Монтян: Тимошенко мріє, щоб її посадили

«Коли я не можу управляти подіями, я надаю їм право самим управляти собою». Ці слова сина ірландських емігрантів із Детройта, відомого всьому світу під ім'ям Генрі Форд, цілком могли б стати девізом усіх тих, хто, як кажуть китайці, «приречений жити в епоху змін».

Сьогодні Україна живе в епоху змін. Події, які інколи зовсім не залежать від людей, часто «рикошетять» їх по голові, вимушуючи діями відповідати на запитання «що робити?». За історією ж залишається право розібратися, «хто винен?»...

Своїми думками з цього приводу в ексклюзивному інтерв'ю з кореспондентом Forum’у поділилася відомий адвокат Тетяна Монтян.

- Тетяно, з 1 жовтня Україна знову живе за Конституцією 1996 року, Президент уже підписав всі закони, що підсилюють його повноваження. Проте більшість громадян так і не зрозуміли, добре чи ні, те, що ми повернулися до старої Конституції. Багато хто, піддавшись паніці, вважає, що Україна тепер встала на шлях авторитаризму. Ви що скажете?

- Я вважаю, що простим людям це насправді байдуже, тому що кількість влади, якою володіє той чи інший чиновник або політик, жодним чином не залежить від різних формальностей, прописаних у Конституції і законах.

Усе залежить від його особистого впливу, від його зв'язків, уміння «розрулювати» ситуацію з різноплановими угрупуваннями та інших подібних чинників, про які в конституціях не пишуть.

І тому абсолютно не факт, що, отримавши формально величезні повноваження, Президент Янукович зуміє ними розпорядитися. В Ющенка також було достатньо повноважень, і як він ними розпорядився? (іронічно - авт.)

Більш того, навіть якщо у людини формально не дуже великі повноваження, але вона вміє ними тямущо розпоряджатися, вибудовувати «вертикаль влади», знаходити соратників і так далі, вона буде дуже непогано себе відчувати. Як мовиться, справа не в розмірі, а в умінні.

Звичайно, Конституційний Суд з формально-правової точки зору зробив жахливу річ, а саме: визнав Конституцію неконституційною, що є явним юридичним абсурдом.

Але, з іншого боку, після знаменитого рішення щодо «тушок» сприймати серйозно те, що пише і говорить наш Конституційний Суд, якось навіть і безглуздо.

Писані закони в нашій країні не грають фактично ніякої ролі й існують тільки для того, щоб їх порушували. Беззаборонно порушувати їх можуть ті, хто в змозі за це заплатити, а ті, хто не в змозі - караються жорсткими санкціями.

Цей феномен називається «режим м'яких правових обмежень» - коли право беззаборонно порушувати закони є привілеєм можновладців і предметом торгівлі чиновників. Він властивий не лише Україні, але й багатьом іншим корумпованим країнам.

- Ви також, як і більшість експертів, вважаєте, що намір Кабміну внести зміни до статті сьомої закону України «Про трубопровідний транспорт», що забороняють реорганізацію і приватизацію української ГТС, означає, що Азаров готується здати українську трубу?

- Я не знаю, що це насправді означає, і малоймовірно, що ми про це дізнаємося, навіть якщо якийсь факт відбудеться, оскільки нам про це не розкажуть. Знову-таки, тому, що всякі відкриті для громадськості формальності нічого не означають у порівнянні з внутрішнім змістом.

Толку нам з того, що труба належить українському народу, якщо від імені українського народу нею розпоряджаються різноманітні дерибанщики-шаромижники і кладуть гроші собі в кишеню?

Яка різниця, що написано в законах, якщо прослідкувати, хто насправді володіє, користується, розпоряджається й отримує доходи, ми - громадяни України, співвласники всього народного надбання - все одно не можемо, бо в офіційних папірцях про це не пишуть?

- Що ж, логічно. Тепер питання ось про що: термін слідства в справі Гонгадзе продовжений до 14 грудня у зв'язку з наміром ГПУ встановити всіх співучасників злочину.

Кузьмін також упевнений, що, за наявності достатньої кількості матеріалів, кримінальна справа може бути порушена, зокрема, і відносно Леоніда Кучми, який, у свою чергу, вважає, що винних «призначать». Як Ви думаєте, невже його все-таки «притиснуть», чи ж Кучма таки має рацію?

- Ну, по-перше, у цієї справи пройшли вже всі терміни давності. По-друге, якщо за такий-то термін винуватці не знайдені, то вірогідність того, що вони коли-небудь будуть знайдені, а навіть, якщо і будуть, то стосовно них вдасться зібрати відносні і допустимі докази - рівна або прагне до нуля.

Тому я вважаю, що все це - чергові передвиборні заяви політиканів, явно з метою полоскотати комусь нерви і потримати когось за інтимні частини тіла. Наприклад, Литвина.

- Давайте трохи «про справи насущні», тобто про опозицію. Ось, наприклад, БЮТ на чолі зі своїм лідером вимагає, щоб президент Франції Ніколя Саркозі відповів за те, що нагородив Януковича Орденом Почесного Легіону. Чи не безглуздо це, як, по-вашому? Невже таким чином можна чогось добитися?

- Добитися Тимошенко не зможе нічого. Вона вже бідна не знає, на чому б їй ще попіаритися, і ніяк не може змиритися з тим, що влада сухим піском просочилася крізь її пальці. Тепер її доля - маргінес, у якому вона конкуруватиме в одному виборчому сегменті з Тягнибоком.

Час Тимошенко минув, але їй дуже важко це визнати. Це не її справа, кого і чим нагороджує президент суверенної держави. Нехай вона краще поцікавиться, за що Орденом Почесного Легіону нагородили пана Тігіпка.

Якщо вона не в курсі, я їй підказую: за те, що він здав німцям і французам всю нашу цементну промисловість, оббрехав Віктора Жердицького, звинувативши його в крадіжці грошей гастарбайтерів, і так далі.

Президентів нагороджують зрозуміло для чого - з політичних міркувань і для зміцнення дружби між народами. А ось за що дрібний комсюк Тігіпко отримав Орден Почесного Легіону - це справді цікаво.

- Крім «наїздів» на Саркозі, Тимошенко також розвиває тему репресій відносно її політичної сили і себе особисто, акцентуючи увагу на тому, що ні її, ні Турчинова ніхто не посадить.

- Та вона мріє, щоб її посадили! Тому що це єдине, що може привернути до неї хоч якусь увагу електорату. Але думаю, малоймовірно, що вона дочекається посадки до тих пір, поки її рейтинг не впаде до рівня статистичної погрішності, а цей час уже не за горами.

Ось тоді можуть і посадити, а поки хай гуляє спокійно. У неї там ще відсотків десять залишилося або в цих межах.

- Але ж за цей час їй можливо вдасться сто разів народ вивести на вулицю? Не випадково ж Міжнародна організація праці внесла Україну до списку з високим ризиком соціального неспокою.

- Та нічого їй не вдасться. Помилка будь-яких провісників полягає в тому, що вони вважають: те, що є тут і зараз, триватиме вічно, або, принаймні, мінятиметься повільно і тому передбачено.

Специфіка суспільного життя така, що каталізатором і/або трігером може виступити все, що завгодно, після чого почнуться неконтрольовані зміни, передбачити які «зараз» неможливо в принципі. Тому невдячна це справа - займатися прогнозами.

Уже давно відомо, що люди виходять на вулиці тоді, коли їм нічого втрачати, коли вони бачать безпосередню загрозу своєму існуванню і збудники настільки сильні, що усидіти вдома люди просто не можуть.

Головне, щоб знайшлася якась невелика група фанатів, яка почала б процес, а до них вже потім «по ефекту натовпу» приєднаються маси.

Усім відомий феномен черги: варто двом-трьом з'явитися перед прилавком, як через деякий час збереться натовп. Якщо ж перед прилавком нікого не виявиться, то вірогідність того, що і черга там не з'явиться, сильно підвищується.

Я не знаю, що буде далі, що саме може «зачепити» наших людей, і яку чергову дурість, яка зможе стати трігером і виведе наших людей на вулицю, вигадає наш «уряд реформаторів». І яка вірогідність цього - я, звичайно, передбачити не можу. І ніхто не може.

У нас люди давно плюнули на державу, живуть і працюють автономно, ні на кого, крім себе самих, не сподіваються. Економіка перебуває в густій тіні, а народ з державою себе навіть якось і не асоціює. Але якщо наш мудрий уряд начудує щось таке, що дуже серйозно вплине на рівень життя і звичний тіньовий економічний устрій, ось тоді - нічого не виключено.

Й оскільки наші розумні і мудрі правителі передбачати наслідки своїх геніальних рішень не вміють, то цілком імовірно, що на чомусь вони та нарвуться. Хоча, можливо, і пронесе. Поживемо - побачимо.

Лєра Нєжина,