Кужель: Я не прислуговую. Я служу!

Прославлений у століттях італійський мислитель, письменник і політичний діяч, державний секретар у Флоренції Нікколо Макіавеллі, який був прихильником сильної державної влади і вважав, що для зміцнення її допустимі будь-які методи, одного разу зауважив: «Немає справи, влаштування якої було б важчим, впровадження небезпечнішим, а успіх сумнівнішим, ніж заміна старих порядків новими».

Практично для всіх українців сьогодні ці слова флорентійця, який жив «давним-давно», більш ніж актуальні. Не секрет, що переважна частина населення України категорично не згодна з тим, що нинішня влада називає «реформами», щодня протиставляючи заявам вищих посадових осіб щодо процвітання у державі власні худі гаманці, туго затягнуті паски і чеки із супермаркетів з цінами на стандартний продуктовий набір «для бідних», який постійно змінюється.

Про нинішню економічну ситуацію в українській державі, необхідність впровадження горезвісних реформ, їхнє пряме призначення, шкоду і користь в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ForUm'у розповіла заступник голови партії «Сильна Україна», екс-глава Держкомпідприємництва України, заслужений економіст України Олександра Кужель.

- Олександро Володимирівно, поясніть, що це за реформи, за яких тільки й видно, що ціни щодня зростають, а рівень життя не поліпшується? Це що, як у Дарвіна: природний відбір – виживе найсильніший?

- Стан, коли люди починають звіріти, відбувається тоді, коли низи не хочуть, а верхи не можуть. Одного разу у Олександра Роднянського запитали, чому він не робить жоден телевізійний проект в Україні і взагалі яке майбутнє у наших каналів, він відповів: «Мені це зараз було б дуже складно зробити, тому що люди дуже злі».

Коли я спілкуюся з тими, хто у цій країні робить політику і утримує владу, я завжди кажу: «Постарайтеся дивитися на всі питання у сукупності». Якщо ми, наприклад, говоримо тільки про єдиний податок, то однозначно його треба реформувати. Як автор кажу. Цьому податку вже одинадцять років і він просто не має права існувати у старому вигляді, він повинен змінюватися. Але якщо ми почнемо розглядати питання у сукупності, то зрозуміємо, що змінювати потрібно дуже акуратно, щоб не знищити. І ось так треба підходити до всього.

Чи є дискусійним питання проведення реформ? Ні! У людини ж, коли у її квартирі зі стелі починає сипатися штукатурка або прорвало трубу, не виникає питання, ремонтувати чи ні? Як би їй болісно не було у зв'язку з фінансовим станом, вона розуміє, що робити треба, а тому бере аркуш паперу і розписує витрати у міру своїх доходів та починає вишукувати, на чому можна заощадити і як зробити акуратно, щоб не знищити. Так точно і в державі.

Ми з вами не відрізняємося від держави. Ми всі – одна держава, яка не є ефемерним з'єднанням, а значить, реформи, які ми затягнули, «заграли», забалакали, проводити треба – тут навіть іншої розмови бути не може.

- Давайте поговоримо про Податковий кодекс. Чого Ви домоглися ним?

- Найголовніше, чого ми добилися прийняттям Податкового кодексу, ми прорвали греблю. Ми повинні були це зробити. За 17 років жоден уряд, жоден податковий кодекс не подавалися до Верховної Ради.

На жаль, я розчарована, що український парламент не став тим центром, на який я як аналітик розраховувала. Я як людина з депутатським досвідом можу сказати, що я би всю роботу перетягнула на Верховну Раду. У цьому весь шик був. Не стати кнопкою Кабінету міністрів, а стати саме державними людьми щодо прийняття законів.

Ось цього, на жаль, не відбулося. Спасибі Хомутинніку, він в останній момент почав збирати людей, прислухатися, і дещо вдалося змінити. Але якщо б усі правильно виконували регламент і свої функції, якщо б деякі люди не показували свій інтелект голослівно, через розуміння «я – істина в останній інстанції і в усьому розбираюся краще за всіх», ми б багатьох питань уникнули.

- Наскільки мені відомо, з ПК ще нічого не закінчилося?

- Так, все ще буде продовжуватися, і буде дуже жорстко. Але все одно ми правильно зробили прорив. Більшість криків на нашу адресу абсолютно необґрунтовані, оскільки гірше, ніж зараз, нічого не можна уявити. Ну, ось що у нас зараз? Абсолютно безправний платник податків, абсолютно корумпована податкова, свавілля у взаємовідносинах влади і бізнесу. Може бути щось гірше? Не може!

З іншого боку, в основному розмови стосовно Податкового кодексу йшли не на професійному рівні, а на емоціях. Багатьох розлютили слова Тігіпка про те, що він не любить пролетаріат, і що ПК треба обговорювати з фахівцями. Так, може, він сказав це різко, але, по суті, я з ним згодна. Не можна з тими, хто торгує на ринках, обговорювати законодавство! Але також і не можна з ними не зустрічатися і не пояснювати, чому держава робить той чи інший крок.

Мені щодо цього дуже подобається японське прислів'я «Якщо хочеш провести реформи, але їх не підтримує народ, повернися назад у народ, поясни реформи і починай діяти». Сьогодні стосовно всіх реформ все на собі тягне Тігіпко. І нічого не боїться. І давайте говорити відверто: іншого такого серед держслужбовців немає, повірте мені.

Я кажу це не тому, що він мій шеф, а тому, що реально альтернативи нема. Він єдиний, з ким можна все далі впроваджувати. Адже ж не секрет, що всі ті, хто приходить у держслужбу, головним своїм завданням вважають не зіпсувати стосунки з оточуючими і не нашкодити своєму бізнесу. Тігіпко багато зіпсував стосунків і сильно нашкодив своєму іміджу тим, що абсолютно правильно розуміє, що іншого шляху у нас, окрім реформ, немає. В іншому разі доведеться робити те, що сьогодні роблять багато наших бізнесменів, – покидати країну.

- Що Ваша команда продовжує робити з ПК?

- Оскільки ми вже нічого ні від кого не чекаємо, Тігіпко окремо, за свої власні кошти, замовив із Європи хороших консультантів. Зараз ця робоча група вивчає весь ПК для того, щоб потім внести свої пропозиції стосовно адаптації його до європейської норми як у системі адміністрування, так і в системі оподаткування. Після цього ми будемо просто це проводити, тому що, повторюю, іншого шляху просто нема.

Єдине, чого б мені дуже хотілося (я сподіваюся, Президенту доносять інформацію з преси), щоб Янукович негайно звернув увагу на ту вакханалію, яка сьогодні коїться з бізнесом. Я дуже вдячна прем'єрові Криму Василю Джарти, який після моєї розповіді стосовно того, що підприємці скаржаться на те, що до них приходять люди і, назвавшись «смотрящіми від Джарти», відбирають бізнес, жорстко сказав:« Кужель, давай прізвища, я розірву їх. Цього немає».

Зараз багато хто, побачивши бродіння (не дарма ж кажуть, що найбільше нещастя жити в епоху змін), розперезалися. Я вважаю їх бандитами – від влади, від політики, від чого завгодно. Сьогодні головне, на що мені скаржаться люди, – не Податковий кодекс, а те, що просто тупо відбирається бізнес. ПРОСТО. ТУПО. ВІДБИРАЄТЬСЯ. Навіть не купується, (а якщо і так, то пропонуються копійки, не сумісні з реальною вартістю, – 10% від реальної вартості), а саме відбирається.

Заради експерименту ми нещодавно зробили пару дзвінків по звичайним «життєвим» оголошенням. Ну, ось, наприклад: людина продає машину, ми телефонуємо їй, задаємо питання, чому продаєте, скільки і так далі, а вона у відповідь кричить: «Я не тільки машину продаю, я і землю терміново продаю, і склад продаю, у мене четверо друзів уже виїхали, а я зараз вибираю, куди самому втекти». І ця людина навіть не мала поняття, з ким вона говорить...

Ось те, що відбувається останні два місяці. І це сигнал для Президента, тому що таке є неприпустимим у період проведення реформ. Це нівелює довіру до влади. Якби у підприємців сьогодні була проблема тільки з податковою інспекцією чи з податковим кодексом, вони б сконцентрувалися на цьому і допомагали нам, а замість цього вони думають, як вижити.

- Добре, з податковою більш-менш розібралися. Тепер кілька слів скажіть про решту реформ.

- Перше, що мені б хотілося сказати у цьому плані, все, що стосується людей, треба пояснювати їм більше і краще. На жаль, українці сьогодні отримують дуже поверхневу інформацію. Ось, наприклад, мені задають питання: а чи є альтернатива – проводити чи ні пенсійну реформу? Я відповідаю: звичайно, є, вчинити так, як роблять у мусульманських країнах – взагалі не платити пенсію. Або як у Таїланді – платити визначеним чотирьом категоріям: військовослужбовцям, внутрішнім військам, держслужбовцям і вчителям. Там же навіть лікарям не платять! В інших азіатських і східних країнах вважається, що кожна сім'я повинна (!) доглянути своїх людей похилого віку. Але ж для нас це фактично зовсім інша культура. Так чи є у такому разі альтернатива?

Якщо б ми десять років не «заговорювали зуби» на цю тему, а вчасно провели реформи, сьогодні у нас не було б ганьби, пов'язаної з тим, що у людей пенсія нижча за прожитковий мінімум, на який, давайте вже по-чесному, прожити неможливо. Можна скільки і чого завгодно розповідати при наявності 32 млрд. дефіциту бюджету, можна відвернути від реформи якими завгодно обіцянками, наприклад, ліквідувати підвищені пенсії, які, на хвилиночку, складають усього 0,1% загальної заборгованості. Це мізер, яким потрібно стимулювати Героїв України . Але я згодна з тим, щоб їх обмежити. Це правильно, тому що не може бути пенсія у сотні разів більшою за прожитковий мінімум.

На жаль, сьогодні Пенсійний фонд абсолютно не працює у плані роз'яснення пенсійної реформи. Люди дзвонять мені в істериці, почувши про те, що тепер їм будуть нараховувати по персоніфікації з 2000 року. Вони психують тому, що не знають, що є й інша норма, згідно з якою людина може вибрати будь-які п'ять років безперервного стажу зі своєї трудової книжки та принести довідку про офіційну зарплату звідти, де їй цю зарплату платили. І їй нарахують з цієї суми!

Або ось зараз усі говорять про те, що військових позбавляють пільг. Це неправда! Нічого їх не позбавляють, я з ними веду листування, і вони самі пишуть, що дуже навіть «за», щоб їх безперервний стаж складав 25 років, тому що на сьогоднішній момент деякі військові вже у 30 років йдуть на пенсію. А такого жодна економіка не зможе витримати. У нас вчителі у 40 років йдуть на пенсію, а тут, по суті, молодь оформляє пенсію і далі продовжує працювати. Ми повинні розуміти, що так не може бути. Потрібно чесно говорити людям про те, що при наявності 15 млн. працюючих мати 14 млн. пенсіонерів – це чистої води банкрутство.

- Але ж Ви самі щойно дали зрозуміти, що ніхто нікому нічого не говорить і не збирається.

- Ви знаєте, я ось тільки зараз помітила, наскільки це хитра ситуація. Сьогодні всі почали ховатися, ніхто нічого не хоче коментувати. Хто, крім Тігіпка, сьогодні бере вогонь на себе? Ніхто, всі сидять.

Держава, нарешті, має визначитися: може, Пенсійний фонд треба оголосити банкрутом? Я б, наприклад, так і зробила і завела його до бюджету, де він був раніше. Мені не подобається, що сьогодні Пенсійним фондом управляють роботодавці і профспілки, не подобається категорично! Вони не дають цей дефіцит бюджету, ми даємо їм із бюджету. Крім того, із ПФ потрібно прибрати невластиві йому виплати. Ми не повинні платити надбавки, наприклад, військовослужбовцям та Героям Союзу. І тоді, якщо все врахувати, це буде не дефіцит Пенсійного фонду, а бюджетні виплати, і ми взагалі підемо від цієї розмови.

Ось Тігіпко нещодавно заявив, що відкликає закон. Ну, класно. Але коли б тоді почалися усі ці розмови і обговорення, якщо б він взагалі його не вніс? Ніхто б нічого не почав, все так і крутилося б навколо нескінченних виборів. А так на сьогоднішній день ми маємо вже 75 пропозицій, над якими будемо думати. Тігіпко однозначно готовий ставити у першій статті дату запровадження накопичувальної системи, хоча міністерства намагалися уникнути цього. І тут найважливіше, щоб люди зрозуміли: нинішня пенсійна реформа для людей віку 35 років і нижче; стосовно інших вона не дасть результату. Але і заради цих варто сьогодні повоювати. І наші політики, всі до єдиного, повинні вийти і сказати: якщо ми сьогодні не проведемо цю пенсійну реформу, у цих хлопців взагалі не буде пенсії, хоча відрахування у Пенсійний фонд вони платити будуть зобов'язані.

Завжди обов'язково має бути розподіл між державним мужем, який думає про Батьківщину, і політиком, який думає винятково про наступні вибори, оскільки це дві кардинально різні речі. Те ж саме стосується житлово-комунального господарства.

Ось я як аналітик ніяк не можу, хоча дуже хочу, чітко зрозуміти момент захисту найбідніших. Бо ж однозначно не може людина, яка опалює будинок у 500 «квадратів», платити однакову ціну з людиною, яка живе в однокімнатній квартирі! Я розумію визначення «затягніть паски» при чіткому розрахунку оплати людей, чий дохід становить тисячу доларів і вище на місяць, і людей, які примудряються жити на 700 гривень. А взагалі, коли дивлюся на нашому українському телебаченні програми розкоші, чомусь починаю відчувати, що я дурна.

- Чому?

- Скрізь пишуть, що люди йдуть у владу, щоб більше накрасти, створити хороший бізнес, стати багатшими. Я сімнадцять років у політиці, а у мене немає фірми, офісу, землі, нема будинку. Я абсолютно чистий політик і щиро рада за підприємців, які піднялися сьогодні вище середнього. Але я все одно не розумію, як можна шикувати за рахунок того, що платиш своїм співробітникам мізер. Ось цей момент мені показує, що тоді ми десь щось неправильно відрегулювали.

Я особисто можу дозволити собі розкіш тільки тоді, коли навколо мене співробітники забезпечені. Коли гідні отримують гідну зарплату, а ледачих немає і близько. Але якщо людям платять копійки і за рахунок цього роблять великі прибутки, це неправильно. Тому питання реформ і відносин – це питання діалогу, громадського обговорення.

На жаль, це складно зробити. Ми за багато років незалежності розучили людей читати документи. Я давно говорила про те, що бізнес ми не вчимо взагалі, ми залишили його на рівні 1994 року. Малий і середній абсолютно не знає ні прав своїх, нічого… Цікавиться тільки у конкретному, потрібному йому напрямі, а щоб сісти і прочитати Податковий чи Митний кодекс, для них це ціла проблема. Звичайно, це ж складніше, ніж виходити критикувати...

Ще Наполеон казав: «Тільки дурні вчаться на своїх помилках, розумні вчаться на чужих». Саме тому ми сьогодні перш ніж «вистрілити», максимально дивимося загальний досвід. І таким чином повинна бути побудована вся державна машина.

- Олександро Володимирівно, я знаю, у Вас зараз конфлікт з митницею...

- Це правда. У мене є інформація про те, що Янукович дуже жорстко виступив з цього приводу всередині своєї команди, мовляв, скільки він може чути від усіх інвесторів, що митниця і податкова обдирають людей.

- До речі, Симоненко відгукнувся на Вашу пропозицію з'їздити разом в Одесу, на Південну митницю?

- Ні. Я відправила йому офіційного листа і далі продовжую діалог, хоча він і Калетник зі мною і буцаються. Я не розумію, як може людина говорити про хорошу роботу, коли українсько-угорський кордон сьогодні стоїть намертво – триста машин, хлопці не можуть ні поїсти, ні попісяти відійти. І вони мені будуть розповідати про гарну роботу?!

У цьому конфлікті немає нічого особистого. Просто треба змушувати людей розуміти, що я – не політикан і робота моя – не політиканство, бо я не опозиціонер. Але ж їм ніякі зауваження не подобаються. А так не буває! Вони кажуть: ми готові співпрацювати, давайте свої пропозиції. Ми їх даємо, але якби вони мене почули!

Я ходила і до Акімової в Адміністрацію Президента, і у Верховну Раду, і в Кабінет міністрів, я ходила скрізь зі своєю редакцією спрощеної системи оподаткування. Я говорила, чим все може закінчитися. Так ні ж – треба було довести до Майдану, підняти людей, щоб у кінцевому підсумку все програти! Замість того щоб внести зміни, які б не вбили, а далі стимулювали. А знаєте, що найжахливіше? Хочете, скажу?

- Скажіть.

- Коли я розмовляю з ними, можновладцями, вони не розуміють, що люди все одно розумніші і що вони все одно їх не обдурять. І коли вони починають говорити: «Ви ж розумієте, це маленький податок – 200 гривень», я кажу: «Так, розумію, а ви знаєте, чому кричать підприємці? Тому що вони не можуть платити більше!» Якщо б сьогодні можновладці намагалися хоча б зрозуміти, чому люди кричать... Адже люди на Майдані кричали не тому, що їм не подобається єдиний податок чи вони не хочуть платити пенсійний збір. Вони кричали від того, що рентабельність не може бути такою, як зараз.

Коли я працювала у Тимошенко, провела акт про рентабельність, яка не може бути більше 20%, а нова влада його скасувала. Всі проплатили директори ринків. Для Європи рентабельність у 20% – шалена, зазвичай там усього 5-7%, а при 10% бізнес вважається дуже вдалим.

А ми не можемо працювати на 20%, ми вважаємо, що це неможливо. Господарі ринків, будь ласка, половина сидить у Верховній Раді, і мені дуже хочеться їм сказати: «Для того, щоб ми успішно провели реформи, покайтеся, мої дорогі, і почніть все з чистого аркуша. Не собі робіть, ви вже маєте хоч щось, зробіть людям. Спробуйте зрозуміти їх!»

Сьогодні ми говоримо про те, що ЖЕКи знахабніли, так! А де мої як звичайного громадянина України функції захисту від того, що мені не надані ці послуги? Я живу у будинку Верховної Ради і у мене немає нормального опалення, я мерзну, але плачу підвищену вартість. І так скрізь! І щоб було навпаки – всі відносини з державою повинні бути стандартизовані за принципом «ви мені – я вам». У разі невиконання зобов'язань з боку держави – такий штраф, у разі громадянина – такий. І все!

«Регуляторка» – це ж не просто крики, це держава, підприємці, це ми з вами, споживачі. Це те, що, на жаль, не розуміє Бродський (ех, його б енергію ще доповнити знаннями...) Кожен підприємець пов'язаний зі споживачем, по суті, це одне і теж. Підприємець-таксист у магазині, у перукарні, в усіх інших місцях, крім салону своєї машини, стає споживачем. Тому який би документ ми не розглядали, ми повинні знайти паритет. Якщо він не вигідний всім трьом сторонам – державі, підприємцю і споживачеві, значить, він буде корупційним. Якщо пересунеться на бік держави, люди будуть його ігнорувати, якщо на бік споживача – почне ігнорувати бізнес, а споживач просто нахабно сяде на голову. Тільки коли стандарт виписується з розумінням «на трьох», він працює і називається регуляторною політикою.

- Ви сказали, Тігіпко сильно нашкодив своєму іміджу...

- Я не так сказала. Я сказала, що він сильно вдарив по своєму рейтингу. Але він не зіпсував собі імідж.

- Ходять уперті чутки, що у лютому-березні Тігіпка із Кабміну попросять...

- Я такі розмови ділю на 48.

- Але наскільки я можу судити, «Сильній Україні» якраз вигідно було б, щоб він пішов з уряду?

- Так. Я Вам це чесно кажу. Він все одно не зміниться, все одно буде продовжувати довбати по всіх реформах, тільки ми це вже будемо подавати як свій політичний проект. І зможемо більше говорити того, чого зараз не можемо.

- Чим стане «Сильна Україна», якщо Тігіпко піде з Кабміну? Опозицією?

- Ні, у нас і без нас стільки опозицій (сміється)… Ми будемо опонентами, державниками. Якщо влада робитиме хорошу річ, ми будемо говорити: «Ось цей напрям класний, ось ця частина хороша, а от щодо цієї ми не згодні». Я і сьогодні намагаюся це робити, а мене багато «б'ють»: мовляв, як же ти смієш, коли твій Тігіпко в уряді. Я відповідаю: але послухайте, люди, те, що Тігіпко в уряді, зовсім не означає, що ми тепер весь час говоримо «одобрям-с». Нехай Тігіпко в уряді, але ми ж не Партія регіонів, ми – «Сильна Україна».

Хто сьогодні у Віктора Федоровича Януковича готовий взяти на себе негатив? У його команді немає жодної людини з власною думкою. І це дуже серйозна загроза, яку розуміють європейці.

Тігіпко ж послідовний у своїх кроках. І я знаю, що всередині самої української влади є люди, яких він дратує тим, що не ввів до бюджету ні одного бізнес-проекту, що до нього не прилипла жодна копійка. Він не займався лобіюванням жодного призначення, ніде не розставляв своїх людей . У Сергія Леонідовича є одна риса характеру, а саме: коли він розуміє, що буде сильний удар, заходить один, щоб зберегти інших. І ми сьогодні хочемо максимально допомогти йому встигнути за той час, поки він в уряді, щось зробити.

- Але до парламенту ваша команда збирається?

- Так, звичайно. Адже якщо партія не має мети зайти у владу, значить, тоді їй треба розходитися. Мені багато пишуть, мовляв, Олександро Володимирівно, ви обов'язково повинні бути у парламенті. Так, напевно, я ж весь час пишу, у мене тільки закони. Може, це і є моя біда як політика, що я більше схиляюся до аналітичної роботи та написання. Я збираю людей, вислуховую їхні думки . Мені це цікаво. Я за складом характеру більшою мірою парламентарій. Але у сьогоднішній парламент я б не пішла. Не змогла б стати «кнопкодавом». Мене б відразу звільнили, зжили з фракції. Сьогодні ти приходиш у парламент, тобі дають список, як голосувати, і все – вільний.

- Експерти кажуть, сьогодні парламентаризм в Україні – труп.

- У такому вигляді як зараз – так. Я вважаю, що справжнім парламентом був парламент II-го скликання, де були мажоритарники, де мене ніхто не міг поставити раком і змусити проковтнути свою думку. З іншого боку, звичайно, партійні списки більш-менш дисциплінують, хоча ми з вами вже побачили, що і це річ досить умовна.

Сьогодні у нас з вами немає демократичних виборів. Якщо вони і щодо парламенту напишуть такий же закон, як щодо місцевих виборів, то можна не брати участь.

- Свого часу Ви працювали з Тимошенко, говорили, Вам з нею комфортно працювати, що вона Вам довіряє. Сьогодні екс-прем'єр, за її твердженням, жертва політичних репресій. Ви згодні з цим?

- У Біблії сказано: «Поводься з іншими так, як ти хотів би, щоб поводилися з тобою». Так, порядок наводити треба, і арешт Гриценка у Криму мені це підтверджує. Я, не будучи кримським депутатом, постійно акцентувала увагу на тому, що коли він очолював Верховну Раду Криму, на півострові панувала безмежна корупція. Там, вибачте, навіть помочитися не можна було, не запитавши, у який бік.

Те, що сьогодні відбувається з Тимошенко, Луценком, з Толиком Макаренком (це, взагалі, мій найболючіший момент: окрім найпорядніших слів на його адресу у мене немає – людина вчинила як офіцер, зробила все для своєї держави, а її за це тримають під вартою), – просто злочин.

Я багато працювала з Танею Слюз, оголошеною у розшук. Вона абсолютний трудоголік, акуратний, чистий, який чітко виконує свої функції. А Данилишин, якого намагаються переслідувати...

Ех, мені так смішно (сумно посміхається)... Коли я відкрила тендерні закупівлі Євро-2012, Данилишин мені здався не просто білим і пухнастим, а ангелом во плоті. Не можна переслідувати інших за те, що сам зараз спокійно робиш, і навіть у ще більших розмірах. Для мене все це не пов'язане з прізвищами, для мене це пов'язане з професіоналізмом. І ще, знаєте, мені зараз так шкода нашу прокуратуру.

- Чому?

- Якби я стала Президентом (до слова кажучи, а не тому, що справді хочу ним бути), я б деяким людям ох як затиснула певні місця у дверях. Тому що ступінь розбещеності та злодійкуватості неприпустимі при побудові державності, особливо за такої економічної ситуації, як зараз. І я б дала зрозуміти це всім.

Нехай це була б диктатура, але, незалежно від того – моя команда це чи чужа, я б чітко сказала: ось з цього конкретного моменту буде так, а не інакше. До цього крали всі, а тепер – крапка. Ніхто не накрав чесніше, але тепер злодіїв випалюватиму розпеченим залізом, публічно!

Адже для державної служби насправді що потрібно? Тільки одне – державний аудит, і не у такому вигляді, як сьогодні існує Рахункова палата, а щоб щодня відстежував вихід грошей з рахунків і ефективність їх використання. Щодня!

Коли жінка, віце-прем'єр Швеції, випадково на робочу картку купила памперси, на ранок про це знали всі журналісти, і вона залишилася без роботи. Наші люди тому і не хочуть платити податки, що знають – їх все одно вкрадуть. Це абсолютний загальний настрій. І так воно і є.

Всі знають, що міністерства і відомства, роблячи закупівлі, платять як мінімум на 50% дорожче, оскільки потрібно зробити відкат. Підприємець не може продати дешевше, тому що йому теж треба зробити відкат. І так у кожному напрямі. Всі знають, що солдатів годують з відкатами. Ви пам'ятаєте цю справу Тимошенко з Єхануровим?

- Звичайно.

- Так ось, зараз нічого не змінилося. Нещодавно я читала, що військові частини Києва взагалі сидять без хліба!

Я би запровадила найжорстокіший аудит і віддала його опозиції. Крім того, зібрала б верхівку олігархів, сто найбагатших людей, і сказала: «Хлопці, даю вам місяць. Швиденько заводимо активи назад, платимо податок, і зарплата ваших співробітників не повинна бути менше ось цієї цифри». Потім провела б інвентаризацію землі, а то понабирали і продають, не маючи можливості будувати; запровадила б розуміння державного регулювання: якщо я даю землю безкоштовно, значить, повинні бути дешеві квартири для найбідніших.

Ось так я як державна людина розумію кроки. У мене зберігаються два листи, які я відправила Януковичу, будучи ще головою Держкомітету: у першому було «Якщо ви хочете боротися з корупцією», а у другому – «Якщо ви хочете робити дерегуляцію»...

- І? Що Вам відповіли?

- Мені ніхто нічого не відповів. Мене зняли і поставили Бродського. Так що, повертаючись до теми Тимошенко, кращої реклами, ніж те, що вони сьогодні роблять з Юлією Володимирівною, ніхто придумати не зміг би.

Я як професійний аудитор можу сказати, що на липень 2010 року є довідка авторитетної аудиторської групи, до якої входять вісім найбільших аудиторських фірм світу, у якій зазначено, що японські гроші лежать на рахунку, і тому пред'явити їй якесь обвинувачення просто смішно. Якщо вона тимчасово взяла гроші, заплатила пенсії і повернула, а за це її судити, значить, робити із неї героя. І загалом правильно.

Пам'ятаєте, ми почали з Роднянського? Приберіть злість. Тимошенко розумна, і з цим треба рахуватися. Якби Президент їй довіряв і дав працювати, повірте, вони разом дуже швидко вивели б Україну на належний рівень.

Я бачила Тимошенко, яка служила Вітчизні. Може, я не знаю якихось речей, але я бачила її роботу і те, якою вона була зі мною. Вона довіряла, давала можливість і підтримувала. Для мене це – найголовніше. Ми з нею сперечалися у літаках, я і ридала, і билася з її депутатами, які, до речі, хотіли скасувати єдиний податок, а тепер кричать голосніше за всіх. А скільки писали в Інтернеті, що я продалася Тимошенко за хлібне місце, що ми разом крали. Ах, Боже мій, обридатися! Та не вмію я красти! НЕ ВМІЮ!

Для мене Тимошенко була одним із найкомфортніших прем'єрів. І я відразу всіх попередила: не дочекаєтеся, що я говоритиму про неї щось інше. Тому що я не прислуговую. Я служу!