та інші - це просто некомпетентна й дуже ангажована точка зору.
У нас в країні немає проблем зі свободою слова, а от у влади - великі проблеми з інформаційною політикою. Вона нічого не робить для пояснення своїх позицій, проводить масу різних рішень без взаємодії з суспільством, яке в свою чергу сприймає їх виключно як негативні. Ось, наприклад, переслідування представників старої влади, яке виглядає політично вмотивованим.
Я не знаю, чи вийшло б переконати наше суспільство в тому, що це насправді боротьба з корупцією чи ні, але, так чи інакше, в цьому відношенні навіть не було зроблено жодних серйозних спроб. Сьогодні влада наче показує, що їй все одно, що про неї думають люди, вона має намір чинити по-своєму. І це дуже велика помилка.
- У розмові з американським політиком Янукович пообіцяв, що Тимошенко не посадять. Але для чого тоді ці її нескінченні «прогулянки» в ГПУ? Невже влада не розуміє, що таким чином просто дарує Тимошенко безпрецедентні «очки»?
- А Ви знаєте, у мене, взагалі, складається відчуття, що якась частина команди Януковича, не маючи можливості прямо сказати шефові, де саме він не правий, хоче, щоб за них це зробила Тимошенко. Ці щоденні запрошення в прокуратуру - можливість постійно залишатися «на порядку денному» і критикувати чинну владу.
Крім того, переслідування Тимошенко - це наслідок провальної інформаційної політики Президента. Я вже говорив, що їхня помилка в тому, що вони нічого не пояснюють.
Якщо вже вони намагаються залучити до кримінальної відповідальності фігуру номер один з опозиції, у них повинні бути надзвичайно залізні аргументи, зрозумілі суспільству, а не це перекладання з екологічного кошика в пенсійний. Якби вони чітко пояснили, що Тимошенко, наприклад, не переводила гроші з рахунків, а покрала їх, перевівши на свої рахунки, вони змогли б переконати суспільство в тому, що без цих судових переслідувань боротьба з корупцією неможлива.
Але, я думаю, вони зовсім не віддають собі звіту в цьому. Для них чомусь важливий принцип: «Ми перемогли чесно, влада тепер у наших руках і не так важливо, що про нас думають люди». Це категорично неправильно, оскільки країна в нас відкрита й управляти без підтримки населення такою країною неможливо.
- Проте вчора Ганна Герман заявила, що чинна влада з тих, хто не соромиться вчитися на власних помилках...
- Ганна Герман за великим рахунком - не зовсім влада. Вона - представник чужого для владного угруповання політичного класу, який виявився у владній конфігурації випадково і присутній там тому, що першим особам це вигідно й потрібно.
Звичайно, вона не ухвалює принципових рішень і, відповідно, не може нести відповідальність за них. Вона просто змушена їх виправдовувати навіть тоді, коли, можливо, сама з ними не згодна. Тому, розуміють вони свої помилки чи ні - це не стосується Ганни Герман; це безпосередньо має стосуватися Азарова, Клюєва і, насамперед, Президента, який повинен сам ясно усвідомлювати, що робить помилки, які треба виправляти. Ось у випадку з податковою реформою він їх точно усвідомив і зробив висновки, а от як далі - незрозуміло, ми цього не знаємо.
- Михайле Борисовичу, останнє запитання: одного разу Ви сказали, що якщо у Президента вистачить політичної волі примусити олігархів платити нарівні з усіма податки в скарбницю, поліпшиться не тільки ситуація в країні, а й рейтинг самого Януковича замре на найвищій позначці буквально назавжди. Однак сьогодні українці скаржаться, що їхній життєвий рівень у значній мірі погіршився, та й рейтинг Президента не підвищується...
- Я не можу до кінця погодитися з Вашим твердженням, по-перше, тому що не маю даних про те, що українці стали жити гірше. Людям взагалі властиво постійно говорити, що жити стало гірше, тому тут треба порівнювати з тим, що вони говорили, наприклад, рік тому. Наскільки мені пам'ятається, тоді теж говорили, що погано живеться.
Що стосується олігархів, я думаю, вони і так платять більшу в процентному відношенні частину, і я вважаю це не правильним. У тому сенсі, що ставку, як я вже сказав, треба було робити на малий і середній бізнес. Саме тому, що олігархи сьогодні платять більшу в процентному відношенні частину з прибутку до бюджету, їм за це і даються сприятливі умови. І відносно можливості виведення капіталу на всякі кіпрські «офшорки» і «півофшорки» процес не зупиняють.
Якби Президент зважився на те, про що Ви говорите, суспільство сприйняло б це позитивно. Правда, спочатку варто було б йому все популярно пояснити, а не робити «нишком»: змусити олігархів чесно розповісти про доходи, змусити їх платити податки, закривши механізми використання офшорів для уникнення від податків. Так, сьогодні цим в основному користуються олігархи - це правда. І те, що поки ніякого суттєвого просування в цьому сенсі немає - теж правда.
Лєра Нєжина,
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
