Головна проблема України - постгеноцидна верхівка

Якось Михайло Грушевський сказав, що найбільшою проблемою України є те, що нею керують ті, кому вона не потрібна.

В Україні запроваджено деструктивний і по суті клептоманський тип господарювання, який не є і не може бути життєздатним. В країні існує цілий прошарок людей, які живуть на корупції і не роблять нічого корисного для країни, отримуючи при цьому все. Все, що зроблено хорошого в економіці України, зроблено завдяки «кравчучці» та всупереч владі. Тобто завдяки ініціативі людей, всупереч владі екс-Президентів.

Зараз люди в усьому світі користуються комп'ютерами. На Заході завдяки своєму програмному забезпеченню Біл Гейтс заробив свої мільярди. В Україні олігархи теж мають мільярди. Проте їхні «досягнення» обмежуються переважно присвоєнням власності, придбаної не ними.

Крупний бізнес має ресурси на підкуп влади і лобіювання необхідних рішень, він не використовує призначення, властиве для його природи, і фактично не здійснює масштабних загальнонаціональних проектів. Увесь цей спадок радикально зменшує життєздатність країни, ганьбить державу перед світом.

Чому українці мають так мало у порівнянні навіть з цими колишніми соціалістичними державами, не кажучи вже про країни Заходу? Адже мільйони наших співвітчизників працюють на Заході значно більше і тяжче, ніж місцеві жителі. Відповідь одна - класична: «Українці мають те, що мають» (цитата із Кравчука). А решту – вкрали.

За оцінкою Світового банку, Україна знаходиться на 174-му місці зі 175 країн за якістю податкових систем, на передостанньому місці із шести десятків країн за конкурентоспроможністю економіки. Це відбулося не при «помаранчевих», так було до них, було при них і зараз.

Політики в Україні часто говорять про «професіоналізм» свій і своїх колег. Якби це говорили керівники Данії, Норвегії чи інших держав світу з першої десятки за рівнем ВВП на душу населення, це було б доречно. Але не в Україні, з її найнижчим у Європі рівнем ВВП, і не людьми, які вже цілими десятиліттями сидять на урядових посадах або у Верховній Раді. Зараз ці люди йдуть у відпустку на півтора місяці, «переробившись», коли країна перебуває у такій ситуації, що вони, якби хоч трохи думали про неї, працювали б день і ніч.

Головна проблема України - постгеноцидна верхівка

Еліти, яка готова взяти відповідальність за країну, нема. Є уламки КДБ, комсомолу і герої «капіталізму зі звірячим обличчям» із дев'яностих, які часто-густо – одне й те ж «в одному флаконі». В умовах будь-яких серйозних проблем більшість нинішньої «еліти» виразно бачаться у двох місцях - серед дезертирів за кордоном і серед поліцейських. Справжня еліта України формуватиметься зараз - у боротьбі за свою країну.

Нинішній «уряд реформаторів» до смішного передбачуваний у сенсі реформ. Швидше до нас прилетять інопланетяни і зроблять реформи. Нинішня влада за півроку здала більше, ніж усі попередні Президенти за 18 років.

Поки що суспільство не має сили позбутися постгеноцидного політичного класу, який украй деградував і не здатен майже ні до чого конструктивного.

Ця верхівка безпосередньо причетна до явища, величина якого ще навіть не осмислена - виїзд за кордон мільйонів працездатних громадян. Сьогодні ці громадяни вже побудували і продовжують будувати сотні іноземних міст і десятки держав, замість того щоб будувати свою єдину. Саме тому Україна відстала від своїх західних сусідів і має дохід на душу населення у п'ять-сім разів нижчий, ніж у державах Центральної Європи. При цьому, наприклад, країни Балтії відразу після отримання незалежності були у гірших умовах, ніж Україна, оскільки не мали власної крупної промисловості і ніяких природних ресурсів, а транспортні можливості Литви, Латвії та Естонії тривалий час були паралізовані внаслідок блокади з боку СРСР, а пізніше - Росії.

Громадяни звикли жити одним днем. Більшість українських політиків, навіть тих, які не є прямими ворогами України, як продукт постгеноцидного суспільства патологічно не здатні підняти голову над «політичною пісочницею».

На моє переконання, і нинішнього, і попередніх Президентів країна судитиме не за словами, а за справами. Отримавши у 2004 році країну у цетрі світової уваги, з небувалим потенціалом віри у душах людей, Президент Ющенко, не дивлячись на всю свою багатослівну риторику, кинув її у пащу антидержавницького реваншу, поставив під загрозу саме її існування. У 2004 році український народ у світі мав колосальний авторитет. Бути українцем було модно і почесно. Тепер наш народ оцінюють за нашими керівниками, що не може не ображати.

Звичайно, можна сказати, що у 2004 році не було іншого вибору, щоб захистити країну від насильства. Політик має звідкись «вирости». А чи міг Кучма призначити навколо себе когось здібного і розумного? Все це так, але від цього не легше.

Кравчук, Кучма, Ющенко і Янукович не стали ні Вашингтоном, ні Ататюрком, ні Махатмою Ганді. Вони всього лише продукт системи, свідомо вирощений «совком» для того, щоб на ньому не виросло нічого ціннішого і здатного захистити український народ і свою країну. Як сказав одного разу непоганий практик Володимир Ленін, немає кращого способу дискредитувати ідею, ніж поставити нездібних виконавців.

Проблеми дуже багатьох наших керівників - і Ющенка, і Тимошенко, і Януковича – і полягають у тому, що у них від влади наставало запаморочення. Для радянської людини, вихованої без «Бога у голові» в атеїстичних умовах, навіть невелика влада є надзвичайною спокусою, яка «зносить дах» і перетворює суб'єкта на малоадекватну особу, схильну до очевидних безглуздостей. Як кажуть, кого Бог карає, того позбавляє розуму. Це пройшли Ющенко з Тимошенко, зараз це проходить нинішня влада. Ющенко любить ходити на Говерлу. Один філософ одного разу сказав, що якщо довго підніматися на гору, стаєш розумнішим. Краще б уся наша верхівка, незалежно від кольору, звідти і не злізала.

Думаю, що всі учасники історії з присвоєнням і позбавленням звання Героя України українським повстанцям виглядають, м'яко кажучи, не дуже розумними. Герої не призначаються указами. І не перестають бути героями за рішенням суду. Це народ визначає - хто герой, а хто - не дуже. Є проста і очевидна до безглуздості картина: люди, які мало що хорошого зробили для країни, які не мають ніякого стосунку до героїзму, намагаються вирішувати, хто для українців герой, а хто ні. Впевнений, Степан Бандера вважав би за краще, щоб Україна була сильною і шанованою, ніж щоб він став «Героєм» разом з низкою відомих в країні клептоманів, а країну втратили.

Я проти того, щоб відштовхувати від української справи будь-кого, з кого може бути хоч якийсь толк. Тим більше – в умовах нинішнього дефіциту «робочих рук». Але, чесно кажучи, сумніваюся, що така користь могла б бути з екс-Президента Ющенка. Він не міг раціонально скористатися повноваженнями Президента, то чи знайде сили працювати в опозиції? Непоганий економіст - це, очевидно, оптимальна його діяльність. Цього теж могло б бути чимало, щоправда, при правильному застосуванні.

Жахливо, але для багатьох із можновладців свято не закінчиться, навіть якщо України не стане. У них, на відміну від українського народу, є рахунки і дачі на різних теплих берегах. А у народу є тільки його Батьківщина.

В нинішній ситуації є одна втіха. Кажуть, часом Бог карає того, кого любить - щоб зробити його кращим. Зараз наш народ на Заході, у Центрі, на Півдні та на Сході має шанс зрозуміти: не варто ворогувати на задоволення нашим спільним ворогам. Краще об'єднатися і повернути собі країну. Влада ділить народ на «східних» і «западенців» не від любові до Сходу, а від ненависті і до тих, і до інших, щоб легко було розділити і перемогти розділений народ.

Тільки факт: у Єнакієвому, на батьківщині Президента, шахтарі погрожують страйком. Найближчим часом влада закриє 103 шахти, 2 шахтоуправління, 1 вугільний розріз, а також 1 держпідприємство у складі виробничого об'єднання з видобутку бурого вугілля без усіляких попередніх заходів щодо створення нових робочих місць. Тільки у Донецькій області закриють 56 шахт.

Отримавши 30-процентну «знижку» на газ за флот, влада підняла ціни на газ для населення на 50%. Вгадайте, де маржа?

Виборців Януковича, як і решту населення, «послали» прямо в очі. Правда, якщо це когось обрадує, послали по-російськи.

Посткомуністична влада у 1989-1990 була відсторонена у Східній Європі, в 1991 році - у державах Балтії. Сьогодні ми бачимо досягнення цих країн. В Україні посткомуністична влада так і не була усунена. Східна мудрість свідчить: «Стадо баранів, на чолі якого стоїть лев, сильніше за стадо левів, на чолі якого стоїть баран». В Україні влада давно і явно підводить своє населення. Час гнати баранів.

Сьогодні ми всі, вся наша країна, не ділячись за етносами і мовами, маємо шанс запам'ятати, що не можна ні зараз, ні у майбутньому довіряти країну людям, яким би не довірили навіть свої гроші. Не можна довіряти країну людям, які її зневажають. Якщо ми зробимо правильні висновки, це означає, що все не дарма і що країна має шанс.

Олександр Палій