Ось і настав момент «істини», час, коли обіцянки досягають свого апогею, а обличчя кандидатів покриваються потом від напруги. Звісно ж, ми всі розуміємо за цими ознаками, що йдеться про день виборів, і неважливо, наскільки ключовим у цьому словосполученні є слово «вибори».
Давайте спробуємо поміркувати, як ми, електорат, після стількох років незалежності і пов'язаної з нею політичної активності, ставимося до виборів?
Отже, починаючи з 2004 року наша країна часто радувала нас можливістю скористатися своїм голосом на благо і розвиток держави, але чомусь чим частіше країна до нас звертається за нашим вибором, тим рідше спостерігаються потуги громадян проявити деякий патріотизм. Така розстановка розкладів характерна і для взаємин статей, тобто чим ближче до нас об'єкт обожнювання, тим більше помітна його недосконалість. Придивившись ближче до цього парадоксу, ми можемо зазначити, що «корінь зла» таїться в незадоволенні.
Що таке незадоволення, не мені вам розповідати, адже кожен з вас у процесі своєї життєвої дороги переживав це почуття. Чого лише вартий яскравий приклад відмови в інтимних стосунках після того, як було витрачено стільки ідей, сил, часу і грошових ресурсів. Але, незважаючи на всю цю лірику, з політичною активність відбувається той же механізм дії.
Якщо у 2004 ми були «бадьорі і веселі», а політичну ситуацію в країні не обговорювали хіба що немовлята, то зараз ми спостерігаємо спад активності. Чому? Першим компонентом є незадоволення власним вибором, а другим - звичка. Іншими словами, якщо вибори в країні відбуваються так часто, а зміни після них радикально не поліпшують життя середньостатистичного громадянина, чи є сенс на них ходити?
Відповідь напрошується сама: апатичність електорату можна зняти лише за допомогою грамотного і результативного ведення державних справ і прислуховування до голосу народу.
Підказка політикам: оскільки людина істота біологічна, отже, і задовольняти, насамперед, необхідно потреби біологічного роду, а саме їжею, сном і так далі за ієрархією потреб гуманіста А. Маслоу.
P.S. Людина не може думати про високе, про благо для суспільства і про розвиток свій і державний, якщо нею керує знову інстинкт виживання, що ожив на грунті недоїдання і хвороб, як у тварини.
Наталія Мужанова
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
