Небоженко: В Україні висока небезпека виникнення системного тероризму

Життя будь-якої держави – це калейдоскоп. Осколки подій складаються у картинки, змінюють один одного, здавалося б, хаотично, але все-таки у певному порядку.

Своїми роздумами про те, хто стоїть за цим порядком і холоднокровно керує процесом, в ексклюзивному інтерв'ю з кореспондентом ForUm'у поділився політолог, президент соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко.

- Вікторе Сергійовичу, останнім часом у ЗМІ буквально віялом проходять повідомлення про вибухи або натяки на них. Невже все йде до того, що невластиві Україні теракти перетворяться на систему?

- Давайте почнемо з простого: ще рік тому нинішня влада на всіх перехрестях обіцяла українцям стабільність, стабільність і ще раз стабільність – у цінах, у політиці, у демократії. Але на перевірку виявилося, що сьогодні до нестабільності в економіці та державному управлінні додалася ще й нестабільність національної безпеки.

Вибухи у Макіївці засвідчили, що влада зараз перебуває у дуже складній ситуації. З одного боку, якщо вона визнає ці вибухи просто бандитськими розборками навколо шахтоуправління «Макіїввугілля», це означатиме, що саме вона їх з собою і принесла. Тим більше, що макіївські вибухи сталися неначе у серці сьогоднішньої влади – у Донецькій області.

Таке визнання вдарить не тільки по міжнародному престижу України, але і стане наочним свідченням того, що люди, які прийшли сьогодні до влади, мало того що затиснули демократію і розвинули корупцію, але ще й випустили на свободу бандитизм. Так що від цієї версії, мені здається, влада буде усіляко відмовлятися.

У разі прийняття версії про те, що вибухи у Макіївці – політичний терор, доведеться приписати його якимсь політичним силам, а це, у свою чергу, означає, що треба буде посилювати репресивний апарат, добувати свідчення, проводити публічні суди. Загалом, виходить, що і цей шлях не надто традиційний для України. Принаймні, останні двадцять років нічого подібного не було.

Звичайно, сьогодні небезпека тероризму в Україні висока. Я думаю, що чим більше екстремізму допустить у своїй діяльності влада, тим більше дій у відповідь, часто сумбурних і непередбачуваних, буде з боку не системної опозиції, а представників різних груп і угруповань. І ось це дуже небезпечно. Влада не розуміє, що, допустивши вибухи у Макіївці, вона тим самим створила прецедент, на який рівнятимуться якісь інші люди чи організації, які не мають до Макіївки ніякого стосунку.

Але найголовніше в усьому цьому те, що, таким чином, пропадає теза про те, що влада дарує населенню соціальну та політичну стабільність. Якщо в країні серед білого дня підривають, то, вибачте, про яку стабільність може йтися?

Вибухи – це загроза не тільки людям, але, насамперед, і самій владі. Для Президента Януковича зараз дуже важливо зрозуміти і визначитися, чи буде він посилювати репресивну систему у будь-який спосіб, чи почне шукати шляхи, при яких були б неможливими умови розвитку екстремізму і радикалів в Україні.

- Однак наша влада якось скромно говорила про це...

- Для того щоб зняти суспільний інтерес до макіївських вибухів, швиденько була придумана «нова подія» – арешт екс-спікера Верховної Ради АРК Анатолія Гриценка. Але для Києва, зокрема, і України загалом Гриценко маловідомий: у своїх колах, на своїй території у зв'язках з криміналітетом і прокуратурою – так, але як політик – на жаль… Тому й арешти таких людей і не є доказом того, що влада однаково справедлива у застосуванні репресивної машини.

Сьогодні українські правоохоронні органи займаються «самозаробiтчантством». Це їхня найголовніша функція. Вони сьогодні –найбагатша публіка після олігархів. Будь-який генерал, полковник міліції чи СБУ (тим більше, на тлі злиденної армії) анітрохи не поступаються великому бізнесу. Захист влади у них на другому місці, на третьому – переслідування опозиції з політичних мотивів і тільки, по-четверте, вони думають про свій прямий обов'язкок – захищати національну безпеку.

До речі, це стосується і Росії. Там теж міліція і ФСБ бадьоро заарештовувала одинаків або невеликі групки протестантів на Красній площі, але коли треба було організувати боротьбу з тероризмом на Північному Кавказі або ж у тій же столиці, виявилося, що вони на це не здатні. Зате брати хабарі – великі майстри... Зараз багато говорять що те, що сталося у Домодєдово, пов'язане насамперед з корупцією у міліції, а це означає, що при такій схемі заробляє не тільки міліція, а й ФСБ, яка стоїть за нею, і далі по ланцюжку.

Будь-які вибухи – це дуже сильний удар по системі, яка не може забезпечити людей ні економічними свободами, ні соціальною стабільністю. Всі ці вибухи – і в Макіївці, і в Москві – говорять тільки про те, що режим, який упевнений у тому, що він утримуватиме владу за всяку ціну, не розуміє, що у такому разі він повинен утримувати не тільки населення, але і бандитів, і терористів.

Ті, хто організовував вибухи у Макіївці, підставили сьогоднішній владі сильну «підніжку». Якщо подивитися досвід формування авторитарних республік в інших країнах, можна побачити дві проблеми. При першій громадська думка, незадоволена формуванням режиму, починає на нього тиснути, а при другій формування відбувається на підставі спеціального прецеденту типу підпалення Рейхстагу чи вибухів у Макіївці.

Щоправда, при цьому чомусь не береться до уваги, що така система формується на основі поліцейської держави, і ця дуже жорстка формула означає, що 80% усіх ресурсів йде на створення спецслужб і поліцейських підрозділів і тільки 20% – на національну безпеку і армію.

У таких країнах армія злиденна і у разі найменших народних потрясінь переходить на бік повстанців. Так було в Угорщині у 1956 році, у Тунісі у 2011 році. Ці приклади можна довго перераховувати.

Внутрішня проблема поліцейської держави полягає у тому, що правоохоронні органи можна зробити у десять разів сильнішими за всіх на світі і притиснути всіх живих, але тільки за рахунок населення і злиденної армії. Принижені офіцери чудово розуміють, що навіть даішники живуть добре у корупції, вони забезпечені, на них сиплються всі блага, а у них нічого немає, тому на них і не можна покластися.

До речі, ця проблема була дуже явною в Україні у 2004 році, коли міліція, СБУ і армія не дійшли до одностайного рішення стосовно Майдану. Власне, протиріччя між ними і створили всі умови для нього.

Ці дві причини дуже сильно звужують можливості формування авторитарного режиму, навіть якщо при цьому буде задіяна ескалація «повзучої напруженості», при якій кожні кілька тижнів центральні канали спеціально будуть підхоплювати найжорсткіші і цинічні висловлювання молодих хлопців у Львові та передмістях Івано-Франківська.

Крім того, не виключено, що нам дуже скоро покажуть молодих «російських хлопців» із Луганська і Донецька, які заявлять, що у відповідь на загрозу Заходу вони теж готові завдати удару. Влада ж скаже, що вона зобов'язана звузити демократичний простір в Україні та припинити реформи, оскільки зараз час не для них, а для боротьби з екстремізмом.

- Ви хочете сказати, що вибухи у Макіївці – свідома провокація для відведення очей?!

- В усякому разі, це кращий спосіб довести, чому не відбуваються з таким розмахом задекларовані реформи. Дуже може бути, що в один прекрасний день ми побачимо Азарова, одягненого у сіру форму без погонів, який говорить мілітарною мовою. А чому ні? Ось же зовсім недавно цілком невинна, мирна жінка із Адміністрації Президента, Ірина Акімова, якій більше личило б працювати де-небудь у туристичному агентстві, рекламуючи південні країни, але яка, виявляється, великий фахівець з економічних реформ, раптом заявила, що буде жорстоко розправлятися з тероризмом.

Чому вона раптом заговорила про речі, до яких не має жодного стосунку? І якщо вона, закинувши свої реформи, на повному серйозі починає боротися з уявним екстремізмом, то Ганні Герман сам Бог велів надіти всі свої діаманти і сказати суворим голосом: «Ми не допустимо, щоб опозиція залила Україну кров'ю. Хай ми не впораємося з реформами, змусимо людей перейти на карткову систему, але не допустимо подальших вибухів». Загалом, зрозуміло, до чого все йде, так?

Влада розуміє, що якщо реформи не відбудуться, то для підтримання рівня керованості населення необхідна загроза. І якщо загроза арештів – це погано і про це кричатиме громадськість, то імітацією вибухів, екстремізму можна домогтися загрози для всіх.

Але, я повторюю, це дуже небезпечно. Це може вийти з-під контролю, цим може скористатися Росія, для якої дуже важливо показати, що Янукович, зокрема, і Україна, у цілому, не в змозі жорстко контролювати екстремізм. Росія вже давно була і залишається зацікавленою у нестабільності України та Білорусі.

Ви кажете, що вибухи у Макіївці були досить скромно представлені у ЗМІ, а я Вам кажу: це тому, що влада не знає, що робити. Чи то садити двадцять чоловік на лаву підсудних і влаштовувати публічний суд, чи то «зіграти» у військовий трибунал, хоча і це не так-то просто. Військовий трибунал теж хоче заробляти, а з терористів хабарів не візьмеш, їх можна взяти тільки з переляканого бізнесу.

Це все складні процеси, але, тим не менше, ні при слабовільному Ющенку, ні при хитрому Кучмі, ні при балакучому Кравчуку вибухів такої потужності з такими вимогами, як це сталося у Макіївці, не було. Влада обов'язково має розібратися і покарати винних. Тільки тоді зникнуть найменші підозри, що це потурання з її боку або штучність.

- Вікторе Сергійовичу, тепер буквально пару запитань про опозицію: яка-ніяка вона у нас все-таки поки що є, але якось вийшло, що за всіма цими арештами і розборками українські опозиціонери геть забули про свої прямі обов'язки перед народом, обравши для себе манеру поведінки «ображеної невинності»...

- Наша опозиція виросла у тих умовах, коли головною їхньою роботою було зайняти якомога більше місця в усіх ефірах, з'явитися на всіх каналах, позначитися на всіх ресурсах, прозвучати на всіх хвилях. У нас, якщо все перераховане вище є у наявності, зі звичайної людини дуже просто у найкоротші терміни зробити шанованого політика з 5% рейтингу.

Наша опозиція уміє працювати тільки на виборах, крім цього ніяких інших особливих політичних дій у неї не було і нема. Вона не вміла і не вміє працювати з населенням, не чинить опір. В усякому разі, за останні двадцять років нічого такого не відбувалося ні у тих, хто стояв на Заході, ні у тих, хто представляв Схід.

Наша опозиція досить безвідповідальна. Вона «мала на увазі» населення. І це стосується не тільки нинішніх опозиціонерів, а й тих, хто сьогодні представляє владу, – колись вони теж були в опозиції. Усі вони без докорів сумління користувалися електоратом, виступали від його імені, але чим насправді живе народ – не мали ніякого поняття.

Сьогодні вся опозиція перемішалася, тому про якусь принципову позицію говорити не доводиться. Комуністи взагалі особливий симулякр (копія, яка не має оригіналу у реальності - авт.). Якщо в Америці тільки нещодавно зняли у форматі 3D «Аватар», то у нас КПУ вже стільки років аватар СРСР, що її якраз порівнювати з гоголівським «носом», який прогулюється по Невському проспекту. Вона вже не піддається аналізу політології, це – психопатологія або тема для дуже хорошого письменника.

Крім того, прямий зв'язок між місцем у політиці та місцем у бізнесі повністю знищує політичне життя в Україні. Давно треба зробити так, щоб ні олігархи, ні крупний бізнес не були у політиці. Вони можуть підтримувати кого завгодно, але самі у політиці бути присутні не повинні.

- Якщо я Вас правильно зрозуміла, при такому розкладі «білоруський сценарій» нинішній опозиції точно не загрожує?

- Так, на відміну від Білорусі, де править один диктатор, який одночасно є і власником, і головою колгоспу, і головним демократом, у нас дещо не така ситуація. Крім того, Білорусь, принаймні, у цьому році, не буде сильно залежати від якихось зовнішніх санкцій, хоча насправді від санкцій, які влаштовуються їй ЄС, більше потерпають конкретні родини, ніж Лукашенко і його режим.

В Україні ж діє компрадорський режим, тобто все, що тут заробляється, до останньої копійки вивозиться протягом року у межах 20 млрд. доларів за кордон. І тому наші правлячі кола страшенно стурбовані тим, як з ними обійдуться Відень, Мадрид, Брюссель, загалом, увесь Євросоюз. Вони набагато більше залежать від Заходу, ніж Білорусь, так що у нас такого авторитарного режиму, який влаштував Лукашенко, не вийде.

Не треба забувати також, що щорічно з України приблизно п'ять мільйонів чоловік виїжджають гастарбайтерами за кордон. При режимі, який не справляється зі своїми економічними реформами і політичною стабільністю, де частина населення не може страйкувати і голосує винятково ногами, немає можливостей для формування режиму особистої влади, як у Лукашенка.

Крім того, є ще один момент: у Лукашенка з самого початку не було ніяких олігархів. Адже що роблять сьогодні нинішні українські політики? Вони намагаються сформувати якийсь клан – «донецьку касту», де політикою, бізнесом і всіма доступними свободами буде користуватися одна, нехай і досить широка, група осіб, а у інших не буде ніяких прав. Природно, населенню це дуже неприємно, але це неприємно і олігархам, які не підпадають ні під які касти.

Олігархи – це люди з величезними грошима, власністю, політичними, репресивними та іншими можливостями. І якщо дати пораду Президенту для них проблематично, то замінити один вертоліт іншим у повітрі цілком під силу. Вони постійно перебувають у стані смертельної небезпеки, їх весь час «ловлять на мушку», вони вдень і вночі переживають за власну безпеку, і тому можуть не стільки чинити опір владі, скільки насолити їй. І від них же нікуди не дінешся.

Янукович ніколи не зможе позбутися жодного олігарха. Якщо він сподівається зловити хоч одну «жирну свиню» і забрати у неї власність, і що інші у цей час будуть мовчати, – він помиляється, цього не буде. Нинішньому режиму так чи інакше доведеться балансувати між авторитарними спробами затиснути телебачення, радіо, Інтернет і опозицію і одночасно якимись кроками в економіці та політиці, які б просували Україну на шляху до Європи.

Так що Лукашенка в Україні не вийде. Головним чином ще й тому, що Путін категорично проти того, щоб у нас був сильний диктатор. Він найжорстокіший противник сильної централізованої влади в Україні і зробить усе, щоб будь-які спроби Януковича сконцентрувати владу у своїх руках закінчилися провалом. До речі, йому зовсім неважливо, хто буде біля керма в Україні; йому у принципі не потрібна в нашій державі сильна влада, неважливо, донецька вона буде, націоналістична чи міжнародна.

- І останнє запитання, яке я ставлю усім експертам: як Ви вважаєте, можливі у нас парламентські вибори цього року?

- Зараз складно говорити про це, хоча для влади чим раніше починати вибори – тим краще. У такий спосіб вона отримує великий часовий лаг для свого самоствердження, а коли одночасно присутні і конфлікти всередині влади, і міжнародна ізоляція, плюс повний непрофесіоналізм у проведенні реформ, зростання цін і соціальна нестабільність, вибори, як правило, приречені на провал.

В африканських країнах у таких випадках їх переносять. Так що у нас ми теж можемо зіткнутися з цим. Якщо не проведуть вибори у 2011 році, то й у 2012 році їх теж може не бути, не дивлячись на те, що зараз 300 голосами будуть прийняті зміни до Конституції. Для цього достатньо буде завезти до Києва вісімнадцять суддів із периферії, дати їм квартири, зробити членами КСУ і все – для однієї єдиної мети. Це ж старий виверт – підприємство-одноденка, бізнес знає, про що йдеться. Нинішній КСУ у нас теж одноденка для однієї дії – для порушення Конституції.

Тому не варто серйозно ставитися до всіх цих змін до Конституції. Особливо після того, що зробив КСУ. У будь-якій ситуації він все одно прийме будь-яке, навіть найабсурдніше і «найекстравагантніше» рішення, аби воно було зручним влади.