Бузина: З відміною політреформи бродіння в шлунку України стане менше

Не секрет, що п'ятнична подія у КСУ, яка повернула Україну до редакції Конституції 1996 року, обурила експертів, але залишила практично байдужими простих громадян, які говорять на цю тему ненав'язливо, мимохідь, задаючи, ніби між іншим, один одному питання: «Те, що трапилося, це - добре чи погано?»

Про те, як поставився до відміни «чотирьох двійок» журналіст і письменник Олесь Бузина, а також про багато чого іншого, він розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові Forum’у.

- Олесю, минулої п'ятниці згідно з рішенням КСУ Україна повернулася до редакції Конституції 1996 року. Експерти ще в шоці, громадяни поки мовчать. Ми вирішили почати дізнаватися про їхню думку з Вас. Отже: що Ви думаєте про те, що Янукович став Кучмою, і як взагалі розцінюєте рішення КСУ?

- Я чекав цього рішення. Саме такого. Взагалі, у Януковича і «регіоналів» все дуже добре виходить у тому, що стосується бюрократичних ігор. Вони швидко сформували коаліцію, добилися масового переходу перебіжчиків з БЮТ і так само вони вирішили проблему з Конституційним Судом.

Уже тоді, коли Янукович узяв до себе з Юліної команди пана Портнова і поставив його заступником Адміністрації Президента по, так званій, судовій реформі, було зрозуміло, що він націлювався відмінити конституційну реформу.

Це ж старий прийом: узяти людину свого ворога, навантажити її роботою і подивитися - вийде у неї чи ні. Загалом, я вважаю, роль Портнова у відміні цієї конституційної реформи не варто недооцінювати. Зрозуміло, що від нього не все залежало, але саме призначення мені особисто показало всю серйозність намірів Януковича в цьому питанні.

- А як, по-вашому, з поверненням старої Конституції, чи варто чекати, що в Україні буде встановлений авторитарний режим?

- Так, така небезпека є, але, разом з тим, зазначу, що з відміною конституційної реформи бродіння в шлунку України явно стане менше. Тепер головне, щоб не почався запор.

Попередні п'ять років ми жили при політичному проносі. Несло Ющенка, несло Тимошенко, несло майже всіх, крім «регіоналів», які дуже вдало скористалися цим некерованим «штормом» і шляхом компромісів, вичікування, і в якомусь сенсі навіть везіння, яке вони на мій погляд заслужили, прийшли до влади і поставили свого президента.

Тепер є небезпека, що влада зміцнюватиметься настільки сильно, що перетвориться на камінь, який не зрушиш.

- Цікаво, чи будемо ми тепер такі «нові старі» потрібні Європі?

- А Європі взагалі ніхто не потрібний, крім неї самої. Європа - це украй егоїстична, немолода красуня, яку обслуговують Дольче і Габбана, Версаче, кращі масажисти і фахівці з політичної косметології і пластичних операцій. Європу омолоджують, але ніхто зайвий їй не потрібний.

- Але голову морочить..

- …геть, як жінка, яка постійно підморгує чоловікам, хоча не має відносно них ніяких серйозних намірів, так? Це, щоб не нудьгувати. Адже Європа давно не веде могутньої зовнішньої політики, не завойовує Гвінею-Біссау або який-небудь ще Занзібар, і їй нудно.

А, взагалі, будь-яка бюрократична структура повинна виправдовувати своє існування. Ось, уявіть, якщо чиновники з Брюсселя не підморгуватимуть, за що зарплату отримуватимуть? За те, що почнуть сидіти з кам'яними обличчями як китайські бовдури? Ось вони й імітують діяльність.

Брюссельський бюрократичний механізм складається не з геніїв і святих, охочих покласти себе заради європейських «білих комірців» або робочих. Вони повинні блискуче імітувати бюрократичну діяльність, тільки і всього, що, до речі, у них чудово виходить.

Усі ходять і запитують у Європи, а чи правильно ми поступаємо, а чи демократичні ми? А нігті у нас вже без бруду чи все одно ще недостатньо чисті? Всі ходять і питають, хоча користі від Європи насправді, як з козла молока.

- Дамо Європі спокій. Краще скажіть, подобалося Вам жити при Кучмі?

- Не подобалося. З однієї причини: при ньому мене пресували. У проміжку з 1998 по 2001 рік у мене були суцільні проблеми і неприємності.

У 1998 році фактично розгромили газету «Київські відомості», в якій я працював. В один прекрасний осінній день нас усіх вигнали з приміщення, яке ми займали на Дегтярівській. Вигнали в нікуди. Власником газети на той момент був Бродський, який почав інформаційну війну проти Кучми, ну а Кучма йому цього не пробачив. Бродський якийсь час сидів у в'язниці, за допомогою газети його витягнули, він став депутатом, але при цьому газета місяців чотири чи п'ять взагалі не працювала.

Потім я написав «Вовкулак Тарас Шевченко». Опублікував, коли в газеті було безвладдя (тоді зняли редактора Євгена Якунова і тільки-тільки поставили Олега Медведєва, він зараз радник Тимошенко, розмовляє лише українською і ходить тільки в Київський патріархат, а тоді це був «хлопчак», якого привезли з Москви, з фірми двох відомих московських піарників, говорив він акаючи, по-українськи не знав жодного слова і, взагалі, в українських справах був ні в зуб ногою). Після цього різні націоналісти - і Мовчан, і Яворівський, і тодішній Союз письменників та інші, на мій погляд, мерзотники, такі як Дзюба, якому я відверто сказав, що руку йому не подаватиму за вимоги порушити проти мене кримінальну справу, норовили нацькувати на мене Кучму.

Але Кучма якось погано нацьковувався. Він у цей момент був сильно стурбований проблемами своєї дочки, діленням майна, приватизацією в країні, коротше, йому було не до мене. Але націоналісти, проте, покладали на нього великі надії і особливо обурилися, коли Кучма призначив Ющенка прем'єр-міністром. Ось тоді для мене був найважчий момент: націоналісти якось повстали в своїй упевненості, що Ющенку вдасться задавити Бузину. Тиснули-тиснули, але, як бачите, не задавили - кримінальну справу так і не відкрили, суди всі я у них повигравав, почав потім сам подавати на них до суду. Отже сказати, що мені дуже вже подобалося жити при Кучмі, я не можу, хоча з іншого боку було весело.

Час 2003-2005 рр. я згадую просто як «золоту осінь Кучми». Він у цьому, до речі, не винен: після справи Гонгадзе він якось зачаївся і «відпустив віжки». Отже, по факту свобода слова в нашій країні з'явилася не у 2005 році, а у 2001-2003 рр., коли почали обговорювати справу Гонгадзе. У цей же час з'явилася купа опозиційних газет, що малювали Кучму у вигляді кудлатого орангутанга, (у мене до цих пір ці карикатури лежать), публікувалася маса компромату, виник «5 канал». Газета «ВВ» в ті часи сильно відрізнялася від нинішньої, зараз вона практично знищена цензурою бютівців, а тоді її було цікаво читати... Загалом, хороший був час.

- А зараз що буде?

- Зі свободою слова?

- Так.

- Ну, прийти на шоу Савіка Шустера або на «Свободу слова» Євгена Кисельова, і сказати, що хочеш - ну ось що хочеш, реально! - цього, я думаю, ніхто нікому вже не заборонить. Після того, як минулої п'ятниці обговорювали політичну реформу на двох цих політичних шоу, говорити, що у нас немає свободи слова - якось смішно.

Я навіть не знаю, куди ще всім цим людям, що критикують рішення КС, потрібно залізти, щоб мати можливість критикувати більше. На телевишку і звідти кричати? Так там чутність буде менша…

- Ну, якщо довкола «шоколад», про яку гноблену свободу слова, у такому разі, постійно шумлять? Поясніть мені.

- Я думаю, ті люди, які кричать сьогодні про утиск свободи слова, насправді, вже давно не журналісти, а професійні борці, які одержують гранти на «розвиток демократії» і «свободи слова».

На Заході, наприклад, є бюрократичні структури, що імітують діяльність по розвитку свободи слова в. У Нігерії, наприклад! (сміється). Ви навіть не уявляєте наскільки це вигідно, сидіти в затишній конторі в Лондоні і розвивати свободу слова в Нігерії!

Або ще ось дуже яскравий, голий приклад: організація FEMEN. Ходять собі пані, то біля КСУ дупу покажуть, то біля ВРУ, і на питання, на що живете, потихеньку признаються, що є у них в Німеччині спонсор. І стає зрозуміло - люди ложкою з казана вже щось їдять. Як у Німеччині ділять гроші на них, я думаю, ці «маші-саші» не знають, але те, що в Україні дуже вигідно тримати таких ось Марфуш без трусів, що забезпечують комусь у Німеччині роботу, - це факт. А що? Німеччина ж після 1945 року демократизувалася, значить, тепер і їй треба когось демократизувати.

Я якось запропонував одній компанії з антицензури приховано вступити в їхні ряди, чесно їм пропонував серйозно розбиратися і боротися з усіма порушеннями, але вони мене не прийняли! І я так зрозумів, що люди просто не хочуть ділитися (сміється), а я вважаю, що про все треба говорити відкрито.

Ось, подивіться, з сайту «Українська правда» зник компромат. Для мене це означає, що не сам сайт «УП», як якась журналістська розвідка, здобував цікаві матеріали про те, хто в якому особняку живе, а їм їх просто «зливали». Зараз, коли до влади прийшов Янукович (у мене, правда, немає стовідсоткових доказів, але за фактом зникнення компромату на «УП» і по моєму розумінню, хто такий Янукович), я припускаю, що, мабуть, він сказав: «Хто «зливатиме», того звільню».

І ось «зливу» немає. А всі чекають, коли ж щось цікаве напише журналіст Сергій Лещенко? А не пише нічого цікавого журналіст Лещенко! Бовтається з камерою, фотографує якісь номери - загалом, що може, те й робить. Всі чекають, а коли ж Мустафа цей (Найем - авт.) напише щось цікаве? А не може Мустафа нічого написати!

З цього я роблю висновок, що «Українську правду» використовували просто, як зливний бачок, і у Притули (Олена Притула, головний редактор «УП» - авт.) варто було б запитати - скільки вона отримувала за це.

- Жорстковато Ви по колегах. Давайте краще опозицію посваримо? Як, по-вашому, чому опозиція, яка взялася з диким ентузіазмом за закон про мови, і зібралася навіть голодувати з цього приводу, нічого не зробила, коли в п'ятницю Україну в буквальному розумінні відкидали на шість років назад?

- Тому, що БЮТ і НУ-НС давно відірвалися від життя. Я зрозумів це, коли Юлія Володимирівна навіть слова не сказала в той момент, коли Ющенко віддав шматок шельфу біля острова Зміїний румунам. Ось тоді я зрозумів, що ніяких націонал-патріотів в Україні немає, тому що націонал-патріот ніколи і нікому не віддає ні краплі своєї землі і суверенітету. На мій погляд, Янукович значно більший націонал-патріот, ніж Тимошенко і Ющенко, він точно не віддасть нікому й «смереки».

Я вірю Бродському, який свого часу розповідав, як збирав для Юлі депутатів: хто платив два мільйони за вступ у БЮТ, того Тимошенко називала «двієчниками», хто платив п'ять - «відмінниками». Я абсолютно вірю Бродському в тому, що так і було, і що ці гроші, як він розповідав, носили в картонному ящику. Упевнений, що носили! Ну, вірю я Бродському! Ну, схоже це на правду! Ось коли Юлія Володимирівна намагається говорити по-українськи - я їй не вірю, тому що ця мова їй чужа, вона у неї в роті важко повертається, а про «двієчників», «відмінників» і картонний ящик вірю.

І як може поводитися БЮТ з таким складом бійців? Та саме так, як і веде. Бійці сказали: ми «бабки» заплатили, ти нам, Юля, нічого не зробила з того, що обіцяла, понесемо ми свій бізнес під Януковича, тому що ми люди конкретні, а ти нас кинула, говорила, що станеш президентом і не стала. От і все.

Мені дуже шкода людей, які до цих пір говорять, що комусь у цій країні довіряють. Ну, кому можна довіряти в цій країні? Ну, мені - і все! (сміється).

- Мені також можна.

- І Вам можна! І - все! Більше людей, кому можна довіряти в Україні, я не бачу.

- Ну, добре, з довірою розібралися. Скажіть тепер, як Ви розцінюєте «гонки» СБУ за львівськими істориками? Зокрема, ось за директором музею «В'язниця на Лонцького». Чи не схоже це на те, з чого свого часу починався ГУЛАГ?

- Для того, щоб почати в Україні ГУЛАГ, нам потрібно спочатку завоювати Сибір, а до цього виграти війну з Росією (сміється).

Я не знайомий з деталями справи з музеєм «на Лонцького», але все одно історія ця виглядає дивно: як людина, яку допитували, я знаю, як це неприємно. Так, потім, ти, звичайно, виходиш знаменитим, але все одно неприємно, але, все таки, я не вірю в об'єктивність експозиції цього музею.

Я достатньо багато копався в українській історії і знаю, що і НКВД, і бандерівці один одного були варті. Причому той факт, що у НКВД ГУЛАГ був, а у служби безпеки ОУН його не було, робив останню тільки страшнішою, тому що, потрапивши в НКВД, людина могла або на той світ піти, або в ГУЛАГ, або на свободу, то в СБ ОУН - тільки на той світ. І способів відправити туди було багато, аж до розпорювання кишок і розчавлювання голови лещатами.

І щоб передати справжнє відчуття всього жаху того часу, потрібно чесно розповідати про всіх. При Ющенку цей музей був «заточений» тільки проти НКВД, а, таким чином, виходить, що концепція його застаріла. От і вся моя думка.

- Олесю, останнє запитання і більше Вас не мучитиму: що скажете про цю нескінченну мовну тяганину?

- Скажу, що в Україні дуже мало демократів. Демократія припускає задоволення потреб виборців, і якщо у нас величезна кількість людей, охочих говорити і думати по-російськи, займатися коханням по-російськи, вчити своїх дітей російською мовою, бачити і слухати рекламу російською, не стикатися з обмеженнями на застосування російської мови, особливо, в ЗМІ - це їхнє природне, невід'ємне право, яке потрібно задовольнити.

Але чомусь тим, хто називає себе націонал-демократами, дуже хочеться принижувати права цих людей. Ну, не забороняв нинішній шахтар з Донецька у XIX столітті українську мову! Та її взагалі ніхто тоді не забороняв! Так, обмежували її використання, але її не забороняли! Так у чому ж винен цей нещасний донецький шахтар, якого зараз якісь дивні «фаріони» зі Львова (Ірина Фаріон - український громадський діяч зі Львова - авт.) намагаються змусити говорити тільки по-українськи та ще й ображають?

Я відкрив словники і, виявилося, що «фаріон» на ідиші означає «шахрай»! Ця жінка сама взагалі розуміє звідки у неї це прізвище?!

Я не стверджую, що вона єврейка, але і прізвище у неї не Петренко, не Жмаченко, і навіть не Тягнибок, а Фаріон! Як людина з таким прізвищем може стверджувати, що є українським націоналістом?! А, може, таким чином її предків у XIX столітті помітили за відповідну поведінку? Я, звичайно, не прихильник зміни прізвищ, але на її місці я б поміняв, а то, бачите, нісенітниця якась виходить…

Лєра Нєжина,