Доній: Якщо це політична справа, то і захист повинен бути політичним

Рік тільки почався, але вже зрозуміло, що і надалі будуть VIP-арешти, парламентські протистояння, історичні спори і т.д. Влада вже попередила, що українцям доведеться тугіше зав'язати паски і пережити кілька непопулярних реформ. Опозиціонери закликають до опору режимові, об'єднання в єдиний фронт. Про те, що ж відбувається в країні, яка подальша доля Юрія Луценка, хто ризикує опинитися за гратами і про багато іншого в інтерв'ю ForUm'у розповів народний депутат від НУ-НС, опозиційний віце-прем'єр Олесь Доній.

- Олесю, з 27 квітня 2010 року, дня, коли парламентська більшість силовим методом придушил а опозиційний протест проти ратифікації угоди про розміщення Чорноморського Флоту РФ у Севастополі, вже минуло дев'ять місяців. У той день Ви серйозно потерпіли. У червні, після виписки з лікарні, Ви розповіли в інтерв'ю ForUm'у, що прокуратура не захотіла визнавати Вас потерпілим. Скажіть, у справі щось змінилося? Вас визнали потерпілим?

- Нічого не змінилося. Не визнали. Прокуратура мене вже навіть не турбує, не викликає. Вона нічого не хоче робити.

- Справу спустили на гальмах?

- Так. Для них важливіше зараз посадити Юрія Луценка.

- В історію парламентської бійні ввійде не тільки день ратифікації, але і 16 грудня 2010 року. Ви очікували таке друге «звільнення» парламенту?

- Абсолютно. Якщо можна безкарно бити депутатів один раз, то зрозуміло, що спокуса згодом повторити це буде тільки наростати. Очевидно, що тепер так проводити муться розборки з неугодними не тільки у Верховній Раді, але і скрізь.

Такий приклад заразливий. Згадайте, як біля будинку побили дружину новообраного ректора Донецького університету, неугодного для нинішнього керівництва Міносвіти. Знову ж таки, скільки було дифірамбів журналістів «податковому Майдану», розмов про громадськ ий опір. А як тільки інтерес трохи вщух, ті, хто на Майдані Незалежності ставив намети, вже сидить.

Ще один приклад. 10 січня мені подзвонили приятелі з Борисполя, Юрій Нога і Марина Брацило. Це звичайна сім'я української гуманітарної інтелігенції. І знаєте, що з ними сталося? Головне слідче управління СБУ у боротьбі з тероризмом під приводом вибуху у Запоріжжі провело у них обшук, вилучило телефони, записники, флешки. Причому ці люди не входять в жодну із політичних партій чи громадських організацій. Це – приклад залякування культурної інтелігенції.

Усі, хто зараз перебуває в опозиції до влади, є потенційними жертвами нападів. Проти них діє система. Проти них можуть використовувати побиття, обшуки, арешти, затримання, звільнення з роботи і т.д. Адже схема вже апробована. Подивіться на Білорусь і Росію.

- Ви згадали про вибух у Запоріжжі. Відомо, що інцидент з пам'ятником Сталіну на території Запорізького обкому КПУ перекваліфіковано у терористичний акт, справу передано з міліції до СБУ.

- Ця справа дуже схожа на підпалення Рейхстагу (сталося 27 лютого 1933 року, зіграло велику роль у зміцненні влади нацистів у Німеччині, - авт.). Тепер є можливість прийти з обшуком чи арештом до будь-кого із громадських активістів, до кожного із представників україномовної інтелігенції.

- Ви припускаєте, що самі підірвали, а тепер лише роблять вигляд, що шукають винних?

- Доказів нема. Але дуже схоже. Пам'ятаєте, як у Росії свого часу раптово підривалися невідомо ким будинк и, притому аналогічним способом, за допомогою вибухівки. Згодом мешканцями одного будинку були затримані співробітники російської спецслужби ФСБ, які почали розповідати, що це нібито навчання. Але це все було досить сильним поштовхом для обрання Володимира Путіна президентом РФ.

- Минулий рік завершився порушенням справ та арештами колишніх представників влади, які сьогодні в опозиції. Скажіть, цьо го року процес триватиме? Хто ще може опинитися під слідством або за гратами?

- Безперечно, такі дії триватимуть. Ви ж розумієте, що якщо апарат запускає репресивний механізм, то зупинити його можна буде тільки гранично потужним опором. Інакше режим тільки посилюється.

Зазирніть в історію і ви побачите, як, наприклад, діяв репресивний апарат у 20-30-х роках ХХ століття. Все йшло за наростаючою: спочатку знищувалися всі опоненти, потім – теоретичні опоненти, а після цього – безпосередньо ті, хто займався репресіями. Так може бути й тут, у нас.

- Ви кажете, що репресивну машину можна зупинити лише потужним опором. Що Ви маєте на увазі?

- Це очевидно. Якщо не буде потужного тиску з боку міжнародних інстанцій або громадськості, репресії посилювати муться.

- Напередодні Нового року був заарештований екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Ви відразу ж дієво почали допомагати, активно його захищаючи. Скажіть, чому? Наскільки мені відомо, ви ніколи не були близькими друзями?

- Чому вас це дивує? Це нормально. Так має чинити кожна нормальна людина, кожен приятель, соратник. Ми – політичні соратники. Абсолютно нормально допомагати один одному. Ненормально, що інші цього не роблять. Ось їх треба питати, чому так? Чому вони не підставили плече у тяжку хвилину?

- Свого часу поруч з Юрієм Луценком було дуже багато людей. Зараз активно стали за нього тільки Олесь Доній, Юрій Гримчак, Тарас Стецьків і Юрій Стець. Де решта?

- Це запитання до них, а не до тих, хто залишився поруч.

- Ну а все-таки?

- Напевно, причина у тому, що спокус дуже багато. Для когось – це фінанси, для когось – кар'єра.

- Олесю, на Вашу думку, яка подальша доля Луценка?

- Цілком зрозуміло, що це справа політична. Є всі ознаки координації дій щонайменше трьох силових структур – МВС, СБУ та судової системи. А це означає, що рішення приймається тим органом, який може координувати їхні дії, керувати ними.

Відповідно, судом не враховується ніяка аргументація юридично-правового характеру, і ніяка система захисту у суді не може привести до успіху. Якщо це політична справа, значить, і захист повинен бути політичним.

- Тобто?

- Якщо влада так діє, значить, нам потрібно захищатися політично: показувати неправові дії влади міжнародній громадськості, залучати міжнародні структури. Держдепартамент США вже відгукнувся, відреагував на політичні репресії, які мають місце бути в Україні. Крім цього, думаю, треба залучати громадськість для вуличної боротьби, громадянського опору. Інакше зрозуміло, що буде в Україні.

Зверніть увагу: владу не цікавлять ні справи про вбивства, ні про мільярдні крадіжки, а ось надбавка до пенсії водієві Луценка нібито має ознаки змови. Все це робиться тільки для того, щоб лякати Луценка відсидкою строком до десяти років. Це не просто вибірковість і неадекватність, а чітка спрямованість правосуддя у боротьбі проти політичних опонентів.

- Є думка, що ні Юрія Луценка, ні Юлію Тимошенко, ні когось ще із колишніх можновладців не посадять, оскільки це буде прецедент, який у майбутньому дозволить відправити за грати представників чинної влади. Тому тих, хто сьогодні під слідством, полякають, публічно вишмагають, а потім самі ж розвалять їхні справи і відпустять.

- Ні. Це не так. Таку інформацію поширюють самі представники влади.

- Навіщо їм це?

- Щоб розслабити опозицію, не дати створити єдиний загальний фронт. Насправді репресивний апарат поступово набирає обертів, діє все потужніше і потужніше. І не варто тішитися ілюзіями.

Треба розуміти, що якщо зараз не захистити всіх представників опозиції, то повірте, вони їх посадять, а у подальшому будуть саджати всіх і кожного. І як тільки суспільна увага стане вщухати – репресії будуть наростати.

До речі, у Білорусі, де все доведено до абсурду і діє режим, подібний до того, який набирає зараз силу в Україні, опозиціонерів не тільки саджають. Незгодні там «пропадають безвісти», журналісти «накладають на себе руки».

- З кожним днем в Україні жити стає дорожче, а зарплати, пенсії, стипендії заморожені. Може, все саме так тому, що бідними легше керувати, їх простіше залякати?

- Така політика влади в Україні вже двадцять років. У колишніх соціалістичних країнах Центральної Європи немає такого економічного розшарування, як в Україні. Про країни Західної Європи говорити взагалі не доводиться. В Україні ж спочатку була політика комуністичної номенклатури, потім – посткомуністичної.

Влада бачить, що у бідного населення на першому місці стоять ви нятково побутові проблеми: їжа, житло, одяг. Тому народу не до роздумів про суспільні проблеми і потреби.

Більше того, Партія регіонів – партія крупного капіталу. Вони навіть в економічній політиці спрямовують свої інтереси на підтримання великого бізнесу. Бюджет країни використовується не для зменшення розриву між бідними і багатими, підняття зарплат і пенсій, а навпаки. Гроші викидаються на глобальні проекти, зокрема, на Євро-2012, а там можна більше зловживати і «пиляти» для себе.

- Сьогодні українське суспільство зайняло позицію спостерігача, дивиться на все на те, що відбувається , відсторонено.

- Тут – питання до суспільства... І суспільство має знати, що вибір невеликий: або прийде розуміння до кожного, що так тривати не може, або цей режим підніметься так, як свого часу сталінський чи північнокорейський. Якщо є розуміння, що хочеться у Європу та демократію, а у не минуле століття, треба чинити опір.

- Можливо, у багатьох українців страх перед владою закладено на генетичному рівні? Багато хто із нас вийшли із СРСР, у багатьох рідні загинули у Голодомор або були репресовані...

- Вважаю, що виправдати лінь і власний страх можна чим завгодно. Треба вміти придушувати у собі і те й інше.

Наприклад, днями була акція щодо захисту одного історичного будинку у Києві. Люди вийшли, тому що вони вболівають за обличчя міста. І не можна сказати, що у них немає страху, що вони позбавлені спогадів про біль минулого. Але у них є вищі цінності, важливіші пріоритети, тому вони готові переступити через власний страх.

І так потрібно чинити в усіх питаннях, які стосуються України, кожному громадянину нашої держави.

- Скажіть, Ви можете зараз спрогнозувати, коли в Україні станеться перелом на краще?

- Тут мушу у черговий раз повторитися. Все залежить від самого суспільства. Іншими словами, тільки коли люди справді захочуть змін на краще, тільки тоді вони їх і отримають. А поки нема усвідомлення того, що все залежить не від влади, не від чергового месії, а від кожного із нас, змін на краще чекати не варто.