Україна - ЄС: реалії візового діалогу

Почну, мабуть, зі слів відомого всім Михайла Жванецького: «Головне – отримати, що хотів, але не втратити того, що мав». І зараз поясню чому.

Останнім часом західні ЗМІ «рясніють» такими заголовками - «Україна впевнено наближається до нової ери відносин з Євросоюзом», «У ЄС для України є гарні новини». Як відомо, 22 листопада поточного року відбувся саміт Україна-ЄС, на якому виправдалися надії української влади - був прийнятий План дій щодо безвізового режиму між Україною та ЄС. Але, побоюючись чергового «нападу» оптимізму з боку України, дипломатична служба ЄС відразу прокоментувала цю подію: «Надання плану дій - це лише початок шляху щодо скасування віз».

Безумовно, українському суспільству треба усвідомити, що цей документ - поки не більше, ніж «політичний реверанс» з боку Європи. План містить у собі досить серйозний перелік конкретних умов, які вимагають виконання у чітко зазначені терміни.

7-го жовтня поточного року депутати Європарламенту схвалили надання безвізового в'їзду до країн Шенгенської зони громадянам Боснії і Герцеговини (БіГ), а також Албанії. А у 2009 році ЄС скасував візи для громадян Македонії, Чорногорії та Сербії. При цьому у Європі висловлюють побоювання, що скасування віз для України призведе до напливу нелегальних мігрантів і збільшення злочинності. Але якраз Албанія і БіГ - найпроблемніші регіони у плані нелегальної міграції, проникнення кримінальних структур до країн ЄС, а також з «високим порогом» адаптації населення до загальноєвропейських цінностей.

Наприклад, основним «головним болем» прикордонних служб Греції та Італії були і залишаються (!) нелегальні мігранти, які прагнуть потрапити до ЄС через територію Албанії. Рівень злочинності та обсяги наркоторгівлі в обох державах далеко відомі за їхніми межами, але все це не завадило ЄС відкрити їм свої «візові обійми». Причому план дій щодо скасування візового режиму для БіГ та Албанії, за оцінкою більшості експертів, більш м'який у своїх вимогах, ніж для України.

Причина існуючого євровідчудження щодо України криється не тільки у нашій державі. У першу чергу вона - в історії самого Євросоюзу. Давно відомий так званий «міф про постійне розширення ЄС». Тут можна повністю погодитися з висновками експертів Міжнародного центру перспективних досліджень, які пояснюють, що з моменту створення у 1952 році Європейського об'єднання вугілля і сталі, яке і стало прабатьком сучасного Євросоюзу, головною метою було повернення Європи до її історичних кордонів.

Єдині країни, які були у довоєнній Європі і зараз поки не є членами ЄС - балканські, до яких і належать Боснія і Герцеговина, Албанія, Македонія, Чорногорія та Сербія. Україна ж для Європи - чужинець, і у своїх сучасних кордонах ніколи не була частиною європейського довоєнного світу. Швидше за все, цим і пояснюється «нерішучість» єврочиновників у візовому питанні для України.

За даними соціологічних досліджень, 55% українських громадян вважають найважливішим те, що Європа може дати Україні залучення інвестицій і скасування візового режиму. Також протягом останніх двох років, за даними різних досліджень, пересічні європейці ставлять Україну на перше місце серед країн, які вони хотіли б бачити у ЄС. Як бачимо, в українському та європейському соціумах давно існує готовність до безвізового режиму. Цілком очевидно, що завищені візові вимоги для короткострокових поїздок є однією із головних перешкод на шляху до розвитку взаємного співробітництва Україна – ЄС, оскільки кількість іноземних поїздок українських громадян досить висока, щоб обмежити її прикордонним рухом між сусідніми регіонами.

Однією із головних вимог ЄС є запровадження закордонних паспортів з біометричними даними, адаптованих до європейських систем електронного зчитування. Підкреслю, що зразок такого паспорта вже розроблений Консорціумом «ЄДАПС» і схвалений багатьма міжнародними та європейськими організаціями, які спеціалізуються на безпеці, наприклад, Міжнародною організацією цивільної авіації (ICAO).

Крім того, у нашій країні є всі технології для персоналізації документів, визнані найкращими у світі, а «ЄДАПС» виготовляє біометричні паспорти і ID-картки для співробітників міжнародної поліції INTERPOL. За заявами керівництва Консорціуму, він зможе оснастити необхідним обладнанням паспортні столи та дипломатичні консульства України упродовж одного місяця. Українській владі залишилося прийняти відповідне політичне рішення, що, сподіваюся, відбудеться у найближчому майбутньому.

Друга вимога ЄС - уніфікація законодавства у сфері захисту персональних даних. 6 липня 2010 р. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додатковий протокол до неї. Подальше завдання - укладення Угоди про співпрацю з Європейським бюро судової співпраці (Євроюст), що стане важливим етапом виконання вимог ЄС для безвізового режиму.

Але поступ у підготовці до підписання Угоди про співробітництво виглядає можливим тільки після прийняття необхідних нормативно-правових актів в Україні у сфері захисту інформації та персональних даних. Саме для цього Кабінет Міністрів України наприкінці листопада запропонував внести зміни до деяких українські законодавчих актів у цій сфері. Відповідний проект закону вже розроблений Міністерством юстиції і ухвалений урядом. Зміни стосуються запровадження кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних. Також пропонується врегулювати права уповноваженого державного органу з питань захисту персональних даних.

Третя вимога ЄС - вдосконалення системи інтегрованого управління кордонами з допомогою сучасних технічних засобів та обладнання. І у цьому напрямі Україна встигла зробити конкретні дії. 1 листопада 2010 Кабмін схвалив Концепцію інтегрованого управління кордонами. Документ передбачає:

- Координацію та вдосконалення діяльності компетентних держорганів щодо забезпечення безпеки державного кордону, пропуску в установленому порядку через державний кордон осіб, транспортних засобів і товарів;

- Діяльність щодо запобігання, виявлення, розкриття транскордонних злочинів;

- Створення чотирирівневої системи контролю над в'їздом та перебуванням в Україні іноземців та осіб без громадянства.

Зараз Україні необхідно вдосконалити діяльність прикордонного представництва, забезпечити співпрацю з Місією Європейської Комісії з надання допомоги щодо питань кордонів України та Республіки Молдова, розвинути прикордонне і митне співробітництво з країнами ЄС щодо обміну інформацією.

Перелічені вище вимоги - не єдині, які поставлені Європою перед Україною. Серед них – ще уніфікація процедури видачі дипломатичних паспортів і реформування цілої низки законодавчих актів.

Крім того, виконуючи пункти Плану дій щодо скасування короткочасних віз з ЄС, українська влада повинна продемонструвати Європі здатність упорядкувати власну міграційну політику. Це в інтересах безпеки самої України, яка повинна перестати бути транзитною зоною для нелегалів, які прагнуть до ЄС. Для управління міграцією потрібно три ключові параметри:

1. формування міграційної політики та закріплення її єдиним законодавчим актом;

2. створення єдиного міграційного органу, відповідального за реалізацію цієї політики;

3. коректування міграційних потоків на вході: запровадження так званого міграційного квотування.

Як бачимо, протягом останніх шести місяців Україна зробила більше конкретних кроків, які наближують її до безвізового режиму, ніж за останні п'ять років. Але отримавши чіткий План дій, Україна повинна взяти на себе максимум ініціативи при існуючій «нерозторопності» Європи і в конкретні календарні терміни надати виконані вимоги. Права на помилки або роздуми у нас більше нема. Таким чином, у Європи не залишиться ні аргументів, ні фактів на користь збереження візового режиму з Україною.

Ірина Бережна