Нас б'ють, а ми міцнішаємо

Часом складається враження, що світ перетворюється на суцільну акцію протесту. Найсвіжіший приклад – події у Єгипті, де люди вийшли на вулиці з закликом відставки президента Хосні Мубарака, який перебуває при владі понад 30 років. У країні оголошено комендантську годину, виведено армійську бронетехніку, однак комендантська година фактично не дотримується. Причина очевидна – дістали.

Дуже часто українські політики і громадські діячі порушують тему єдності нації і початку національного визвольного руху в Україні. І, здавалося б, якщо врахувати всі останні події та рівень життя простих громадян, у нашій країні це цілком може бути.
Але! Багатьом не сподобається наступна теза, тим не менше, у нашому з вами менталітеті провідним життєвим кредо є не вислів «No pasarán!», а «Моя хата скраю, нічого не знаю».

Прикро про це говорити, але однією із основних рис українців є соціальна лінь. Нам властиве небажання щось міняти у своєму житті на краще без крайньої необхідності таких змін. Іншими словами: якщо грабують не мене, то і міліцію викликати не треба.
Хто не чув «комплімент» українцям: наша нація – терпляча нація? Задайтеся питанням: ми справді більше схильні терпіти, ніж боротися?! Для того щоб отримати відповідь, варто звернутися до історії нашої країни. Переказувати все, що відбулося з Україною упродовж тисячоліть, не будемо. Згадаймо той факт, що століттями український народ був під гнітом тих чи інших народів, мріяв про свободу, але, як правило, далі тужливих пісень, віршів і локальних боїв типу Коліївщини справа рідко йшла.

Саме собою напрошується питання: раз ми такий волелюбний народ, то чому ж ми здобули Незалежність усього лише якихось два десятки років тому. Все просто – серед нас побутує спільна для всіх форма поведінки. Яка? Вона барвисто викладена у мультику за твором Редьярда Кіплінга «Мауглі»: «Кожен сам за себе!»

Якщо можна так сказати, то найвеселіше ось що – політики марно намагаються виписати ідеальні доктрини, адже всіх українців не може згуртувати ні «світле майбутнє» комунізму, ні Українська мрія про справжню Незалежність держави.

Чому? Тут наші предки також давно дали відповідь: «Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься». Дотепер актуальність цієї приказки переоцінити неможливо. Адже й справді, поки українець тамиме що втрачати, він не подасть голос протесту.

Ось у французів революція у крові. Все своє невдоволення вони висловлюють яскраво. От згадайте хоча б жовтневі події у Франції. Усі ЗМІ рясніли інформацією: у Франції проходить черговий загальнонаціональний страйк проти пенсійної реформи, у рамках якої вже до полудня на вулиці вийшли понад півмільйона людей. Страйкували не тільки транспортники, працівники енергетичного та інших секторів, а і студенти та учні. Не працювала навіть Ейфелева вежа. І будьте певні: незважаючи на всі заяви влади, вона змушена відступитися.

А у нас як? Без образ, але ми, часто уподібнюючись стаду, терпимо за принципом «нас б'ють, а ми міцнішаємо». Щоб наш люд активізувати, у нас треба забрати все. І от коли нічого буде втрачати, ми, почухавши попередньо потилицю, візьмемо щось важке і підемо відбивати права і свободи.

Хоча, аналізуючи сучасні тенденції в Україні, можна припускати, що незабаром, як і обіцяють деякі політики, Україна об'єднається всім народом, втіливши мрію про єдність нації. Водночас залишається відкритим питання, що саме нас згуртує – спрага розвитку України чи бажання відібрати своє та відігратися за всі знущання можновладців.

Відповісти на нього може кожен. Для цього потрібно викроїти хвилинку і замислитися, чого більше хочеться – змінити для себе щось зараз чи бути доведеними до відчаю і трощити все навколо.
Наталія Мужанова