Сьогоднішня ситуація з Богданом Данилишиним та з окремими співробітниками Мінекономіки України викликає більш ніж обґрунтовану тривогу.
Справа в тому, що звинувачення його в злочинних діяннях на посаді міністра, а також працівників Департаменту державних закупівель згаданого міністерства, обшуки в їхніх оселях, нічні допити, наручники та таке інше не мають під собою жодних правових підстав.
Більше того, хочу наголосити на тому, що завдяки саме Б.Данилишину та його молодій команді однодумців, вперше в історії українського незалежного правового хаосу вдалося розпочати рух в напрямку створення цивілізованого використання бюджетних коштів у сфері державних закупівель.
Всі ми пам’ятаємо історію з тендерною мафією. Згідно з інформацією, яка була у всіх на вустах, третина усіх коштів, як виділялися на потреби державних закупівель - розкрадалися.
Форми і методи розкрадання були різноманітними, але досить вишуканими. Обсяги розкрадання - десятки мільярдів гривень щорічно. І про все це не писав тільки лінивий.
З приходом до влади Данилишина були зроблені перші кроки до правового регулювання процедур державних закупівель.
В Мінекономіки було утворено департамент, який мав унормувати зазначені процедури. Данилишин зумів підібрати молодих, ще не зіпсованих владними повноваженнями та корупцією фахівців, як почали чесно виконувати покладені на них зобов'язання зі створення правової бази державних закупівель.
Але з перших же своїх кроків у цьому напрямку вони зустріли не просто шалений, а навіть дикий по своїй суті, методах і формах виконання опір з боку представників тих, хто до цього часу наживався на державних закупівлях.
Застосовувалися всі можливі й неможливі шляхи з тим, аби зробити штучні перепони в роботі департаменту, у зв’язку з тим, що в цю тендерну мафію входили представники всіх найбільших депутатських фракцій, в тому числі БЮТу. А тому фактично кожний нормативний акт, підготовлений департаментом, завдяки лобіюванню «своїми» міністрами і представниками в процесі узгоджень змінювався на абсолютно протилежний, на користь мафії, зміст.
Попри все в завдяки Данилишину, який насправді виявився не ботаніком, а настирливим міністром та за певної підтримки особисто Прем’єр-міністра, вдалося дещо зробити з задуманого.
Але, щоб було зрозуміло читачам - нормативні статті , постанови Кабінету Міністрів, роз’яснення та положення інколи більше десяти разів розглядалися та коригувалися на засіданнях уряду з єдиною метою - аби вони не пройшли в редакції Мінекономіки.
В хід пускалося все - запити народних депутатів, їх колективні листи, звернення до Генпрокуратури, СБУ та тому подібне. Вимагалося звільнення співробітників департаменту, заступників міністра, самого міністра. Створювалися всілякі робочі групи, як мали вплив на роботу департаменту.
Дійшло навіть до того, що народні депутати разом зі своїми помічниками і охоронцями робили обшуки в приміщеннях департаменту, вимагали віддати конкретні справи, по яким їм не подобалися рішення - не на їх користь.
Апогеєм українського «демократичного безпрєдєла» (свавілля) стало блокування з боку все тих же осіб роботи департаменту з метою винести з міністерства всі справи по державним закупівлям. За такого розвитку подій Б.Данилишин, як міністр, проявив сміливість і рішучість та вимушений був звернутися за допомогою до МВС і протягом декількох діб державний департамент, його співробітники та справи по державним закупівлям охоронялися більш ніж сотнею озброєних бійців спецпідрозділів МВС України - охоронялися від народних депутатів України і їм подібним.
Скажіть мені - в якій країні може відбуватися щось подібне!?
Скажіть мені - про який європейський вибір можна говорити!?
Але всі дії Данилишина по захисту державних коштів та наведенню порядку в державних закупівлях отримували з боку тендерної мафії все більш жорсткий супротив та опір - уже й Прем’єр-міністр не завжди мала можливість допомогти.
Зважаючи на лист групи народних депутатів, міністр вимушений був звільнити директора департаменту. Далі більше - йому особисто в його ж кабінеті погрожували вбивством. А у Верховній Раді України була зареєстрована відповідна постанова про його відкликання.
Парадоксально, але факт - на сторожі державних інтересів залишився один міністр з невеличкою групою співробітників департаменту.
Прокуратура та СБУ, замість того щоб допомогти, підтримати міністра відкрили справжнє полювання на співробітників департаменту. Керівництво департаменту не виходило з прокуратури та кабінетів СБУ. Потім за ними настала черга решти співробітників департаменту. Чи по 20, чи по 40 разів вони надавали пояснення та їх допитували із-за організованих скарг, депутатських запитів та невідомо звідки отриманої так званої оперативної інформації - ніхто вже з них не може точно підрахувати.
Бажання молодих людей чесно працювати, створити правову нормативну базу на державницьких, а не на корисливих інтересах окремих осіб, заробити стаж держслужбовця, спокійно забезпечувати свої молоді сім’ї необхідним, для чого вони працювали в середньому по 14 годин на добу, подекуди зовсім без вихідних та відпусток, поступово перетворювалися на апатію, безвір'я в те, що можливо щось зробити корисне для держави, підривало віру в справедливість, владу, в кінці кінців - до самої держави, як такої .
Міністр пішов, директор департаменту також, а за ними – низка співробітників.
Із базової команди залишився лише Святослав Пересунько. Проти нього співробітники СБУ відразу ж зфабрикували карну справу про корупцію, яку суд відкинув як абсурдну.
Тепер же про кримінальні справи. Із 105-и мільярдів гривень, які Кабміном були виділені на потреби державних закупівель, тільки 1/6 частка проходить через Мінекономіки, а все інше - на тендерах інших міністерств і відомств, без жодної участі Мінекономіки.
Міністерство економіки розглядає тільки спори на ті тендери, як проходять в інших міністерствах та відомствах. Розглядає також листи і в разі обґрунтованої необхідності дає погодження на безтендерну, в одного учасника, закупівлю послуг та товарів.
Учасник - це або фірма, або особа, з якою укладається угода на виконання робіт чи надання відповідних послуг.
Замовник - це та державна структура, яка отримує від держави кошти на виконання робіт чи послуг та яка безпосередньо укладає відповідну угоду з учасником.
Тобто замовник має кошти, а учасник є виконавцем цих робіт.
Міністерства та відомства сам вирішують всі питання через тендерні процедури - яку фірму брати учасником, всі інші фінансові питання.
Ті міністерства та відомства, як вирішують за певних обставин, що закупівля робіт і послуг має відбуватися за участю лише одного учасника, на підставі постанови КМУ в д 17.10.2008р. №921 готують необхідні обґрутуючі матеріали до Мінекономіки.
Але при цьому питання закупівлі у одного учасника (тобто через Мінекономіки) чи проведення повноцінного тендеру вирішує те міністерство чи відомство, якому були виділені державні кошти.
Згідно ст. 85 «Положення про закупівлю ...» зроблений замовником вибір процедури держзакупівлі не може бути об’єктом оскарження.
Тобто Мінекономіки не впливає на такі рішення та не має права змінити рішення профільного міністерства в цьому питанні.
Обравши собі учасника (виконавця робіт), замовник (профільне міністерство чи держпідприємство) укладає з ним угоду на виконання робіт, в якій передбачаються так основні умови:
- обсяги робіт (поставок, послуг тощо);
- строки виконання робіт;
- ціна робіт;
- загальна сума угоди.
Згідно нормативних актів всі ці параметри угоди підтверджуються відповідними документами (протоколами відомчих тендерних комітетів, актами, довідками державних органів, наприклад Держстандарту, торгових палат, комітетів, тощо). Зазначені документи готують сотні фахівців за підписами десятків чиновників відповідних міністерств та відомств.
І всі ці документи, кожен з них фактично по 150-200 сторінок, згідно переліку подаються до Мінекономіки, після чого співробітники департаменту держзакупівель на підставі вимог «Положення про закупівлю ....» перевіряють та аналізують:
- наявність всіх необхідних документів;
- відповідність поданих документів нормам і правилам по держзакупівлях;
- кількість і відповідність документів встановленим формам;
- правильність оформлення.
При відсутності заперечень щодо правильності оформлення поданих документів співробітники департаменту, у відповідності до своїх функціональних обов'язків візують їх та направляють керівництву для прийняття відповідного рішення. Необхідно зазначити, що за період роботи департаменту близько половини справ поверталися замовникам для доопрацювання. А це тисячі справ.
Хочу наголосити на тому, що Мінекономіки відповідними постановами Кабінету Міністрів України не надані повноваження з контролю за цінами, які формуються замовником і учасником - це виключно їх прерогатива. І вони, і тільки вони, несуть всю повноту відповідальності за прийняті рішення.
Більше того, в лист-погодженні , що його видає Мінекономіки замовнику, прямо вказується на те, що такий лист не є підтвердженням ціни на товари, роботи чи послуги.
Тобто Міністерство економіки не має повноважень і обов'язків перепровірки тих параметрів (ціни, обсягу робіт і послуг тощо), за якими державі може бути завдано збитків.
З одного боку, це викликає певні питання, з іншого - особисто вважаю такий підхід правильним.
Якщо є зловживання з боку замовника і учасника, то для їх запобігання існують спеціалізовані державні структури - СБУ, МВС, органи прокуратури.
Міністерству економіки не надано права призначати відповідні експертизи, здійснювати будь-як перевірки - для цього є вищезазначені структури.
Департамент держзакупівель може здійснити лише аналіз наданих документів, але ні в якому разі - їх експертизу.
Порядок призначення та здійснення експертиз давно врегульовано відповідними законами і підзаконними актами.
Тому ніяке експертне бюро не буде здійснювати бухгалтерську, фінансову чи будь-яку експертизу без відповідної постанови спеціалістів державної структури, яка має право призначати таку експертизу.
Щоб експертизу здійснювало Мінекономіки, необхідне виділення додаткових коштів, значне, в десяток разів, збільшення штатно чисельності департаменту з причини утворення відповідних власних експертних бюро, отримання для них ліцензії. І тільки в такому випадку Мінекономіки зможе, при наявності відповідних повноважень, здійснювати експертні дослідження.
Але, з іншого боку, тоді Мінекономіки перебере на себе невластиві йому функції.
Тому вважаю, що своєю постановою Кабінет Міністрів розумно розподілив обов'язки та відповідальність серед державних структур у сфері державних закупівель.
І в п. 92 Постанови КМ України від 17.10.2008 р. №921 визначено, що адміністративну чи кримінальну відповідальність за порушення законів і норм у сфері державних закупівель несуть замовники та учасники.
На моє переконання такий підхід є правильним. Адже саме ці структури отримують кошти державного бюджету та розпоряджаються ними.
Здавалось би, що першокурсники юридичних технікумів залюбки розібралися б з цими нескладними в правовому плані правилами і нормами.
Але певні запитання виникають. Чому, в більшості своїй високопрофесійні юристи зі значним досвідом роботи, якими є слідчі Генеральної прокуратури, оголосили полювання на Б.Данилишина та його підлеглих?
Чому співробітників департаменту в якості свідків, але як злісних злочинців, силою доправляють до Генпрокуратури, погрожують, допитують, надягають наручники, здійснюють у їхніх помешканнях обшуки, оголошують у міжнародний розшук порядну й розумну Людину? Ніби то так і потрібно. Чому?
Я впевнений, що відповідь одна - замовлення. Навіть тепер не знаю, хто має дати відповідь. Правова еліта уже долучилася до виконання цього замовлення. А хто ж буде відновлювати справедливість у цій країні?
Тепер про кримінал.
В діях Данилишина стосовно держзакупівель у одного учасника може бути склад злочину згідно ст. 364 КК України лише у наступному випадку.
Якщо він, Міністр, виходить за межі своїх прав і повноважень, не виконуючи або не належним чином виконуючи свої службові обов'язки, всупереч інтересам служби діяв би на шкоду державі чи громадським інтересам.
Наприклад.
Якщо би Данилишин, отримавши підготовлені замовником, перевірені та завізовані співробітниками департаменту документи на закупівлю у одного учасника сам власноруч змінив би ціну чи обсяги робіт в бік збільшення, діяв би в інтересах третіх осіб та завдяки таким діям отримав би дивіденди (кошти чи матеріальні цінності ) був пійманий за руку - тоді в його діях дійсно був би беззаперечний склад злочину.
Але я переконаний, що Данилишин, як Міністр економіки, не мав тих повноважень в сфер державних закупівель, за необережне порушення яких настала б кримінальна відповідальність.
Не мав!
Чому ж тоді такий активний пресинг, така зацікавленість його особою?
Більше того, мені передали з відповідної слідчої структури проект відповідей мого сина, де йому треба було сказати одне - Данилишин давав йому якісь конкретні команди. Я сину про цю нісенітницю не говорив.
Я думаю, що ситуація, яка склалася в нашій державі, в її правоохоронній системі, вже давно вимагає виведення слідства із усіх відповідних структур в окремий підрозділ, в окремий державний комітет.
Лише тоді, звичайно права рука - нагляд, не буде прикривати ліву - слідство.
