Карпачова: «Омбудсмани теж плачуть»

Конституція України свідчить: «Усі люди вільні і рівні в своїй гідності і правах. Права і свободи людини невідчужувані і непорушні». Правда, відстояти конституційні права в нашій державі інколи украй складно. Своїм баченням ситуації в цій сфері поділилася в ексклюзивному інтерв'ю Forum'у Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсман) Ніна Карпачова.

- Ніно Іванівно, як Омбудсман України Ви контролюєте дотримання прав людини різного роду адміністративними органами не лише з позицій законності, але і справедливості. В Україні дуже часто ущемляють права простих людей. Справляєтеся?

- За роки діяльності інституції Уповноваженого з прав людини до мене звернулися мільйон чоловік. З них понад 98% - громадяни України і близько 2% - іноземці, біженці, мігранти.

В абсолютній більшості це прості люди - найбільш незахищені, принижені, кинуті владою. Ті, хто роками не може добитися справедливості і відстояти свої законні права. Часто вони настільки зневірилися, що готові накласти на себе руки, оскільки в боротьбі за справедливість їх уже так поштовхали, принизили їх честь, людську гідність, позбавили віри і надії.

Хоча в Омбудсмана дуже маленький апарат і немає ніяких владних повноважень, прагну зробити все можливе і неможливе, щоб вирішувати проблеми людей, повертати їм віру, відновлювати справедливість.

- Які у Вас важелі впливу?

- Вони дуже обмежені.

Сьогодні у 130 країнах світу діють інститути Омбудсмана з різними рівнями повноважень. Наприклад, фінни і поляки дали своєму Уповноваженому з прав людини фактично права прокурора. У Польщі Омбудсман має право брати участь у розгляді будь-якої справи в суді, подавати касацію або апеляцію з особливих обставин. А я вже три роки не можу «пробити» в парламенті зміни до Карно-процесуального і Цивільно-процесуального кодексів. На жаль, український Омбудсман не наділений правом законодавчої ініціативи.

- А які Ви пропонуєте конкретно зміни в законодавство?

- Вимоги приземлено-конкретні. Необхідно чітко прописати статус Уповноваженого в судовому процесі. Але у депутатів до цього руки не доходять.

Зазначу, 23 грудня 1997 року був прийнятий Закон про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. У його завершальних положеннях було записано, що все законодавство України, рішення уряду України повинні бути приведені у відповідність з конституційним Законом про Уповноваженого з прав людини. Тобто, всі міністерства й інші центральні органи виконавчої влади повинні були забезпечити перегляд і відміну парламентських актів, які суперечать названому Закону.

Це повинен був зробити Кабінет Міністрів України. Але за дванадцять років це так і не було зроблено.

- Чому?

- Влада в цьому не була зацікавлена. Скажу точніше, будь-яка влада завжди не зацікавлена в посиленні статусу Омбудсмана. Нагадаю, як це було в Україні.

Перший рік моєї діяльності взагалі не фінансували новостворений конституційний орган. На перших порах були навіть спроби знищити інституцію Уповноваженого з прав людини. На другому році деякі з моїх опонентів звернулися до Конституційного суду України: «Давайте визнаємо, що її не так вибрали». Але, до честі Конституційного суду України, він не пішов у них на поводі. Пізніше головною фішкою полеміки навколо конституційного органу парламентського контролю стала спроба його дискредитації, а потім і знищення.

Потім ще деякі «грантоїди» приєдналися до цього процесу. Пописуючи свої опуси, заробляють гроші і, схоже, чималі.

Що ж до наших народних депутатів, то за дванадцять років тільки одиниці з них прийшли і запитали, чим підтримати орган парламентського контролю. А ось спроби безцеремонного втручання в діяльність Омбудсмана не припинилися до цих пір. Та це й недивно, адже так простіше! І попіаритися, головне, можна.

Омбудсман - незалежний орган, а не парламентський комітет з розгляду скарг, як би цього кому не хотіло. Але, знаєте, коли їм погано, вони всі йдуть до мене: вчора - влада, яка до недавніх пір була опозицією, сьогодні - представники нової опозиції.

- Хто саме?

- Прізвища не називатиму - це некоректно. Але, повірте, сьогодні я займаюся справами, щодо яких звернулися представники опозиції. Захист людини, незалежно від того, багата вона чи бідна, політик чи простий смертний, доросла чи дитина, - свята місія Омбудсмана.

А головний важіль один - моральний авторитет інституції. Уповноважений з прав людини - не прокурор і не суддя. Він не приймає обов'язкових до виконання рішень, а дає свої рекомендації, вносить пропозиції або виступає медіатором між людиною і владою.

Знаєте, часто доводиться перевищувати свої повноваження. Ось свіжий приклад - розгляд у Верховному суді України касаційної скарги потерпілих унаслідок вибуху газу в житловому будинку в Дніпропетровську на вулиці Мандриківській 13 жовтня 2007 року.

Це справа надзвичайної державної ваги, адже право на життя - одне з головних прав людини. Як відомо, ця катастрофа привела до загибелі двадцяти трьох чоловік, більшість з яких - діти. Адже право на життя - головне право людини. Крім того, постраждало 509 осіб, 160 сімей лишилися без притулку.

Уже три роки родичі загиблих вимушені шукати правду в судах, оскільки до посадових осіб ВАТ «Дніпрогаз» була автоматично застосована амністія. На превеликий жаль, злочинці у нас часто захищені більше, ніж їхні жертви. Де ж справедливість? Де невідворотність покарання за скоєне?

Зазначте: потерпілі навіть не вимагають сучасної «вишки» для винних. Для них не головне засадити надовго у в'язницю генерального директора «Дніпрогаз» Ігоря Іванкова, його першого заступника Максима Сорокіна і головного інженера Сергія Бачуріна. Їхня мета - звернути увагу на те, що не можна залишати без покарання людей, дії яких привели до такої страшної трагедії. А головне - не допустити її повторення. Проте тільки за цей рік в Україні через подібного роду газові аварії знову загинули люди.

Спасибі, що Верховний суд України дозволив мені виступити на своєму засіданні, на якому розглядалася касація потерпілих унаслідок дніпропетровської трагедії. Щиро порадувало, що судді вищої судової інстанції почули мої доводи і 7 жовтня ухвалили рішення направити на новий розгляд кримінальну справу за фактом вибуху газу на вулиці Мандриківській, 127 у Дніпропетровську.

- Загинули 23 людини - і амністія?!

- Так. Важко в це повірити, правда? Тут я бачу ознаки корупційних діянь.

Хоча це повинно було стати предметом грунтовного депутатського розслідування, прокурорського реагування і щодо дій суддів, і народних обранців, які у 2008 році вперше в історії України в закон про амністію внесли пункт, що забороняє застосовувати амністію до тих, чия службова халатність привела до смерті двох і більше осіб. Немає сумнівів, це було зроблено з наміром, навмисне під цю кримінальну справу.

На судовому засіданні мене здивував виступ представника Генпрокуратури, який повинен був би спиратися на добре підготовлений обвинувальний висновок. А його промова більше нагадувала промову адвоката обвинувачених, ніж незалежного прокурора.

Але справа зрушилася. Тепер головне, щоб вона була доведена до кінця. Сподіваюся, що виконавча влада зробить висновки і дасть завдання провести тотальні перевірки по всій системі газопостачання в Україні. Тим більше, після моєї прес-конференції 12 жовтня люди кинулися повідомляти мені про загрозливий стан газових мереж у різних регіонах України.

- Нещодавно Ви направили подання спікерові парламенту Володимиру Литвину про необхідність внесення змін до Закону «Про застосування амністії в Україні» й ухвалення Закону «Про амністії». Це пов'язано з даною справою?

- Амністія в Україні, крім базового закону, регулюється і прийнятим у 1996 році Законом «Про застосування амністії в Україні». Його окремі положення потребують термінового концептуального вдосконалення, приведення у відповідність з Конституцією України.

У Законі не визначений вичерпний перелік соціально небезпечних злочинів, за скоєння яких амністія не надається. Щорічно при застосуванні амністії закладалася норма закону про те, що даний акт не розповсюджується на осіб, дії яких спричинили загибель декількох чоловік або завдали істотного збитку державним чи суспільним інтересам.

У редакції Закону від 12 грудня 2008 року ця норма була прийнята в спотвореному вигляді.

Крім того, звертаю увагу, що впродовж останнього часу гальмується ухвалення нового закону про амністію. Це порушує права на задекларований державою конституційний принцип гуманності по відношенню до найбільш соціально незахищених і уразливих осіб, які відбувають нині покарання за злочини, що не представляють значної суспільної небезпеки. Мною підготовлено подання Президентові України про необхідність у терміновому порядку видати Указ про амністію в Україні.

Наступне. Нам потрібно невідкладно удосконалити законодавство, сприяти соціальній справедливості в контексті дотримання прав людини, насамперед, жертв і потерпілих від злочинної діяльності або бездіяльності. Чи я не маю рації?

- 6 жовтня Україна отримала критичну резолюцію ПАРЄ про функціонування в нашій країні демократичних інститутів. Там мовиться про свободу слова і наші ЗМІ.

- Ця резолюція досить жорстка. Доповідь критична, але в основному об'єктивна. Нам потрібна здорова збалансована критика.

Свобода слова і плюралізм думок - наріжні камені демократії. Я багато разів намагалася привернути увагу до того, що в Україні несприятлива обстановка для виконання журналістами своїх професійних обов'язків.

Нагадаю, 15 вересня 2010 року Генеральному прокуророві України Олександру Медведьку мною був направлений лист, в якому висловлена стурбованість у зв'язку із загрозою повноцінної реалізації конституційного права на свободу слова й інформації, на вільний вираз поглядів і переконань, на життя і здоров'я журналістів при виконанні ними професійних обов'язків. На жаль, не зжито і втручання в редакційну політику.

Ще один тривожний факт. Згідно даним Національної спілки журналістів України (НСЖУ), Інституту масової інформації, міжнародних правозахисних організацій і моніторингу Омбудсмана, за час української незалежності у нас загинули понад 40 представників ЗМІ!

- Справа Георгія Гонгадзе знову не покидає перші смуги газет. Її не так давно намагалися закрити, все списати на покійного нині Юрія Кравченка. Скажіть, Ви продовжуєте тримати цю справу під контролем?

- Звичайно. У згаданому зверненні до Генпрокурора Уповноважений з прав людини наполягає на ретельній перевірці повідомлень ЗМІ про те, що у 2009 році поряд з тілом убитого журналіста Георгія Гонгадзе були виявлені останки 12 невідомих осіб.

Одним словом, моя позиція незмінна: поки не будуть притягнуті до суду всі виконавці і замовники вбивства Гонгадзе, справу не можна вважати закритою.

До речі, раніше ми говорили про необхідність перевищення Омбудсманом своїх повноважень. Так от, свого часу мені довелося удаватися до цього і у справі Гонгадзе, коли я брала участь в судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва у лютому 2001 року і доводила очевидне - визнати маму Гії потерпілою стороною. Якщо пам'ятаєте, тоді Генпрокуратура і Лесі Гонгадзе, і дружині Георгія відмовляла в цьому. Зараз навіть не віриться, що так могло бути.

А справа журналіста Володимира Лутьєва? Так само, як і щодо дніпропетровської трагедії, я виступала у Верховному суді України. Він сидів у цьому ж залі, тільки за гратами. Слава Богу, вдалося добитися, щоб прямо в залі суду журналіста звільнили з-під варти і, зрештою, визнали невинним. Він зараз добивається сатисфакції, хоче порушити кримінальну справу проти тих правоохоронців, які шість років тому сфабрикували проти нього кримінальну справу. Адже спочатку Севастопольський суд виніс суворий вирок - вісім років позбавлення волі з конфіскацією майна! Одним словом, дуже непроста ситуація.

Сьогодні в захисті прав людини слід розраховувати на підтримку Президента як Гаранта Конституції України. Що стосується уряду Миколи Азарова, то загалом він прислухається до наших пропозицій.

- А попередній?

- Уряд Юлії Тимошенко намагався займати об'єктивну позицію до інституції. В усякому разі, всі мої звернення уважно розглядалися за її дорученням, крім одного.

- Якого?

- Юлія Тимошенко після мого подання на її ім'я обіцяла мені особисто, що буде створена незалежна міграційна служба України.

Нагадаю, тоді я двічі направляла подання до Конституційного суду України (до речі, з Президентом Віктором Ющенком), взявши безпосередню участь в його засіданні. Нинішня влада, яка була тоді в опозиції і підтримувала мою ініціативу, сьогодні зайняла таку ж негативну позицію щодо міграційної служби, як і попередники.

А це украй важливе питання для України. Адже наша країна і транзитер, і донор, і приймаюча сторона міграції одночасно. Не бачити світових тенденцій міграційних процесів, насамперед відносно України, сьогодні недалекоглядно і не по-державному. Ще одне підтвердження тому я отримала, коли нещодавно була в Барселоні (Іспанія), на зустрічах з нашими трудовими мігрантами.

- Криза змусила багатьох повернутися на батьківщину…

- Так. Але тільки на якийсь час. Люди почали повертатися до України унаслідок кризи в тих країнах, де працювали. Але коли побачили, наскільки важка криза тут, за валізи - і назад в Іспанію, Італію, Португалію і так далі.

Але повернемося до Барселони. Знаєте, ці люди не нарікали на іспанську сторону. Всі їхні скарги полягали в тому, що їх не хочуть почути вдома, викинули і забули. Їм дуже потрібна державна міграційна служба, щоб допомогти в питаннях і визнання дипломів, і посвідчень водія, і перетину українського кордону, і створення українських недільних шкіл.

Одним словом, проблем багато. І ніхто не зважає на те, що ці люди, заробляючи гроші там, інвестують їх до України. Я чекаю зустрічі з Президентом, щоб отримати можливість обговорити і цю наболілу проблему.

- А хіба Ви ще не зустрічалися?

- Ні. Офіційної зустрічі не було, хоча ще в березні я написала про це особисто Президентові України.

Правда, я багато разів зустрічалася з Віктором Федоровичем Януковичем на різних заходах, у тому числі і в Адміністрації Президента України. Але Омбудсман України має право на невідкладний прийом згідно Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

- Кажуть, що тепер, коли регіонали при владі, проблем у Вас бути не повинно…

- Омбудсман не має права бути в якійсь політичній партіїі. І я строго цього дотримуюся. У нашій державі немає більш незалежної людини, ніж Омбудсман. Думаю, мені вдалося вже не раз довести всією своєю діяльністю - на першому місці для мене людина. Її потреби, її біль, її сльози. Для мене важливо не лише допомогти відстояти справедливість, але й попередити про біди, заявити про проблеми, запропонувати шляхи виходу з тупикових ситуацій. Але подивіться вітчизняні телеканали. Ви часто бачите на екрані Омбудсмана? Ні. І це вже політика.

- Як і чим це пояснити?

- Пояснення просте: щоб бути в ефірі, як правило, треба платити гроші, причому чималі. Уповноважений з прав людини - державна структура, яка таких грошей не має. Кабмін повинен виділяти на це кошти. Весь минулий рік я і мої колеги за свої кошти купували конверти, папір, оплачували поштові перекази...

- Може, комусь невигідно давати суспільству інформацію з вуст Омбудсмана?

- Не вийде приховати від суспільства інформацію Уповноваженого з прав людини. На вулиці ХХI вік з його технологіями. Телебачення телебаченням, але, на щастя, є ще й Інтернет.

До речі, він став практично моєю головною трибуною. Відеозапис мого недавнього виступу у Верховному суді України потрапив на популярні сайти, його передають далі, обговорюють. Правда, ще декілька періодичних видань дають інформацію про діяльність Омбудсмана. А це особливо важливо для простих громадян України. Про це вони вже почали і в листах повідомляти.

- Ніно Іванівно, можливо, питання дуже особисте, але все таки. Ви пропускаєте через себе дуже багато людських трагедій. Як витримуєте?

- …Чесно?

- Звичайно.

- Признаюся - Омбудсмани теж плачуть.

Коли я готувалася до судового засідання у Верховному суді України, то детально вивчала всі матеріали справи щодо вибуху житлового будинку в Дніпропетровську. Унаслідок цієї страшної трагедії загинули люди, які ніколи вже не зможуть себе захистити. Я встала о п'ятій ранку, думаючи про загиблих, ще раз перечитала звернення до мене 164 потерпілих!.. Їхній біль - як оголений нерв. Неможливо забути, що тоді відбулося в Дніпропетровську. Ми з першого дня виїжджали на місце трагедії, працювали без шуму, без піару.

Так от, вранці 7 жовтня перед судовим засіданням я помолилася і попросила Всевишнього дати мені бути почутою суддями, дати мені сили стримати, пробачте, сльози. Читати рядки, в яких до тебе волають матері, що втратили своїх дітей, - без сліз неможливо. А коли зустрічаюся з рідними і близькими загиблих, прагну своїм серцем відігріти їхні серця.

- Ніколи не хочеться махнути рукою і піти? Мовляв, всі стіни не проб'єш, всім не допоможеш. До того ж, для деяких Карпачова завжди і у всьому була і буде винна.

- Винна тільки в тому, що Омбудсман. Признаюся, коли не можу пробити всі ці залізобетонні або мармурові стіни, буває, опускаються руки. Але отримую чергове звернення: «Ніно Іванівно, Ви моя остання в житті надія...». Часто листи написані дитячою рукою: «Допоможіть моїй мамі, будь ласка». Або: «Врятуйте мою дитину від тортур і насильства. Допоможіть відновити пригноблене добре ім'я мого сина...» І тоді сама собі кажу: «Ти не маєш права зійти з дистанції! Ти повинна допомогти!» І знову - в бій.

- Ви говорили, що в інших країнах в Омбудсмана є функції прокурора. Вам би вони теж не перешкодили?

- У ПАРЄ вважають, що функції прокурорського нагляду повинні бути ліквідовані і хоч би частково передані Омбудсману України. Про це говорять вже дванадцять років. Але мені не потрібні функції прокурора. Омбудсману як інституційному механізму потрібна конкретна допомога. Проте в парламенті вже зареєстровані три законопроекти, по суті направлені на руйнування інституту Омбудсмана. Причому, один від опозиції, другий, - від коаліції, а третій - від перебіжчиків з БЮТ. Нормально? Причому ніхто з авторів цих проектів жодного разу не переступив поріг нашого офісу і не поцікавився: «Ось, я тут накрапав законопроект. Що Ви думаєте, враховуючи практику, що вже склалася?»

Зараз на прохання Верховної Ради України готую Спеціальну доповідь щодо дотримання Україною прав і свобод людини, присвячену 60-річчю Європейській Конвенції. Маю намір представити її в парламенті у жовтні. Дуже цікавий моніторинг. Крім того, давно підготовлена доповідь про захист людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом. Також підготовлена Спеціальна доповідь про права дитини. Готова у будь-який момент представити у Верховній Раді України свою щорічну доповідь. Дуже сподіваюся, що це вдасться найближчим часом. Хотілося б, щоб дали не менше 20-25 хвилин для виступу. Але боюся, що в останню мить скажуть: «Вам і п'яти хвилин вистачить».

На жаль, владі, як я вже говорила на початку нашої бесіди, не потрібний сильний Уповноважений з прав людини, тому, згідно із законом, у нас слабка модель Омбудсмана. Але життя показало - в Україні, незважаючи на всілякі перепони, мільйони людей довіряють свої долі Омбудсману.

Юлія Артамощенко,