Єрмолаєв: Янукович на практиці реалізує реформи

Прийнято вважати, що кінець року - це плановий підсумок, розбір польотів «на тему» і робота над помилками.
Абсолютно зрозуміло, що результати «планівок» у кожного різні: хтось позитивно ставить собі «плюс» і піднімає планку; хтось, вкрай незадоволений собою, нарікає на обставини, і не виключено, що в цьому якраз і полягає його сірячинна правда...
Але все це - визначення, які стосуються безпосередньо суб'єктів. Коли йдеться про державу - зрозуміло, що тут і формулювання не для прикладу ширше, і мінусів, як правило, більше...
Своїми міркуваннями про те, яким став для України 2010 рік, що з нього доцільно «забрати з собою в майбутнє», а що без жалю слід «відрізати й викинути», в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ForUm'у поділився директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв.

- Андрію Васильовичу, отже: яким став 2010 рік для України?

- 2010 рік для України став поворотним. Це ще не перелом, але вже зрушення.
Державна влада повертається в країну з медіа-картинок і кабінетів. Повертається поки нерівномірно, десь її стало надмірно багато, десь - явно вакуум. Але сам факт наявності очевидний. Після п'яти років бюрократичного феодалізму державна машина реконструйована і починає відновлювати «напівстерті команди» своїх завдань і функцій.

Економічно рік, що минає, складний. Показники зростання ВВП і промислового виробництва - швидше повільне відновлення, ніж прорив. Складний бюджет на 2011 рік. Зберігається очікування «другої хвилі» глобальної кризи.
Але в будь-якому разі Україна має серйозні шанси на зміцнення зростання, суттєвий приплив інвестицій, у тому числі, через реалізацію національних проектів розвитку. Отже, економічно для України 2011 виглядає помірно-оптимістичним. Не буде проривів, але й провали малоймовірні.

Важливою особливістю року стала і реабілітація ідей «реформ», і «модернізації країни». Блукання в історії і патерналістська анестезія просто відкинуті. І все ж таки реформи ще потрібно провести, а можливо це при зміцненні довіри на основі взаємодії всіх активних верств, груп. Зрозуміло, що це вже завдання наступного, 2011 року.

Після перемоги на весняних виборах Президент Віктор Янукович зміг знайти такий ключ до влади, про який не підозрювали його опоненти. Він не лише говорить про курс реформ, а на практиці реалізує реформи: створений комітет реформ, формується і зміцнюється реформаторський пул у владі. Зрештою, опоненти змушені критикувати не наміри, а практичні дії, і тому програють.
Рішення Конституційного суду, який відновив дію Конституції в редакції 1996 року, дозволяє Президенту, уряду і більшості діяти швидко, за сценарієм «революції згори».

Президентсько-парламентський формат - це хороший інструмент для швидких і рішучих кроків. Податкова і бюджетна реформа, реформа державної влади, пенсійна реформа, підприємницький пакет, охорона здоров'я, сектор безпеки - лише короткий перелік зробленого і запланованого. Реформа державної влади робить можливою і реформу самоврядування. У цьому сенсі 2011 рік, безсумнівно, рік реформ.

- І все?

- Крім того, у 2011-му нас чекають і дискусії про нову реформу політичної системи, вироблення механізмів Конституційної асамблеї, зміцнення механізмів соціального діалогу. Національна зовнішня політика позбулася комплексу «зовнішньополітичного туризму». Україна стала суб'єктною, прагматичною. З Україною зараз вигідно домовлятися про майбутнє, тому що вона знову говорить мовою інтересів і проектів.

Вже ухвалений план підготовки до безвізового режиму з ЄС, у 2011 завершаться і переговори щодо ЗВТ, що дає прямий вихід на угоду про асоціацію.
Україна може і повинна у 2011 році вийти за рамки консервативної моделі «східного прикордонного партнера» і запропонувати ЄС політику «довгого плеча» для його східної зовнішньополітичної стратегії.

- Проте сьогодні Євросоюз розчарований в Україні. Там кажуть, що втомилися від нас ...

- Сьогодні ЄС проходить тест на спроможність обраної інтеграційної моделі. І для таких країн як Україна далеко не все одно, наскільки успішно цей тест буде зданий. Обережність і прагматизм у цих умовах цілком виправдані. Але від зворотнього, криза ЄС, якщо вона буде допущена у 2011-2012 роках, рикошетом вдарить по стабільності на континенті.

Зміцнення єврозони і м'яке зближення ЄС та лідерів євро-азіатського регіону - мабуть, найбільш вигідний для України тренд. Наступного року варто приділити йому особливу увагу.

- А що скажете про відносини з Росією?

- Росія - знову наш стратегічний партнер. І це принципова рамка, від якої Україна більше не повинна відмовлятися.

Процеси, які зараз розгортаються в РФ, можуть стати додатковим каталізатором націобудівництва у всіх країнах СНД на основі громадянського патріотизму. Прагматична і патріотична Росія перспективніша за пошуки нових «світів» і загальних історій.

У цьому сенсі співпраця за принципом «символи - окремо, а інтереси - окремо» дозволить Україні і РФ синхронізувати модернізаційні програми, зробити їх взаємовигідними. Програма соціально-економічної співпраці на 10 років може бути підготовлена вже наступного року, і це буде великим досягненням двосторонніх відносин.

Нарощування східного вектора зовнішньої політики - безсумнівний плюс української зовнішньої політики. Китай, Японія, країни АСЕАН, Південна Корея - це центри розвитку, співпраця з якими дозволить чіткіше сформулювати національну політику в усьому євро-азіатському регіоні.

- На завершення, буквально кілька слів про емоції року, що минає.

- В емоційному плані 2010 рік залишає після себе складне враження. Більшість людей, немов змучені тривалою хворобою, на якийсь час мобілізували сили, волю, заговорили про необхідність змін і готовність зрозуміти, підтримати і навіть потерпіти. Але вже через два-три місяці після політично бурхливої, виборної весни вони знову поринули в апатію, пасивні очікування і консервативний скептицизм.

Усі визнають необхідність реформ, критикують минуле за «байдикування» і навіть розуміють, до якого «дна» доведена країна, іронізують з телеполітиків і телеполітики. І, водночас, немов готові прийняти чергові невдачі і заспокоюють себе банальним «і в цих не вийде».

Я довго шукав визначення такому ось українському феномену. Страйки кінця 90-х, очікування порядку і реформ у 93-94-му, оптимізм 2000-х і «майданний» романтизм, очікування змін після «помаранчевого» застою - всі ці сплески мають одну спільну особливість, а саме - пасивне очікування результату від дії, яку ще не зроблено, і готовність до розчарувань.

Зрозуміти людей можна: величезний негативний досвід, дефіцит надії. Але є й ще один момент, який непокоїть: готовність до загального у моїх співвітчизників виникає лише тоді, коли це прямо і жорстко пов'язано з особистим інтересом. Доцивільний індивідуалізм – саме так я визначив би цей феномен. І в цьому, на мій погляд, криється загадка «українського характеру», і муки пошуку «національної ідеї», і постійна двійковість в позиції.

Прокинувся громадянин - це не плакатоносець на мітингу, і не учасник анонімних флеш-мобів. Це, перш за все, той, хто готовий сам впливати на життя навколишнього світу в селищі, місті, який бере ініціативу на себе, критичний до влади, але і діяльний щодо життя своєї держави. Людина, яка вміє не лише просити і вимагати, а й робити, брати частину загального на себе.
В Україні почалися зміни. Реформа йде складно, але, ініційована зверху, вона матиме успіх, якщо буде прийнята і реалізована знизу. Урок з податковим кодексом обнадіює: можна взаємодіяти, навіть якщо для цього одним потрібно приходити на Майдан, а іншим - переглядати і переробляти невдалі рішення.

Це нормально, якщо назустріч. Але такі приклади не повинні бути винятком. Дуже сподіваюся, що реформи, з усіма їхніми витратами і проривами, розбудять у нашому індивідуалізмі громадянський початок. Щоб не «протестні маси», а громадяни-учасники - не лише звучить, але й означає інше, розумієте?

У зв'язку з цим ще одне спостереження року. Дискусії про свободу слова остаточно заплутали і диспутантів, і спостерігачів. Коли в ЗМІ прямою мовою або величезними літерами заявляється: «не дають», то запитання - а як заявка пройшла? А що не дали раніше?

ЗМІ заплуталися між соснами ринкової вигоди від скандальних тем, де й тема про свободу слова стала товаром, і, власне, проблемою свободи.

Не сперечатимуся з журналістами про стан справ у їхніх редакціях, але зауважу: саме у 2010 стала очевидною межа можливостей Засобів масової інформації і необхідність формування нового інституту - Засобів громадянської комунікації, інакше станемо жертвою політизованих маркетингових боїв.

Загалом, ми прожили складний і важливий 2010 рік. З обережністю входимо у рік 2011. Варто пам'ятати, що це рік підсумків і нових амбіцій, адже належить ще раз переосмислити уроки незалежності - за 20 (!) років і більше не зупинятися.