В наступному році Україна відсвяткує своє двадцятиріччя. Зрозуміло, що за цей період часу наша держава отримала, як недоліки, так і здобутки. Сказати, що Україна сформувалась, як повноцінна держава важко. І в першу чергу, це пов’язано з тим, що в Україні залишилось багато від «совка». До цих пір ми так і не змогли усвідомитись як єдина нація. На мою думку, це сталося тому, що існує розподіл не тільки на Схід і на Захід, а на проєвропейську і проросійську державу, тому ментальність і свідомість українців значною мірою перебувають у дисонансі. Переконаний, що у роз’єднанні української нації винна еліта, і насамперед ті, хто стояв на чолі України.
Якщо подивитись по командах чотирьох президентів, то кожен з тих, хто очолював нашу країну, робили крок уперед, а потім збивалися з курсу, прямуючи у протилежний бік. На сьогоднішній день, Янукович зайняв головне крісло у державі, завдяки Сходу і Півдню. Під час перегонів, власне, основні гравці розігрували карту вибору, чи то проєвропейського чи проросійського. Тому ніхто інший, а саме вони педалювали розподіл української нації, що породило нерозуміння у суспільстві.
Ключове питання, яке не вдалось побороти протягом двадцяти років незалежності, це та корупція, яка просякла всі сфери життя. Ні для кого не секрет, що сьогодні без достатньої кількості грошей і без зв’язків з впливовими людьми, неможливо вирішити жодного питання, принаймні це зробити вкрай важко. Через це пересічні громадяни сьогодні почувають себе незахищеними перед чиновниками. До негативних наслідків, безумовно відноситься і те, що Україна не змогла перебудувати свою економіку, не дивлячись на псевдо зусилля «заслужених реформаторів». Економіка, як і раніше, суттєво залежить від експорту сировини чи напівсировини, яка вивозиться за межі України, тому структурних трансформацій у цій сфері не відбулось.
Дуже прикро, що держава не може забезпечити гідного життя для людей. Проте найбагатші життя не бачать за грошима, а бідні скотилися до тієї межі, що величезну роль для них тепер відіграє той зелений папірець, за який вони готові продати душу дияволу. Суттєво зменшилась духовність в Україні і це мінус. Що стосується духовного розвитку, українська мова і культура у якийсь період стали більш витребуваними, однак за останній рік «завдяки» міністру Табачнику і нинішньому уряду, розпочалось згортання процесу використання і розвитку української мови. Мене, як громадянина України, це безумовно турбує. Що стосується системи освіти, то слід зазначити, що завдяки попередньому міністру Вакарчуку і його ініціативі щодо введення зовнішнього оцінювання, можна було досягти неабияких результатів, проте нинішній керівник у цій сфері – Табачник, здійснює спроби відкрутити назад. Те саме стосується і галузі охорони здоров’я. Тут відбулася деградація, тобто ми однією ногою в «совку», а другою ногою, неначе у ринкових відносинах. Совок це утримання лікувальних закладів, за совєтською системою, а ринкові - це ті хабарі, які беруть лікарі за операції та обстеження, не сплачуючи жодних податків. Через те в нас така система, яка так погано функціонує, що стосується житлово-комунальної сфери, то тут жодних реформ не відбулося і по великому рахунку не буде - ми добиваємо те, що Україна отримала в спадок від Радянського Союзу.
Чи є плюси? Безумовно. Україна поступово відбувається як самостійна держава. В Україні почало поступово зароджуватись громадянське суспільство, і воно уже встигло проявити себе, починаючи з президентських виборів 2004 року, де власне переміг не Ющенко, і не його команда, а переміг український народ, якому наступили на горло. Крім того, в Україні поступово сформувався невеликий прошарок середнього класу. Це позитивний момент. В цілому, це економічно самодостатні люди, які, власне, готові брати на себе відповідальність за своє життя, це ті, хто поборов у собі совєтський патерналізм і відчув себе повноцінним громадянином. Саме ці люди зробили помаранчеву революцію 2004 році, і саме вони, можливо не в таких масштабах, і за відсутності, скажімо ідейних речей, захищали свої права та інтереси своїх сімей під час прийняття Податкового кодексу. Власне, якщо подивитись на Україну за двадцять років незалежності і самостійності, то частіше за все, ми робили один крок вперед і два кроки назад. Крок вперед на початку свого президентства, зробив перший президент Леонід Кравчук, а потім він вирулив і зробив два кроки назад. Таку стратегію підтримали усі його наступники, бо кожен, хто був після нього, обирав той же шлях. І безумовно, сьогодні Україна зробила два кроки назад після того, як президентом став Віктор Янукович, тому що останнім часом Україна все більше скочується до провінції Росії - без самостійного життя, парадигми і розвитку.
Безумовно, після розвалу колгоспної систем, в нашій країні почало формуватись крупнотоварне виробництво в сільському господарстві. Тут є відчутні здобутки. Як приклад, за 2008 рік Україна зібрала більший врожай, чим при господарюванні колгоспів, враховуючи те, що третина землі сьогодні не засівається. Я думаю, що з кожним роком ми будемо бачити достойний результат у цій сфері. Крім того, тішить те, що сьогодні з’являються новітні виробництва, і прикро, що багато промислового виробництва було зруйновано після проголошення Незалежності. В той же час як пташка фенікс, на базі тих недолугих підприємств, або на іншій основі в Україні почала відроджуватись промисловість.
Якщо порівнювати позитив і негатив, то 50% на 50%. Українці завжди говорять, що жити погано. Сказати, що ми добре живемо ми не можемо, але якщо оцінити рівень життя українців у 1990 році і 2010 році, то безумовно він став вищим, і це безумовно плюс. Хоча українці можуть жити не гірше, ніж розвинуті європейські країни і для цього все в Україні є. Немає тільки доброї волі, здорового глузду і розуміння можновладців, що жити мають класно не тільки вони, але й пересічні українці.
Павло Жебрівський
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
