Останній рубіж опору

Якщо у когось і були сумніви щодо того, яку долю готує Криму нинішня влада, то з початком нинішньої виборчої кампанії вони, швидше за все, розвіялися. Стало очевидно, що Крим після виборів має стати ланкою у ланцюзі олігархічного панування, яка створюється нинішнім режимом. З автономним статусом півострова буде покінчено, він може зберегтися на папері (хоча ми бачимо, що влада не зупиняється перед зміною будь-яких законів, у тому числі й тих, що забезпечують їй легітимність). Але ні політичної, ні економічної, ні культурної самостійності у Криму не залишиться.

Чому правлячий клас зважився на знищення кримської автономії саме зараз? Адже тому його угрупуванню, яке стоїть сьогодні при владі, Крим незмінно надавав довіру, підтримував її на виборах (на відміну, скажімо, від угруповання Ющенка, відкинутого Кримом, але так і не наважився розпочати ліквідацію його автономного статусу). Чому ж саме «регіонали», на яких кримчани покладали певні надії, повели наступ на права Автономії?

Головна причина полягає у тому, що правляче угруповання не збирається ні виконувати обіцянки, які проголошувалися ним у передвиборчий період, не реалізовувати очікування, які пов'язувало з ним українське суспільство. Вони могла б піти на поступки під тиском «знизу», під загрозою втрати влади. У цьому й полягає їхня принципова відмінність від угруповань Ющенка і Тимошенко, які не погоджувалися прийняти на себе зобов'язання з реалізації найважливіших вимог українського суспільства, оскільки це призвело б до їхнього внутрішнього розколу. Тому підтримка «регіоналів» у ситуації, коли доводилося вибирати винятково між представниками олігархії, виглядала цілком логічною. Але суспільство повинно було контролювати виконання даних ними обіцянок, а для цього потрібні були відповідні структури та механізми. У розпорядженні українського суспільства їх немає, і не було, а ліві сили так і не зуміли їх створити.

У нас зараз немає можливості докладніше зупинитися на причинах політичної поразки лівих. Це тема для окремої розмови. Скажу тільки, що важливу роль у цьому відіграла безпідставна впевненість у тому, що керівництво Партії регіонів усвідомлює національні інтереси і готове проводити державний курс, спрямований на їхній захист. Як я вже зазначав, помилка полягала у тому, що готовність йти на вимушені поступки прийняли за здатність проводити відповідальний соціально-економічний курс і зважену зовнішню політику.

У чому полягають державні інтереси України сьогодні? Стратегічні завдання залишаються незмінними: вони полягають у знищенні олігархічного панування, у поверненні на соціалістичний шлях розвитку і створення зовнішньополітичної коаліції з іншими державами, які протистоять диктату транснаціонального капіталу і глобального домінування США. Але в українському політичному просторі немає сьогодні інших політичних сил, окрім КПУ, які не тільки ставили б перед собою такі цілі, але й готові були б боротися за їх досягнення. Суспільна ситуація в країні поки що не створює передумов для того, щоб приступити до практичного вирішення цих завдань, суспільна свідомість ще не готова до того, щоб усвідомити важливість і нагальну необхідність цього. Однак, судячи з того, який руйнівний характер для української економіки можуть набути наслідки другої хвилі економічної кризи, це може стати справою вже близького майбутнього.

Суспільна ситуація у Криму у цьому відношенні значно краща, ніж в інших регіонах України. У Криму, завдяки особливим історичним обставинам і особливій ролі півострова в економічному і культурному просторі Радянського Союзу, на масовому рівні збереглося ясне розуміння необхідності такого суспільного устрою, яке було б засноване на ідеалах інтернаціоналізму і соціальної справедливості. Зрозуміло, що боротьба за його утвердження неминуче призведе до відкритого зіткнення з правлячим класом, порушить питання про створення широкого громадсько-політичного руху, який відстоює базові соціальні права, який виступає за відновлення братнього союзу східнослов'янських народів.

У будь-якому іншому регіоні України, за винятком Криму, подібний рух не має ні найменшого шансу на формування і становлення в умовах соціально-політичної стабільності. Він може виникнути тільки у період дестабілізації, коли правлячий клас тимчасово втрачає контроль над процесами, які йдуть у суспільстві. Проте олігархічні угруповання в умовах кризи отримують можливість утримати владу, користуючись слабкістю, розгубленістю і роздробленістю сил, що протистоять їм.

У Криму, як я уже говорив, склалася інша ситуація. Тут завдяки статусу автономії, якого домоглися кримчани, сформувалася власний політичний і культурний простір, який правляча олігархія не могла контролювати безпосередньо. А її ставленики у кримській владі змушені були рахуватися з пануючими у Криму настроями. Тому тільки у Криму міг виникнути масовий рух, який вимагає проведення відповідальної соціальної політики та всебічної інтеграції з іншими східнослов'янськими державами, який, зміцнівши, отримав би можливість вийти на загальнонаціональний рівень, спираючись на Автономну Республіку як на свою головну базу. Звідси, звичайно, ми тільки знаходимося на початковому етапі боротьби за повернення на соціалістичний шлях розвитку та проведення зовнішньої політики, спрямованої проти економічного панування і військово-політичного домінування США. Але це важливий крок на цьому шляху. І правляча олігархія усіма засобами домагається того, щоб наступний крок так і не був зроблений.

Між тим, сьогодні склалися умови для формування масового соціального протесту, який може, за наявності політичного керівництва, вилитися у широкий рух, що пропонує власну стратегію національного розвитку. По українській економіці сильно вдарила перша хвиля світової кризи. Тепер, коли у світі готується новий виток економічного спаду, який найсильніше вдарить по країнах, що залежать від світового попиту на промислову сировину і потребують фінансової підтримки, Україна опиниться перед загрозою катастрофи. У такій ситуації неминуче виникне масове невдоволення станом справ у країні. Однак, якщо у суспільстві не буде сили, здатної перевести обурення у політичну площину, воно не становитиме небезпеки для правлячого класу. Це ще одна причина того, чому олігархія, яка стоїть при владі, саме зараз вирішила остаточно позбавити економічної та політичної самостійності Крим, здатний стати бастіоном боротьби за зміну соціально-економічного курсу.

По-перше, кримське суспільство як ніколи розгублене, роз'єднане і роздроблене у той час, як представники правлячого олігархічного угруповання у кримській владі зуміли створити пов'язану круговою порукою і жорсткою внутрішньою дисципліною кліку, готову всіма засобами домагатися встановлення у Криму олігархічного панування. На виборах 2006 року був створений блок «За Януковича!", електоральний успіх якого допоміг олігархії встановити контроль над політичним простором Автономії. Однак це об'єднання, яке включало діячів, пов'язаних з кримінальним світом і які застосовували його методи, все-таки зберігало ознаки політичної коаліції, у якій враховувалися інтереси підприємницьких кіл АРК, що вирішили поступитися інтересами кримчан заради власної вигоди.

Але виборчий блок, який кримська влада створила на нинішніх виборах, безумовно, не є політичним об'єднанням. Це група, створена із підручного матеріалу для вирішення конкретних завдань, покликана забезпечувати олігархічному правлінню у Криму видимість законності та демонстрації якоїсь консолідації. Вже один її склад говорить багато про що. До неї увійшли представники «донецьких» підприємницьких кіл, які мають економічні інтереси у Криму. У тому числі – зовсім юний син народного депутата Сергія Васютіна, який раніше очолював «Укртранслізинг»; люди, які безпосередньо контролюються Джарти, у тому числі – новий керівник «Кримтролейбуса» Віталій Нахлупін, який, імовірно, ще місяць тому і не здогадувався, що йому належить стати депутатом кримського парламенту. А також перебіжчики із різних угруповань кримських партій - за принципом від розстріляної «партії жирних котів» до Партії регіонів.

Їх досить багато. Слід зізнатися, що бажаючих торгувати совістю, тілом, інтересами і повноваженнями Автономії у Криму завжди вистачало. Але вони ще у недавньому минулому представляли різні клани, а тому не відчувають один до одного ні найменшої довіри і ніколи не зможуть досягти згоди. Вони будуть покірно і безмовно виконувати те, що будуть їм наказувати їхні нові хазяї. Безглуздо сподіватися, що існує межа, за яку ці люди переступити не зможуть, що на якомусь етапі вони згадають про те, що вони кримчани і не зважаться піти на остаточне знищення самостійності Криму.

Про моральний рівень цих людей найкраще говорить фраза, кинута колишнім керівником кримської організації партії, яка невідомо на якій підставі іменує себе соціал-демократичною. Він заявив (і не де-небудь, а на сесії Верховної Ради), що обов'язково станцює на кришці труни тих, хто є його політичним противником. Наївно було б очікувати, що така людина зберігла хоча б смутні уявлення про моральні норми і правила пристойності. До цього слід додати аморальність самого Джарти, який навіть не спробував публічно відмежуватися від такої вкрай небезпечної заяви.

По-друге, правляче угруповання почувається надзвичайно самовпевнено і вперше за багато років не потребує сприяння з боку кримської еліти для отримання контролю над Кримом. Кримські підприємницькі та політичні кола неодноразово поступалися правами і повноваженнями нашої Автономної Республіки заради власної вигоди. Але вони все ж були зацікавлені у самостійності Криму (хоча б для того, щоб їм було чим торгувати). Нині перед кримською елітою поставлений простий вибір: покірно виконувати побажання донецького правлячого олігархічного угруповання в обмін на можливість займатися економічною діяльністю або втратити доходи, власність, а може, і волю.

Подивіться, з якою зневагою поставився голова кримського уряду до пропозицій і прохань відомого політика Куніцина, який звик ще з часів Кучми безпосередньо спілкуватися з центральною владою, та й сьогодні є офіційним представником Президента в Автономній Республіці. Адже передвиборча боротьба ще у самому розпалі, і правлячому угрупованню поки що необхідно робити вигляд, що воно користується у Криму підтримкою хоча б для того, щоб додати видимість достовірності фальсифікаціям, які готуються. Як представники донецького клану будуть третирувати кримських політиків і підприємців після виборів, навіть уявити страшно.

По-третє, правляче олігархічне угруповання зважилося вийти за межі правового простору, а тому більше не збирається пов'язувати себе правовими нормами. Для нього важливо тільки зберегти видимість законності, щоб не компрометувати своїх партнерів у Брюсселі та Вашингтоні. Скасування конституційної реформи, що позбавила легітимності всі органи влади, які існують в українській державі, - надзвичайно сумна віха, яка свідчить про те, що наша країна рухається до соціально-політичної катастрофи.

Сьогодні ми впритул наблизилися до встановлення олігархічного фашистського режиму, готового найжорстокішими засобами відстоювати класові інтереси олігархії. Крим залишається останнім рубежем опору курсу на затвердження авторитаризму, а тому правляче угруповання піде на будь-які порушення принципів права і норм політичної демократії заради отримання потрібних йому результатів голосування. Ми бачили, як формувалися виборчі комісії, з яким цинізмом обходилися всі вимоги законності та справедливості. Точно так само, як завозилися із Донецької області майбутні члени виборчих комісій, а тепер завозяться до Криму «виборці», яких сотнями прописують у кримських гуртожитках. Зрозуміло, що кожен із цих людей 31 жовтня повинен буде проголосувати кілька десятків разів.

Ще одна причина, з якої сьогодні ведеться масштабний наступ на Автономну республіку, також напряму пов'язана з економічною кризою. У зв'язку з падінням світового попиту різко знизилися доходи української олігархії. Між тим спекуляція кримською землею та розробка нафтогазових родовищ Чорного моря навіть в умовах кризи може принести значний дохід. І якщо Конституція АРК вимагає вести розробку корисних копалин з урахуванням інтересів Автономії і створює перешкоди для вирішення земельного питання на користь рейдерів та спекулянтів, то потрібно зробити так, щоб нікому було вимагати реалізації положень Кримської Конституції. А проти громадських активістів та представників місцевого самоврядування, які наважуються заперечувати проти захоплення земель агропромислових підприємств, санаторіїв і населених пунктів, уже виробився цілий арсенал засобів - від побиття до порушення кримінальних справ за надуманими приводами.

Ми занадто довго відступали і зупинилися біля краю, біля останньої межі. Ще один крок назад – і Крим з його особливою політичною та культурною атмосферою, з його роллю сполучної ланки, яка з'єднує воєдино східнослов'янський простір, перестане існувати. Ми зобов'язані утримати наш останній рубіж оборони.

Але відповідальність за збереження політичної, економічної та культурної самостійності Криму, гарантованої Автономній Республіці її Конституцією, лежить не тільки на кримчанах, але і на всьому українському суспільстві. Важливо, щоб масштаби загроз, з якими стикається Крим, усвідомила, нарешті, міжнародна громадськість. Стабільність у Криму становить для безпеки Європи не меншу важливість, ніж створення умов для розвитку Каталонії чи Південного Тіролю. Автономний статус Криму є єдиною гарантією збереження на півострові громадянського миру, а міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, розпалившись на кримській землі, обов'язково перекинуться й на інші регіони Євразії. І звичайно ж, особлива моральна відповідальність за мир і безпеку у Криму лежить на керівництві Росії.

Поки у нас ще є можливість зупинити наступ правлячої олігархії на нашу Автономну Республіку. Багато чого залежить від того, чи зуміє кримське суспільство усвідомити насування загрози і підтримати єдину політичну силу, здатну захистити Автономний статус Криму, - республіканський комітет Комуністичної партії України.

Наші вимоги прямо протилежні тому, до чого прагне правляче олігархічне угруповання. Ми виступаємо за реалізацію Конституційних повноважень АРК, які гарантують Криму фінансову, політичну, економічну та культурну самостійність. За розширення прав місцевого самоврядування та встановлення жорсткого громадського контролю за розподілом землі. За розробку родовищ корисних копалин в інтересах Автономії і під її безпосереднім контролем. За направлення бюджетних коштів і доходів від видобутку нафти і газу на відновлення промисловості, сільського господарства та курортного комплексу, причому головною метою економічної політики має стати створення високооплачуваних робочих місць. За підвищення соціальних виплат нужденним громадянам за рахунок республіканського бюджету.

Сьогодні Крим стоїть перед вибором: або реалізація програми рескому Компартії України, або здавання останнього рубежу оборони, ліквідація самостійності нашої Автономної Республіки та утвердження на півострові олігархічного панування. Зважитися зайняти відповідальну громадянську позицію, як правило, нелегко. Але відмовитися від неї сьогодні - значить поступитися власним майбутнім, зрадити Крим, відняти соціальні перспективи у підростаючого покоління кримчан.

Леонід Грач