У риториці будь-якого політика центральне місце займають слова «народ», «суспільство», «батьківщина», «національна ідея», «благополуччя», «стабільність». Але домігшись владних висот, люди в дорогих костюмах за звичкою повторюють завчений текст, геть забуваючи обіцянки про вірність і відданість своїй нації, політичну незалежність і працю на благо народу. А він нарікає, чекає виборів, загрожує викинути сміття з влади, голосує - і знову на манежі ті ж самі. Невже й справді перевівся націонал-патріот в Україні? Про це та багато чого іншого в ексклюзивному інтерв'ю ForUm'у розповів син командира УПА Романа Шухевича, український політичний діяч, дисидент та політв'язень часів СРСР, Герой України Юрій Шухевич.
- Юрію Романовичу, дозвольте відразу ж Вас запитати, чи є в сучасній Україні справжні націонал-патріоти? Якщо так, то де вони?
- Безумовно, є. У нас дійсно є справжні патріоти, люди, які щиро вболівають за свою країну, бажають добра Україні й народу. А де вони? Та всюди! Але, на жаль, при владі не вони. Сьогодні їх до влади навіть близько не підпускають.
А при владі в Україні, думаю, ви знаєте хто - люди, для яких богом є дзвінка монета. Їх ніщо не хвилює. Для них головне: де дістати, урвати, побільше накрасти. Теперішні можновладці терпіти не можуть людей, які дійсно щось хочуть зробити для свого народу й держави.
Випереджаючи ваше запитання, одразу скажу: тільки від нас, громадян, залежить те, наскільки довго влада в Україні залишатиметься такою, як сьогодні. Це очевидно - скільки ми терпітимемо, стільки вони й будуть на чолі держави.
Зверніть увагу, правильно хтось підмітив: ми обурюємося тим сміттям, яке сидить у Верховній Раді України, а коли приходять парламентські вибори, йдемо і знову голосуємо за тих самих. А що це значить? Та те, що терпимо, що нам це подобається, і нам так треба. Якби все було не так, то українці або не пішли б на вибори зовсім (всі, сто відсотків виборців), або ж віддавали свої голоси за зовсім інших людей.
- Може, люди голосують за звичкою?
- Не знаю. Хоча, думаю, що виною тому є певна апатія і некритичність.
Ось давайте пригадаємо, як було, коли прийшла Юлія Тимошенко. Вона обіцяла золоті гори! А ми: «Ой! Юля! Юля! Україна! Україна! Україна у нас єдина!». Так Тимошенко така ж, як і всі! Для неї головне - особиста користь.
Навіть більше вам скажу. Згадайте, як під час виборів Тимошенко видавала величезні гроші. Думаєте, зі своєї кишені? Нічого подібного! Вона продавала місця у Верховній Раді та ще багато чого. І ті люди платили їй гроші з надією, що Тимошенко винагородить їх якимись посадами, прибутковими місцями. І ви хочете від цієї людини чогось для держави та людей?..
- Дозвольте Вас запитати про парламентську опозицію. Нещодавно знову були заяви, що її представники готові до об'єднання...
- Слухайте, а чи є вона, парламентська опозиція?! Насправді є кілька окремих депутатів. А опозиції як такої (тобто згуртованої організованої сили) у нас немає. Дуже шкода, але це так. Опозиція повинна бути. Адже якщо її немає, то це дуже поганий показник.
- Згуртована й організована опозиція може з'явитися?
- Так. Але така опозиція може народитися не в стінах парламенту, а поза ВРУ. Вона може народитися серед тих людей, які розуміють, що відбувається в країні. Наприклад, насувається пенсійна реформа, новий Житловий кодекс. Це загрози, обмеження громадян. І ті, хто не миритиметься з такого роду погрозами, й можуть народити опозицію. Серед них з'являться свої провідники, організатори. Напевно, вони й будуть тими новими лідерами, які не на словах, а на ділі згуртують навколо себе всіх, хто не хоче мовчати. Ось це і буде справжня опозиція.
- В експертних колах багато говорять про те, що як тільки команда Віктора Януковича прийшла до влади, відразу ж почала ревізію історії України. Як думаєте, навіщо їм це? Чи зміниться ставлення людей до Степана Бандери й Романа Шухевича після позбавлення їх звання Героя України?
- Справді, спроби провести ревізію є. Але що це їм дасть?
Знаєте, не надання державних звань Героя України зробило Степана Бандеру й Романа Шухевича героями. Присвоєння Президентом звань - це було просто певне визнання державою праці та досягнень цих людей, їх внеску в історію України. Але, повторюю, Бандеру й Шухевича зробили героями не звання. Відповідно, так само вони не перестануть бути героями і після рішень судів.
Ось подивіться, в радянські часи скількох паплюжили! Ну й що? Хіба ставлення людей до них змінилося? Ні. Наведу приклад. Я був на Кавказі. Я знаю, як Шаміля свого часу паплюжили. І що, хіба люди перестали його поважати? Та ні. Я сам бачив, як водій автобуса повісив перед собою в салоні невеликий такий портретик Шаміля. Значить - незважаючи ні на що, ні на які дії влади, у цієї простої людини залишилася глибока повага до Шаміля.
Іншими словами, аж ніяк не визнання чи невизнання державою людини роблять її героєм, а її життя і справжній внесок заради благополуччя свого народу.
Що стосується перегляду історії України, то можуть переглядати… тільки я не знаю, що це їм дасть. Хіба що Янукович доб'ється того, що відштовхне правобережжя України. Але з іншого боку, ви знаєте, що в цьому процесі є й позитивна сторона. Подивіться, питання піднімаються, процес обговорюється і таким чином - популяризується.
Завдяки цьому люди, які раніше навіть не знали історію України (чи не цікавилися ні подіями, ні героїчними особистостями минулого), мимоволі починають зацікавлюватися й дізнаватися, що ж було насправді. І, отримавши більше інформації, вони не лише не засуджують Бандеру й Шухевича, а навпаки, стають їхніми прихильниками.
- Інколи складається враження, що чинна влада та її соратники буває тихенько, а де й нахрапом, намагаються відбілити ім'я Йосипа Сталіна, повернути культ вождя.
- Сталін у Росії - справді культ. Він твердо зайняв свої позиції. Але я вам з упевненістю скажу, що в Україні (як на Заході, так і на Сході), незважаючи ні на що, ставлення до Сталіна однозначно негативне. Виняток - хіба що окремі напівбожевільні, або повністю маразматичні шанувальники Сталіна. Тому відновлення культу Сталіна в Україні неможливе. Всі спроби це зробити штучні й не увінчаються успіхом.
- Часто також можна почути, що в Україні намагаються маргіналізувати все українське: мову, спосіб мислення та багато чого іншого.
- Знаю, що такі спроби дійсно є. Вони робляться на догоду Москві. Але, повірте, нічого в них не вийде.
- Ви так впевнені?
- Звичайно. А ви мені скажіть, хто себе захоче відчувати маргіналом? Нас, українців, дуже багато, і не вийде, щоб ми всі в один момент відчули себе маргіналами. Думаю, ви розумієте, про що я кажу.
- У 2012 році в нашої молодої Незалежної країни ювілей. Скажіть, якою запам'ятається двадцятирічна Україна?
- Такою ж, якою вона є сьогодні. Чи зміниться Україна до 24 серпня?.. Хто його знає. Кажуть, що вже навесні цього року можуть бути настільки великі події, що багато чого в країні серйозно зміниться.
Я не знаю, чи справді навесні щось буде. Якщо ні, то поки змін на краще чекати не доводиться. Насправді, нам, українцям, немає чим пишатися за ці два десятиліття.
Тут я хочу навести порівняння: коли у 1918 році була проголошена незалежність Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехословаччини, ці країни буквально за кілька років змінилися в позитивний бік. Ми про Україну так сказати не можемо. У нас багато що все гірше й гірше. Але це не означає, що в Україні завжди буде так.
- Дозвольте уточнити, великі події навесні - це вибори чи акції непокори?
- Ні, не вибори, а громадянський опір.
- Скажіть, а коли все-таки здійсниться українська мрія?
- Тоді, коли всі ми відчуємо себе дійсно українцями, будемо відповідальними за долю цієї держави і зробимо все, щоб виконати свою мрію про справжню Українську Державу. Повірте, як тільки це станеться - зміни на краще відбудуться дуже швидко.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
