Революція без лідера - все одно, що секс без партнера

Останнім революціонером у світі був, мабуть, Че. Тобто Ернесто Че Гевара. Оскільки справжній революціонер - це не той, хто скидає диктаторів, міняє політичні режими і руйнує старі соціальні системи. Справжній революціонер - цей той, хто здатний створити ні багато, ні мало - нову стилістику. Ніхто до ладу не знає, що таке стиль, але всі інтуїтивно відчувають, що стильно, а що не стильно.

На превеликий жаль, а можливо і на привелике щастя, сьогодні в світі, і особливо в Україні, немає «стилістів духу». Немає людей, настільки внутрішньо стильних, щоб шалено хотілося наслідувати їх манері мислення, їх манері руху, їх манері любити і ненавидіти, жити і вмирати, манері посміхатися, палити сигари і носити набакир берети.

Тому революції закінчилися. Забудьте! Є надійна, хоча і нудна, еволюція, яку роблять смутні клерки Брюсселя, підступні «пісмейкери» Вашингтона, розв'язні магнати «Газпрому», ну і наші - недалекі, але хитрі і злодійкуваті політики.

Швидше за все, не буде вже ніяких погромів і барикад, навіть проти олігархічної вседозволеності, багатства і беззаконня. Ніхто не штурмуватиме філії «Приватбанку» або не націоналізуватиме 7-й кілометр.

По-перше, повторюся, для цього немає лідера. А революція без лідера - все одно, що секс без партнера.

По-друге, є Інтернет. А Інтернет сьогодні - це не просто опіум, а героїн вищого очищення для мережевого народу. Це та альтернативна і зовсім не віртуальна реальність, куди реально можна втекти від несправедливості великого світу, де можна заникатися, обрости душевними друзями, завантажитися новими ідеями і жити-поживати інформаційного добра наживати.

По-третє, був Майдан - найпотужніше щеплення від революції. Ті, хто обожнює Майдан і ті, хто його ненавидить, не зрозуміли головного - що революції не робляться на майданах, на сценах і на концертних підмостках. Вони робляться на вулицях, на барикадах і в темних провулках.

Тоді що ж робити? Змиритися з «їх» вічним правлінням, вічною несправедливістю і вічним хамством? У жодному разі! Річ у тому, що ми не помітили, як світ перевернувся - «базис» і «надбудова» помінялися місцями. Сьогодні сильна ідея може стати сильнішою за прокатний стан. Відповідно, розум може стати сильнішим за владу. Рано чи пізно воля до освіти переможе волю до влади. Проте є одне «але»: перемогти дракона може тільки лицар, який не мріє стати драконом.

Колись я, здається, перший написав, що Майдан 2004 року був революцією мільйонерів проти мільярдерів. І деякі мільйонери, що перемогли на Майдані, справді потім стали мільярдерами: такими ж чванливими, безсердечними і хамськими, як їхні попередники.

Щоб перемогти дракона, треба бути лицарем, або, принаймні, думати як лицар, мріяти, як лицар.

Наприклад, зараз на Майдані, при всій симпатії до його морозостійких і наполегливих учасників, там стоять не, хай маленькі, але лицарі, а все ж таки маленькі дракончики. І мрії їхні не скинути олігархат, як головного українського дракона, а самим стати такими ж м'ясистими, м'ясоїдними і успішними драконами. Щоб потім спільно «драконити» країну і її полохливих і беззахисних мешканців.

Хоча, можливо, я погарячкував. Щоб перемогти дракона, взагалі-то навіть і не потрібні лицарі. Треба просто залишатися самим собою і не впускати в себе драконове сім'я.

Дмитро Видрін