Як відомо, скільки людей - стільки й думок. Цю вічну формулу цілком можна застосувати і до рішення Конституційного Суду України щодо закону 2222-IV, відомого також як «політреформа-2004», яке викликало небувалий ажіотаж серед експертів.
Отже, з моменту оголошення «вироку» «чотирьом двійкам» минуло десять днів. Кілька десятків експертів вже представили громадськості свої погляди на ситуацію, кожен із яких - суб'єктивний і в рівній мірі має як компліменти на адресу чинної влади, так і нищівну критику.
Однак, незважаючи на зовнішню полярність, у цих думках легко простежується загальна тенденція: практично всі експерти так чи інакше задаються воістину «шекспірівським» питанням: «Чи легітимна сьогодні в України владна вертикаль?»
Свою думку з цього приводу в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту ForUm'у висловив і міністр юстиції України Олександр Лавринович.
- Олександре Володимировичу, чи правда, що після визнання «чотирьох двійок» неконституційним законом Верховна Рада і Кабмін стали абсолютно нелегітимними, і спікера з прем'єром сьогодні може запросто заарештувати будь-який міліціонер?
- Ну треба ж, який жах Ви намалювали (сміється).
- Це не я, а експерти.
- Т-так... На превеликий жаль, в Україні зараз знайти експерта - справа непроста. Ті, хто вважають і називають себе «експертами», переважно люди, які всього лише виявляють якісь свої уподобання.
Або заробляють собі на життя тим, що потрібно озвучити...
Говорити у даному разі «о, жах! усіх треба терміново переобрати!» можуть тільки ті, хто ніколи реально не вивчав ситуацію, яка стосується конституційного права. А ще очевидно, що у них дуже коротка пам'ять. І оскільки я прекрасно розумію, що вимагати, щоб всі навчалися цього - безглуздо, цілком достатньо згадати не таку вже й давню українську історію.
Коли у 1996 році приймали Конституцію України, яка істотно відрізнялася від Конституції СРСР, ніхто із тих, хто сьогодні називає себе експертом, ні півслова не сказав про те, що потрібно негайно переобирати парламент і Президента. Але ж ці люди і тоді жили в Україні, і деякі із них навіть брали участь в усіх тодішніх процесах. Проте жодного слова сказано не було!
Зараз у нас не просто схожі ситуації. Тоді, у 1996 році, була прийнята грунтовна Конституція, а сьогодні – всього лише повернення до того, що вже було. Причому повернення у дуже чіткій, суворій відповідності до самої Конституції, її тринадцятого розділу, який передбачає обов'язковий конституційний контроль, без якого неможливі будь-які зміни.
Так що з правової точки зору все тут абсолютно бездоганно. А що до висловлювань про нелегітимність чи напівлегітимність... Нехай люди придумують, що хочуть, якщо у них є бажання і здатність.
Суть, насправді, полягає у тому, що в Україні всі, хто був обраний або призначений на посаду на якийсь певний термін, встановлений час відпрацюють, якщо тільки їхні повноваження не будуть припинені через обставини, передбачені законодавством. Те ж стосується і всіх законів і нормативних актів - вони як діяли, так і діють.
А ті, хто намагається сьогодні когось налякати, швидше за все, самі налякані. Тим, що в Україні відновлений повноцінний конституційний порядок, а інститути, закладені у незалежній українській державі для охорони права, працюють.
- Скажіть чесно: Вас особисто перестановки у Кабміні, якщо такі будуть, торкнуться?
- Відповідаю чесно: питання змін у складі Кабінету міністрів перебуває у винятковій компетенції Президента України. І тільки він може знати, які зміни і коли відбудуться.
- Ясно. Повернімося до законодавства. Чи означає із того, що Ви сказали вище, що ніякі існуючі закони до нині чинної Конституції «підігнані» не будуть?
- Та нікого нікуди не треба підганяти чи підтягувати! (Сміється) Просто окремі закони вимагають внесення деяких змін для того, щоб вони відповідали нормам Конституції України.
Але до того часу, поки це буде зроблено, функціонує загальне правило, визначене у тому числі й у Конституції: усі нормативно-правові акти, починаючи із законів України, діють тільки у тій частині, яка не суперечить Конституції України, і норми Конституції є нормами прямої дії, які можна використовувати. Так що тут ніяких проблем немає, відбуватимуться лише планомірні зміни.
Можу Вам сказати також, що, на превеликий жаль, починаючи з 28 червня 1996 року і до цього часу, частина законодавства України все ще не приведена у відповідність з Конституцією України 1996 року. Ми навіть у найважливіших питаннях, таких, наприклад, як кримінальна юстиція України, досі керуємося законами, прийнятими у 60-ті роки в УРСР.
- Розкажіть, а що за «євроремонт» в адвокатурі та прокуратурі Ви задумали?
- Я такого не говорив. Це деякі Ваші колеги ревно переклали мої слова з української мови на українську, але це, як кажуть, вже їхня проблема.
Я говорив про те, що у нас обов'язково буде реформа кримінальної юстиції, яка передбачає суттєве, я б навіть сказав – грунтовне, реформування кримінального процесу, що, природно, буде відображено у новій редакції кримінально-процесуального кодексу.
Також у зв'язку з цим передбачається зміна функцій прокуратури та адвокатури. І ці зміни точно так же повинні бути викладені у нових редакціях цих законів. Що стосується безпосередньо самих функцій - вони повинні відповідати зобов'язанням, які Україна взяла на себе у 1995 році при вступі до Ради Європи.
- З цим все зрозуміло. Давайте тепер знову звернімося до парламентських буднів: тепер, коли ми повернулися до редакції Конституції 1996 року, чи все ще потрібна коаліція і горезвісні «триста штиків»?
- Власне, такого поняття, як «коаліція», у Конституції України не міститься, і в самий найближчий час у зв'язку з цим до Регламенту Верховної Ради будуть внесені зміни.
Однак країні необхідний діючий парламент, а таким він є тільки тоді, коли структурований, коли у ньому є політична більшість, яка об'єднує у собі депутатів зі спільними поглядами або злагодженою платформою, відпрацьованою шляхом політичних консультацій.
Ну і, природно, ті, хто не входить до більшості, є опозицією, яка повинна працювати, оперуючи альтернативами з окремих питань і пропонуючи свою точку зору тоді, коли вважає за потрібне.
І цілком очевидно, що у правовій демократичній державі точка зору опозиції завжди уважно вислуховується, а іноді, якщо нею знайдено більш вдале рішення якоїсь соціальної проблеми, ніж запропоноване більшістю, береться за основу.
- Опозиція... Альтернатива... Литвин пропонує опозиціонерам мандати здати, а ті його «послали» до обнулення списків, а Ви кажете...
- Ніяке обнулення списків зараз неможливе. Коли ці зловживання були здійснені, тоді ж були внесені зміни до закону. Тепер такого права нема, так що це вже – із області фантастики.
- А пропозиція Томенка «згорнути» кількість нардепів із чотирьохсот п'ятдесяти до трьохсот звідти ж?
- О, на цю тему дискутують досить давно, ще з 1990 року. Тоді кількість депутатів із шестисот скоротили до чотирьохсот п'ятдесяти і от поки на цій цифрі зупинилися. Однак, з моєї точки зору, кількість парламентаріїв не залежить від форми правління в країні.
- Чому?
- Тому що якщо при кількості чотирьохсот п'ятдесяти осіб реальною депутатською роботою займається значно менше число депутатів, то при цифрі триста з таким підходом, я думаю, мало що зміниться.
Тому цей момент не є чимось критичним. В усякому разі, я не вважаю його серйозним, однак якщо раптом це стане «усвідомленим бажанням», я не побачу у ньому нічого поганого і підтримаю Миколу Томенка (сміється).
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
