Грач: Я ніколи не відступлюся

У Конфуція є примітна фраза: «Навіть вартовий біля воріт може мати свою думку. Та кого цікавить думка вартового біля воріт?» Так уже вийшло, що сьогодні ці, по суті, прості, але разом з тим, дуже глибокі слова, сказані більше двох тисяч років тому, цілком можна застосувати щодо українців…

Своїми думками про це і багато чого іншого в ексклюзивному інтерв'ю з кореспондентом ForUm’у поділився народний депутат України, доктор історичних наук, професор і комуніст Леонід Грач.

- Леоніде Івановичу, перше запитання – про підвищення цін на газ і як наслідок на ЖКГ загалом.

Практично для всіх українців це стало неприємним одкровенням, адже після підписання Харківських угод Росія скинула нам 30%, і всі думали, що тепер і для населення ціна стане меншою, а вийшло навпаки.

Подейкують також, що це каверзи Тимошенко, і що дарма, на загал, Янукович «здав» Севастополь. Що на це скажете?

- Я думаю, дивуватися з і без того обідраного, убогого народу нічого. Тому що, по-перше, це наслідки його власного вибору упродовж останніх п'ятнадцяти років, як мінімум. Тієї соціально-економічної і політичної системи, яку він обирав як парламентську більшості і президентів, які представляють абсолютно іншу ідеологію. У даному разі – величезного приватного капіталу і побудову капіталістичного суспільства, ну і як результат – капіталістичних відносин. Саме тут потрібно шукати глибину того, чому народ виявився загнаним у злидні. Іншими словами – перебуває у глухому куті.

Крім того, така система і її поборники, які перемагають на місцевих, президентських або парламентських виборах, ті призначенці, які керують районами і областями як представники цього правлячого режиму, вони, природно, не займалися і не займатимуться відродженням промислового виробництва, сільського господарства.

Ось Вам, будь ласка, навскидку: хай наш народ подивиться, де поліпшилася ситуація, яка має стосунок до приватної власності на засоби виробництва? Підкреслюю – на засоби виробництва! Що, хоч один завод почав випускати більше продукції кращої якості? Чи створив додатково робочі місця, зберіг інфраструктуру, яка в ужитку називається дитячими садками, поліклініками, пансіонатами і будинками відпочинку? Чи будує безкоштовне житло для своїх працівників?

Або давайте звернімо увагу на колись високорозвинуте, а нині до нестями принижену, покинуту аграрна справу – на село, де селянинові сьогодні, на жаль, місця немає, і зіставимо, а за рахунок чого, власне кажучи, жирує невеликий прошарок нашого суспільства? Село, поле знаходяться у запустінні, селяни вимирають.

- Але у такому разі, як тоді збагачуються «віпи»?

- За рахунок тих продуктів, якими зараз заповнені супермаркети. Вони поставляються до України як відпрацьована, вторинна сировина і як наслідок – небезпечна для здоров'я людей. І все це, само собою, реалізується серед населення, у якого, як Ви розумієте, особливого вибору, крім «йди у цю ятку, у цей маркет і будь люб'язний купити тільки те, що там лежить», давно нема. Дійшло вже до такого абсурду, що в Україну завозяться петрушка, зелена цибуля, помідори та інші овочі.

Такої армії чиновників, яка є сьогодні у нас, Радянський Союз не мав. Сьогодні вона пов'язана корупційною мережею і, крім усього іншого, їй потрібна не тільки зарплата.

- Що ще?

- Їй треба ще красти. З одного боку - із бюджету, а з іншого боку, часто-густо вона займається поборами знизу до верху і навпаки за так зване «дозвільне право», наприклад, на будівництво житла, виділення землі, відкриття справи і так далі.

Ось скажіть мені навскидку, Ви чули, щоб у нас зараз де-небудь будували безкоштовне житло? Чи молодого фахівця із розкритими обіймами поспішають працевлаштувати?

І що людям сьогодні залишається при таких розкладах? Або гинути, або продавати себе як рабсилу за копійки, або виходити на панель, або брати в руки вогнепал і ставати «романтиками з великої дороги». Іншими словами – грабувати, вбивати.

Сьогодні людям доводиться не жити, а виживати. І владі слід було б звернути пильну увагу на те, чим, за рахунок чого, у такому разі, забезпечене її нинішнє перебування біля керма.

- А Ви як думаєте? За рахунок чого?

- За рахунок застави України. Беручи так звані транші, наш народ методично заганяють у боргову яму, оскільки якраз ті транші, які найприроднішим чином завершують реставрацію капіталістичних відносин в Україні, бо вони диктують.

І це не ті умови, виконавши які держава могла б, скажімо, забезпечити нормальну охорону здоров'я. Ні! Це якраз умови остаточного потокового обдирання українців, а вже якщо бути зовсім точним – повного вимирання народу. Мовляв, ось вам, нате 50% підвищення ціни на газ, але врахуйте, що це тільки початок.

- Як – тільки початок?

- Так, тільки початок. Між іншим, регіонали і не соромляться заявляти, що нинішнє підвищення покриватиме всього лише 30% газу, який є в Україні, а треба покрити всі 100%. І тому вони цинічно заявляють, що восени знову збираються підвищувати тарифи. А куди при цьому діватися більшій частині українського населення, яка ледь-ледь кінці з кінцями зводить, абсолютно незрозуміло.

- Кріпацтво якесь, справді…

- З одного боку – так, Ви вірно помітили. Але з іншого, українець сьогодні перебуває у такому жахливому становищі, що не може дозволити собі навіть фізично бути рабом. У нього для цього просто можливостей вже не залишилося.

Ви почали питання з того, що Росія зробила Україні знижку на газ і буде поки 4 млрд. на рік вкладати в українську економіку. Однак, як ми бачимо, це ні на йоту не позначилося на тому, щоб газ не те що подешевшав, а хоч би його ціна залишилася на попередньому рівні. Це якийсь ідіотський парадокс!

Я сам собі ставлю запитання: ну добре, обдерли, розікрали, спустили, як казав мені колись Михайло Іванович Пуговкін, «на унітаз», але що потім?

До речі, непогано було б поцікавитися у нинішньої влади, а де ж уже отримані за рахунок зниження ціни на газ з боку Росії у 2010 році 4 мільярди, якщо нашим учителям і лікарям, іншим працівникам бюджетної сфери як не вистачало зарплати, так і не вистачає? І не вистачатиме!

І де, перепрошую, тоді шукати потенціал хоч би для того, щоб мати право у 2011 році сказати: ми сформували бюджет, завдяки якому зможуть полегшено зітхнути ті, хто від нього залежить, тому що у нас є прибуткова частина.

Але ж прибуткової частини-то нема, ось у чому справа! Є тільки протягнута рука і політика, яка заганяє у глухий кут кожного українця, яка не дає ніякого відродження своїй власній економіці.

- Нещодавно Томенко виступив із заявою, що фракції КПУ і Блоку Литвина легко проголосують за повернення «Конституції Кучми» в обмін на додаткові три роки депутатства.

Ось Ви особисто змогли б голосувати за це? І ще: кажуть, Вас чомусь останнім часом дуже боїться Симоненко. Причину не знаєте?

- З чого Ви взяли, що мене хтось боїться? Конкретно щодо Петра Миколайовича – запитаєте у нього. Я ніколи нікого нічим не лякав і не збираюся, бо я людина не войовнича, по-справжньому, з рубцями на серці, пережив розгром своєї рідної партії, країни, тієї соціалістичної ідеї, у яку я вірив і продовжую вірити.

Я ніколи не відступлюся. У мене є свої ідеологічні і політичні принципи, і скільки мені відведено життя, стільки я і їх захищатиму, висловлюватиму і втілюватиму у життя. Ось це і є моя відповідь тим, хто мною когось лякає або на мене намовляє.

Знаєте, час дуже швидко все розставить по своїх місцях, і ці мої слова прямо кореспондуються з відповіддю на Ваше перше запитання. Хай спробують спростувати доводи людини лівих поглядів на сьогоднішній стан економіки в країні.

Що стосується реформи 2004 року, досить пригадати, як свого часу КПУ принципово наполягала на тому, щоб Україна була саме парламентсько-президентською республікою, пояснюючи шкоду авторитарного режиму Кучми; як була ініціатором акції «Україна без Кучми». І як при цьому через декілька років можна помінятися, як хамелеон?

До речі, і Володимир Михайлович Литвин повинен знати це і не забувати, що він має звання «Герой України»; відповідний указ Леонід Данилович підписав саме за ухвалення рішення про політичну реформу 2004 року.

І якщо це станеться, я маю на увазі встановлення авторитаризму «по-донецьки», ми побачимо, як абсолютно всі затанцюють, закриють роти, зникнуть усі політичні сили «не того погляду».

Отож з цим жартувати у жодному разі не можна. Адже тут йдеться не про загрозу, яка витікає від самого Віктора Януковича, а про загрозу наступу олігархічного капіталу, який сам по собі – космополіт. Йому наплювати на все, крім своєї особистої вигоди у вигляді прибутку. Треба читати Маркса!

- Давайте про справи на півострові. Свого часу у пресі досить голосно розгорнувся Ваш конфлікт з прем'єр-міністром Криму Василем Джарти, пов'язаний з некоректним звільненням ваших колег з міністерських постів.

Потім все якось тихо зійшло нанівець, але, пам'ятається, Джарти ледь не клятвено через пресу заявляв, що «з усім розбереться і наведе лад». Стримав він свою обіцянку?

- Василю Георгійовичу не дано по життю вміння стримувати обіцянки, і тут уже нічого не поробиш, так він влаштований. Крім того, він жодне питання не може глибинно оцінити, щоб зазирнути вперед. Таким чином, відповідаючи на Ваше запитання, кажу: ні, нічого не змінилося.

Валерій Васильович Лавров, якого, прямо скажемо, шантажували і ламали, вимагаючи в обмін на посаду його виходу із Компартії, у відповідь їм грюкнув дверима і пішов. І зараз абсолютно спокійно дивиться в очі чесним людям.

Юрій Петрович Корнілов – взагалі боєць; ми показали, на що здатні комуністи. «Регіонали» на кожному кроці розповідають, які вони демократи, а я прямо хочу заявити всім цим «донецьким» і «єнакіївським»: демократія – це насамперед дотримання законів.

І ось Вам приклад: я звернувся з депутатським запитом, який, між іншим, є офіційним документом, до Віктора Федоровича як до Гаранта Конституції, щоб він призупинив рішення, які стосуються моїх колег по партії. Поки замість відповіді я бачу тільки відписки віце-прем'єра Тихонова, до якого перенаправила мій запит Адміністрація Президента і який до всього цього не має ніякого стосунку.

Сам Корнілов звернувся до Адміністративного Суду з позовом, оскільки Джарти представив до кримського парламенту офіційне подання на звільнення Корнілова, пославшись… на недіючий закон АРК від 1997 року, тоді як правова війна між Сімферополем і Києвом закінчилася у 1998 році ухваленням нині чинної Конституції Криму. Бачите, він навіть цього не знає!

Та і взагалі Василь Георгійович у нас, як виявилося, академік усіх мислимих і немислимих наук. Він може публічно стверджувати, що рішення Верховної Ради Криму про звільнення з посади заступника голови Ради міністрів – це політичне рішення. А ось його розпорядження – це якраз найголовніше, бо, на його думку, тільки воно є юридичним.

Знаєте, ми зіткнулися тут з такою пітьмою, що просто острах бере. І при всьому тому ніяких дискусій нікому не можна. І абсолютно природно, що при такому стані справ комуністи порушили цю проблему на всю Україну і показали, що насправді відбувається на півострові.

Щоправда Віктор Федорович не зреагував жодним чином, хоча як Гарант Конституції повинен був би взяти все до уваги і провести у життя всі необхідні юридичні дії. Але оскільки він цього не зробив, можна з упевненістю сказати: тепер від Джарти можна чекати будь-яких вакханалій.

Загалом, якщо підбити підсумки, виходить, що сьогодні у нашому «царствє-гасударствє» ще ох як далеко до заявлених під час президентської кампанії обіцянок! І головне – сьогодні не зовсім зрозуміло, яка Україна для яких людей.

- Зараз на півострові відпочиває Президент, який свого часу зажадав від всіх своїх міністрів «не витрачатися на закордон», а залишати свої «відпускні» у Криму.

Ситуація на півострові як помінялася у зв'язку з перебуванням Януковича? Все-таки не хто-небудь відпочиває, а Глава держави. Інфраструктурою, може, зайнялися? Лад навели?

- Та ні, ніхто цим не займався і займатися не збирається. Як був у усіх містах бруд, так і залишився; як побори йшли, так і йдуть. Тому сказати про те, що ось, приїхав цар, і все стало добре, не можна.

Для того, щоб зрозуміти все це, потрібно, перш за все, уважно подивитися на представлений сьогодні соціально-економічний і політичний режим. Ось із цього треба починати і цим закінчувати.

А що стосується міністрів… Так, раз був наказ, значить, вони приїдуть до Криму. Але якщо хтось думає, що у такому разі вони витрачатимуть свої гроші, то він глибоко помиляється. Їх обслуговує відомча вертикаль.

Ось якби Віктор Янукович наказав своїм міністрам самим облаштовуватися, купувати путівки у профспілкові здравниці, оплачувати, як звичайні люди, свій відпочинок і розваги – це було б абсолютно інше питання, яке широкі маси зрозуміли б і оцінили.

- Але багато кримчан думали, що тепер бюджет автономії наповниться, людям стане легше…

- Такого не буде, тому що в Україні всі відносини, особливо у курортній сфері, корупційні. І якщо, наприклад, Президентові потрібно кілограм полуниці, то «під це» візьмуть півтонни, тому що сьогодні вся система перебуває у тіні. І ось, здавалося б, відпочивальників - ставок гати, а казна – порожня, вчителі, щоб вижити, йдуть торгувати квасом.

- Сумно… Леоніде Івановичу, і останнє питання: про патріарха Кирила, який прибув зараз до України .

Нещодавно один експерт висловив думку, що насправді Кирило хоче об'єднати українські православні церкви, щоб потім піднести їх на блюдечку Кремлю. За це нібито він, якщо пощастить, може стати третьою людиною у російській державі. Що Ви думаєте про це?

- Я маю честь бути знайомим з його Святістю, неодноразово розмовляв з ним, слухав його виступи і абсолютно чітко можу сказати: іншого такого великого інтелектуала ні серед релігійних, ні серед світських нема. І навряд чи перед ним стоїть проблема, яке місце займати у російському суспільстві. Святійший Кирило і без того дуже популярний, активний, це по-справжньому високого рангу релігійний діяч.

Те, що він їздить до України, це природно, оскільки ми складаємо єдиний східнослов'янський православний простір, на якому мирно уживаються люди різних національностей і різних конфесій. У цьому якраз і є унікальність цього простору.

Я дуже радий, що Патріарх перебуває сьогодні в Україні і тричі радий, що і в цей приїзд він побував на святій для всіх християн кримській землі, адже саме тут, у Корсуні (нинішній Херсонес – авт.) князь Володимир прийняв хрещення.

Будь-який крок його Святості Кирила – місіонерський, направлений на об'єднання наших народів. Сьогодні Московський патріархат і Всієї Русі та православ'я у цілому є стратегічним стрижнем у реаліях, які склалися, і слід тільки радіти, що до нас приїжджають люди з великою місією Об'єднання, Радості і Добра. Це потрібно тільки вітати.