Соскін: Наступного року у нас буде багато апатії, депресії і нудьги

Новий політичний сезон в Україні можна порівняти хіба що з Новим роком: не дивлячись на традиційні олів'є, «Радянське шампанське» та «Іронію долі» на п'яти каналах одночасно, все одно у глибині душі чекаєш чогось справді нового. Ну, або, принаймні, незвичайного.

Однак директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін у новому політичному сезоні не бачить для себе нічого нового. Та не дивлячись на це, прогнозує деякі головні його тенденції. Про це і багато чого іншого експерт розповів в ексклюзивному інтерв'ю кореспондентові ForUm’у.

- Олеже Ігоревичу, отже, в Україні стартував новий політичний сезон. Почався він з «облоги Трої» і змагань «хто першим заблокує трибуну». Що Ви на все це скажете?

- Знаєте, це все вже настільки затаскано, що сміливо можна називати традиційним. Якщо гарненько напружитися і пригадати, то вийде, що така катавасія у нас десь з 1998 року: як новий політичний сезон, так хтось збирається під стінами Верховної Ради, а зсередини – блокує трибуну.

Сьогодні це неабияк побиті лави Тимошенко, дуже нечисленні через те, що більшість так званої старої гвардії її зрадила, а ті, хто залишився, влаштовують склоки у генералітеті. Одним словом, хто б не був – завжди одне і те ж.

Між тим, сьогодні ми спостерігаємо досить цікавий процес, а саме: зі сцени зникають величезні політичні сили, які стояли під прапорами князьків, гетьманів, вождів, називайте, як хочете. Те, що колись було БЮТ, тепер фактично не в змозі структуруватися в ідеологічну політичну «Батьківщину». Практично знищена «Наша Україна», де загинув і сам вождь. Сьогодні там замість Ющенка абсолютно сурогатна фігура на ім'я Віра Улянченко.

Сьогодні шлях прямих спроб зібрати і вивести на щось маси абсолютно безперспективний. Сьогодні маси абсолютно не хочуть бути гарматним м'ясом. Народ уже нікому не вірить – ні князькам, ні вождям. І виходить, що стара політична модель сьогодні, по суті, себе вичерпала. І це, до речі, і є головною ознакою нового політичного сезону.

З іншого боку, сьогодні ми спостерігаємо якийсь абсолютно неймовірний, дикий захлест зарозумілості і пихатості з боку Партії регіонів. Я б назвав таку поведінку радісною енергією дегенерата. Неначе дитина, яка дорвалася до всього, що їй забороняли, і тепер їй здається, що вона всемогутня. Це їхнє нестримне тріумфування на тлі колапсу і фактично дефолту мене прямо-таки бентежить, я не можу зрозуміти, звідки такий радісний стан. Їм думається, що вони переможці, хоча насправді вони ті, хто проиграв.

- Ось навіть так?

- Звичайно! Адже саме на них ляже уся тяжкість економічного краху України. Вчора вже Пенсійний Фонд визнав, що може покрити пенсії за вересень зі своїх ресурсів тільки на 48%, недоїмка у них зараз за вісім місяців, з січня по серпень, складає 49 мільярдів гривень, а за останній місяць зросла ще на 4 мільярди гривень. І це при тому, що їх сьогодні фінансує держава через держбюджет і різні кредити.

- Слухаю Вас, і уявляється поле битви, де з одного боку загиблі, з іншого – ті, хто програв. А що у результаті?

- Хороше порівняння, але я б додав: одні загинули, а інші вижили. Ті, хто сьогодні чомусь вважає себе переможцями, насправді просто поки живі. Тільки і всього. Вони – не переможці, їм дістався страшний політичний, економічний і соціальний спадок, який вимагає колосальних змін. І замість того, щоб змінювати, нинішні «переможці» почали робити те ж, що робили до них попередні.

- Та Бог з ними, з «переможцями». Простим людям-то що робити?

- А людям треба починати думати і відстоювати свої інтереси. Вони повинні консолідуватися кожен на своєму локальному рівні, найліпше – по будинках. Я кажу про так звані кондомініуми – спілки власників житла. Це те, що десять років тому зробили поляки і чехи. Те, що зробило посткомуністичні європейські країни цивілізованими державами, які пережили кризу і продовжують розвиватися.

Свого часу ці країни зробили кроки, які не зробили ми, створивши тим самим основу для самоорганізації населення, яка привела до того, що люди чітко усвідомили свої економічні інтереси. З цієї самоорганізації народився могутній клас дрібних і середніх національних власників, які зажадали від вищої ієрархії – чиновників і олігархів – влади і грошей на місцевому рівні.

У результаті громади отримали гроші та владу, і сьогодні міста і муніципалітети фактично стають ключовою структурою розвитку у посткомуністичних країнах. А в Україні, як сказав товариш Янукович китайцям, «з'явився один водій». Не власник, а водій! Тобто він вважає, що у нього є право вести машину. Можливо. Та тільки ось біда – машини-то нема…

- Олеже Ігоревичу, і все-таки – Ваші прогнози?

- Я вважаю, ще якийсь час у нас збережеться певна апатія і десь навіть стан пошуку, але вже після 31 жовтня все почнеться.

- Що – все?

- У владу на місцевому рівні прийде багато невідомих людей, і тоді почнуться серйозні протиборства і сутички. Іншими словами: казан почне закипати саме звідти – із місцевого рівня.

Це відбудеться, за моїми прогнозами, приблизно на початку лютого, тобто Різдво ми ще зустрінемо відносно спокійно, не дивлячись на те, що певну кількість спалахів зможемо спостерігати ще у жовтні. Та оскільки тоді народ ще не буде готовий до якихось масових виступів, до лютого ми якось дотягнемо. Але лютий майбутнього року вже продемонструє нам потужні сплески.

Отже, все, що зараз відбувається, це тільки переддень процесу. Проба сил, відхід зі сцени багатьох відомих людей, поява нових, ще невідомих і тому незрозумілих. Поки це тільки сум'яття, погіршення економічної ситуації, потуєна деморалізація – випробування слабких. А буде? Буде багато апатії, депресії, нудьги.

- Яке все чорне…

- Не зовсім. І на цьому тлі почнуть виділятися якісь нові міцні паростки, які зможуть протистояти і протидіяти цьому войовничому шару олігархії, який прагне сьогодні підпорядкувати собі всю Україну.

- Олеже Ігоревичу, давайте трішки про зовнішню політику поговоримо. Як Ви вважаєте, які насправді ці нові українсько-російські відносини? Чи справді це потепління, чи ж, як говорять, Росія все одно не залишає думки прибрати до рук нашу країну, не миттям – так катанням? Мовляв, заради ласого шматочка навіть патріарха не соромляться засилати.

- Насправді всім відомо, що існує якийсь проект, головним ідеологом якого є московський патріарх Кирило. Суть його полягає у тому, що Кирило сьогодні готовий заявити про свій намір зробити штаб-квартирою Києво-Печерську Лавру і стати керманичам усіх наших православних християн.

Далі лінія цього проекту йде у напрямі створення якоїсь нової слов'янської країни, у якій Україні відводиться один зі складників. Щоправда, мені не зовсім зрозуміло, чому деякі бачать цю країну слов'янською, враховуючи, що дві третини росіян зовсім і не слов'яни навіть. Але це – тема окремої розмови. Однак така спроба зараз робиться. При цьому дехто навіть вважає, що для реалізації такого проекту можна пожертвувати Галичиною – Західною Україною.

- Зовсім?

- Ну так, викинути, щоб не бовталася під ногами, а то вічно від неї одні проблеми. Ну, такий ось це сміливий проект. Він мені нагадує «Місто сонця» Кампанелли або роман Чернишевського «Що робити?» Суцільна утопія. Із таких ось романів народився науковий комунізм, який, як відомо, ні до чого хорошого не привів.

- Тобто, якщо я правильно зрозуміла, Ви проти нової Київської Русі?

- Абсолютно проти. Для України це чревато дуже великими потрясіннями.

- Якими, наприклад?

- Наприклад, духовно-національною громадянською війною, яка набуде гарячої форми. А враховуючи, що ми, як-не-як, центр Європи, то мені навіть подумати страшно про те, що за цим може послідувати. Море крові, гори трупів… Жах.

- Чи не тому старенька Європа вже зараз відверто заявила Україні, що до членства у ЄС їй ще, як мінімум, тридцять років. А там, як у старій приказці, або віслюк здохне, або падишах помре.

- Так, так! Абсолютно вірно. Це фактично розкриття того посилу, який свого часу зробила Меркель, яка заявила, що Україна абсолютно не готова до членства у ЄС, і навіть думати про це не варто. Більше того, сьогодні я вже абсолютно точно можу сказати, що на Україні з боку Європейського Союзу поставлена жирна клякса, і наша країна не має жодних шансів навіть для того, щоб якимось чином отримати заздалегідь обумовлену програму про Асоціацію. По суті, зараз Євросоюз дійшов висновку, що йому треба припинити говорити про будь-які варіанти якогось розширення свого м'якого впливу на Україну, зараз їм абсолютно не з руки дивитися у бік України.

- Прямо, як від чумних шарахнулись.

- Так, Ви маєте рацію, так і є. Але є і ще дещо – нас віддали на «лікування» Росії. Я недавно зустрічався з одним послом, і він сказав річ, яка стала для мене шоком: для України буде краще, якщо вона візьме курс на Азію: Китай, Індію, Індонезію, В'єтнам. Але вибачте, адже ми абсолютно інші! Ми – слабкі, у нас транзитивна, перехідна економіка, ми країна, яка з 1998 року не може досягти рівня, що перевищує 70% від позначеного періоду. Ми зараз впали на 50% за своїм матеріально-речовим валовим продуктом порівняно з 1998 роком! В усьому світі зараз йде цивілізаційне протистояння, а нам пропонують, щоб ми почали працювати з найпотужнішими країнами, які є центрами азіатських різних цивілізаційних систем!

Європейці кажуть, у нас є свої європейські цінності, ми їх повинні відстоювати, ведучи жорстку війну з мусульманським устроєм і з усіма цими циганськими хаотично-ентропійними ситуаціями. Європейці ж і Китай разом з індусами не дуже-то до себе пускають, вони давно вже визначили для них нижчі устрої і продають їм виробництва, абсолютно безперспективні в епоху нанотехнологій. Вони забирають у них хороші гроші і віддають їм копальні та автомобільні галузі, те, що прийнято називати вчорашнім днем. А нам пропонують фактично з ними інтегруватися. Нам – країні, яка, за різними оцінками, має до 30% запасів світового чорнозему, володіє колосальними екологічними перевагами, пропонують фактично віддати себе у розпорядження абсолютно чужих нам азіатських цивілізацій!

- Догралися, загалом…

- Я вважаю – так! Це геополітичний, геоекономічний колапс! І винні у цьому якраз «переможці», оскільки нинішня влада дуже слабка і геополітично, і геоекономічно. Президент сам ліквідував основну частину своїх стратегічних, національно-безпечних структур; ми бачимо повну деградацію методологічного аналітичного центру, яким покликане бути Міністерство закордонних справ. Як не сумно, але при нинішньому міністрі український МЗС працює за принципом «Чого бажаєте, товаришу пане?»

- Олеже Ігоревичу, але ж повинен бути якийсь вихід?

- Є вихід, я описав його у своїх наукових методологічних роботах. Перше, що нам потрібно, це перейти від моделі кланового олігархічного капіталізму до моделі народного капіталізму середнього класу, опорою якого є мала і середня національна сімейна буржуазія, і малі та середні міста потрібно, щоб отримали владу і гроші.

І друге. Мабуть, для нас все-таки настав час створити те, що розроблене мною для сучасної України, а саме – Балто-Чорноморське партнерство. Україна повинна негайно почати усвідомлювати себе як середній регіональний лідер Балто-Чорноморского Рубікону, вододілу – Балтія/Чорне море по Дніпру. Ось тут абсолютні наші органічні союзники – Білорусь, Придністров'я і Грузія. Це однозначно ті країни, які сьогодні можуть бути зацікавлені навіть у формуванні конфедеративної держави, і можливо, майбутнє України якраз у формуванні такої Балто-Чорноморської конфедерації у складі цих країн.

- Які плюси у цьому для названих країн?

- Для Грузії, наприклад, таким чином, цілком вирішується проблема Абхазії і Південної Осетії. Україна зможе спокійно трансформуватися у систему восьми регіонів – тоді ми вирішуємо проблему Криму. Білорусь теж знайде себе, а разом ми зможемо дуже потужно впливати на балтійські країни – Литву, Латвію і навіть Естонію.

Сформувавши таку цікаву конгломерацію, ми зможемо тоді дуже впливати на Польщу і Словаччину, тобто станемо величезним важливим геополітичним і геоекономічним суб'єктом.

- Невже Росія таке допустить?

- А що Росія? Росія сьогодні перебуває у дуже тяжкому стані, і ми повинні це розуміти. Вона входить у фазу дуже серйозних сутичок, там відбувається становлення якогось нового устрою. Там будуть дуже сильні тертя і боротьба у рамках російських транснаціональних груп. Через те я і не бачу ніякого сенсу в унії з Росією – саме тому, що сама вона дуже неоднорідна. І я не здивуюся, якщо у найближчі два-три роки сепаратистські настрої там почнуть могутньо посилюватися.

- Останнє запитання, Олеже Ігоревичу. Чим ближче до холодів, тим більше хвилює нас проблема газу. Як Ви думаєте, що ми все-таки будемо змушені віддати в обмін на перегляд газових угод, підписаних Тимошенко?

- А, власне, Міллер це вже озвучив, заявивши: віддайте нам ГТС. І коли вона стане російською, то на якийсь період і ціни для внутрішнього населення будуть російськими. Але річ у тім, що цього статися не може. Апріорі не може. Це – питання величезної геополітики, національних інтересів і надбання.

Якщо таке трапиться, тоді у різних частинах України негайно почнеться процес прямих сутичок, оскільки ГТС тягнеться по всій країні, але основна результативна частина знаходиться у Західній Україні, яка ніколи не допустить передачі цієї системи у руки Росії. Але Путін розумний, тому і каже: діятимемо прозоро. Давайте подивимося, яка світова ціна на спотовому ринку газу, і визначимося, за якою ціною ви його братимете та у якій кількості.

І ось тут, я думаю, буде можливість домовитися. Плюс потрібно говорити з росіянами про Туркменію, де для Росії складається дуже небезпечна ситуація, оскільки Китай та Іран проклали сьогодні трубопроводи до Туркменії і хочуть контролювати вже не просто по тому, щоб просто брати газ, а ще і впливати на владу. Природно, для Росії цей «іранський елемент», який фінансує російські радикально-мусульманські сили і посилення турецького варіанту через Туркменію, не дуже приємний варіант.

Саме тому, я вважаю, що на цьому полі з ними можна домовитися. Адже насправді Путін – прагматична, розумна і, я б навіть сказав, мудра людина. З ним можна домовитися – тільки не треба «глазкі строіть», коліна показувати і пропонувати посмоктати цукерочку.

З ним потрібно говорити, як з серйозним, гідним не противником, але опонентом. Однак для цього потрібні люди з вищим рівнем ай-кью, ніж нинішні «переможці».