Соборність – таємниця кореня

Якось я запитав у одного відомого філолога, від якого, власне, кореня походить досить нове для нашого лексикону слово «соборність».

Він, мабуть, перебуваючи в іронічному настрої, ніби жартома відповів: «Є три версії. Перша – від слова «СОБР». Тобто у розшифровці з міліцейської термінології, спеціальний загін швидкого реагування, а просто – спецназ. Друга – від слова «собор» у релігійно-конфесійному сенсі. А третя – просто від слова «збори».

Я подумав, що це якраз той випадок, коли у жарті немає навіть і частки жарту. Тому що мені самому особисто доводилося на власні очі бачити країни, які, мріючи про свою соборність, декларуючи соборність як державну ідею, виходили кожна зі свого кореня.

Пам'ятаю соборність, що виросла із кореня спецназу: відкриті джипи з турильними кулеметами, кольори камуфляжу і хакі, каски як головний головний убір і величезна кількість колючого дроту – звичайний з колючками, спіральний бритвенно-гострий, ну і, звичайно, під напругою на порцелянових ізоляторах... Хоча, мені здається, всьому світу давно вже зрозуміло і відомо, перевірено теорією і практикою, що згуртувати, об'єднати, скріпити країну в органічну єдність дротом навряд чи вдасться. Навіть колючим у найширшій комплектації.

Доводилося бачити країни, де єдиний Собор, тобто домінуючу релігію, конфесію, намагаються зробити таким об'єднуючим коренем. Держава, зрощен а з релігією, одержавлена церква, яка втручається в усі світські справи, священні книги, які замінять зводи законів та й саму Конституцію, – все це, звичайно, сильно консолідує і міцно об'єднує. Але... Виникає туга за інакомисленням, за можливістю думати, мріяти, а тим більше – молитися по-іншому.

А є країни, які фактично виросли із Зборів. Зборів вільних людей, громадян, які вільно думають, незалежних особистостей, які хочуть бути разом, оскільки разом не тільки і батька легше бити, але і створювати потужні, динамічні і навіть іронічні у своїй незалежності країни.

До речі, колись, майже тисячу років тому, у центрі Києва, який тоді називався дитинець, збиралися саме такі громадяни. Вони були найбільш незалежні в Європі у своїх правах, найбільш культурні та грамотні – на тисячу киян припадало у десять разів більше грамотних людей, ніж на тисячу парижан. І саме вони тоді правили своїм містом, своєю державою і своїм майбутнім.

І саме тоді Київська Русь набула немислимої енергетики. Думка, яка народжується на таких зборах, підкорювала сусідні і далекі геополітичні простори, втілювалася у камені прекрасних соборів і храмів, у мудрі літописи, іносказання і билини.

Ось цей корінь нам би дбайливо викопати, виплекати і зростити. Це, мабуть, і буде справжня Соборність.

Дмитро Видрін