Вінський: Тимошенко мене банально обмовила

Кажуть, політика – єдина «жінка», якій неможливо зрадити. Можна, як рукавички, міняти партії, ідеологію і принципи, але так чи інакше - з основної канви ніхто не випадає.

Про нинішню ситуацію в Україні, сварки з Тимошенко і свої плани на майбутнє в інтерв'ю кореспонденту ForUm’у розповів екс-глава Мінтрансзв’язку і колишня друга людина в Соцпартії Йосип Вінський.

- Йосипе Вікентійовичу, розкажіть Вашу версію скандальної епопеї «Тимошенко – Вінський».

- Особливо розповідати нічого, тут усе дуже просто. Свого часу оточенням Тимошенко проти мене була проведена спецоперація – дуже багато людей опинилися незадоволені моєю нелояльністю в деяких питаннях. Бажаючи ослабити мій вплив, вони, ймовірно, і почали формувати у неї певну точку зору щодо мене. Я кажу «ймовірно», тому що це лише припущення – нюанси мені невідомі.

- Скажіть про те, що відомо.

- На якомусь етапі Тимошенко ухвалила рішення зі мною попрощатися, але замість того, щоб зробити це як годиться – запросити до себе і сказати: «Вінський, бачу, ми розійшлися в думках, пропоную написати заяву», вона вибрала варіант не просто позбавитися від мене, але ще і скомпрометувати.

Тимошенко звинуватила мене в корупції з екранів телевізорів на всю країну, не маючи для того ніяких підстав. І зараз, коли минуло більше року, вона так і не пред'явила суду і громадськості жодного фактичного підтвердження своїх звинувачень.

- Але ж, у такому разі, виходить, що Вас просто банально обмовили...

- Так і є. Це й справді звичайний наклеп. Що ж, ось такий у цієї людини рівень моральних принципів. Коли я писав заяву про відхід з міністерської посади, однією з причин так і вказав - питання етики роботи Кабміну Тимошенко.

- Про це можна докладніше?

- Міністерство, яке я очолював, завжди працювало успішно. За всіма показниками ми йшли другими в країні після Мінагропрому, а по прибутковій базі, зростанню податкових надходжень і заробітній платі – першими. І найбільше пропозицій щодо реформування теж виходили від мого міністерства. Отже, пред'явити нам якісь реальні претензії Тимошенко не могла.

Мене не підганяли, як інших, а навпаки – гальмували. Прем'єр-міністр робила все для того, щоб «замарудити», «втратити» або просто не пропустити мої пропозиції.

- Гм, але і Тимошенко постійно апелювала тим, що їй всі заважають працювати…

- Відносно мене вона нічого не могла поставити в претензію! Тому і пішла таким примітивним шляхом. Так, я не знаю справжніх мотивів, але припускаю, що відносно мене у когось виникла ідея вирішити відразу два питання одночасно.

- Які саме?

- Перше – прибрати міністра, в якого на все є своя точка зору і який дозволяє собі не погоджуватися з прем'єр-міністром в деяких питаннях. І, між іншим, на мій погляд така позиція абсолютно правильна, оскільки Кабінет міністрів – це колегіальний орган, в якому за всі рішення кожен міністр голосує персонально.

Паралельно з цим Тимошенко або порекомендували, або вона сама прийшла до висновку, що Вінського треба не лише звільнити, але ще й «перевести на нього стрілки», звинувативши у всіх смертних гріхах, і не просто так, а з демонстрацією на всю країну. Ймовірно, це було необхідно їй для створення світлого образу Берегині, що вдень і вночі невпинно бореться з корупцією.

Проте, на превеликий жаль Тимошенко, дві гучні корупційні справи, які вона «розкручувала» – моя і Єханурова – луснули. Тому що за ними нічого не було. Як з'ясувалося, Єхануров ковбасу взагалі не купував, а у Вінського не було ресурсу для занять корупцією на «Укрпошті». До речі, це ж підтвердило недавнє рішення суду, який визнав висловлювання Тимошенко про мою причетність до корупційних діянь недостовірними і зобов'язав спростувати дану інформацію.

Але кажуть, диму без вогню не буває.

Не треба тут шукати якісь глибинні речі. Це просто рівень моральності Тимошенко – і все!

- Ну, добре, а на рішення Печерського суду Тимошенко як відреагувала?

- Ні. Я думаю, вона ще апелюватиме, і пробуватиме щось довести. Коли свого часу в парламенті йшло голосування щодо її відставки, у мене в той момент з нею якраз відбулася телефонна розмова. Тимошенко сама подзвонила мені і звернулася з проханням не підтримувати її відставку. На що я відповів їй, що вже ухвалив рішення, і моя команда підтримуватиме її відставку, оскільки вважаю, що вона неефективний прем'єр. А ще я сказав їй: «Юліє Володимирівно, якби Ви виступили по телевізору і спростували той наклеп, який на мене звели, я б тоді розумів, що з Вами хоч якось, але можна вести розмову. Коли Ви отримаєте відставку, у нас будуть рівні статуси: Ви не депутат, і я не депутат, ви екс, і я – екс, ви – глава партії, я – глава партії. І лише після цього ми можемо сісти і, як мовиться, «на загальних умовах» вже вести якісь бесіди, а зараз – пробачте, нам розмовляти немає про що».

- Після цього дзвінка ніяких контактів з Тимошенко у Вас не було?

- Ні, після цієї розмови я з нею більше не спілкувався.

- Тепер давайте з розмови про Тимошенко, роботу якої Ви відверто забракували, плавно перемістимося до нинішнього Кабінету міністрів.

- А Ви знаєте, що коли я був міністром, жодного слова не сказав про своїх попередників? Жодного разу! І не хочу говорити про тих людей, які прийшли після мене, тому персональних оцінок не даватиму принципово.

- А я і не прошу переходити на особистості. Тільки про роботу, ну, скажімо, хоч би Мінтрансу.

- Свого часу я зміг запропонувати конкретний пакет щодо роботи Міністерства транспорту і зв'язку після ста днів початку роботи в уряді Тимошенко. За цей час я розібрався, вникнув і вийшов «на люди» з реальними підходами стосовно залізниці й аеропортів. І хоча на той момент у мене ще не було на руках напрацьованих документів, я все одно чітко розумів, що треба робити.

Сьогодні, виходячи з того, що будь-яке міністерство – це орган, в якому повинна бути присутньою традиція продовження роботи попередників, на жаль, по тій лінії, що була мною напрацьована, я не бачу просування по жодному пункту.

Абсолютно без потреби що-небудь починати спочатку, не потрібно винаходити велосипед. Те, що я пропонував, потрібно було продовжити, незалежно від того, хто прем'єр, президент чи міністр, тому що питання транспортної інфраструктури апріорі аполітичні.

Мені б дуже хотілося, щоб нинішнє керівництво Мінтрансзв’язку продовжило ту лінію, яку напрацювали я і моя команда.

- А що, є Ваша напрацьована лінія?

- Тут все дуже просто. Україна повинна стати транзитною державою. Між Європою і Азією є дві країни – Польща й Україна - через які пролягають основні транспортні шляхи, і ми повинні цим скористатися. А щоб цим скористатися, нам у себе в країні потрібно провести певні процедури і впровадити ряд механізмів, що існують на сьогоднішній день у Європі. Тільки тоді ми будемо адаптовані до їхніх правил.

За вісімнадцять років існування міністерства ніхто ці питання не піднімав. Я взяв на себе відповідальність і став ними займатися. І не тому, що мені особисто це захотілося, просто так було потрібно для країни. Між іншим, у програмі реформ Президента Януковича теж записано, що Україну треба розвивати саме як транзитну країну.

Мінтрансзв’язку України працює по десятках міжнародних договорах, що регулюють усі сфери транспорту і зв'язку. Ми дуже глибоко інтегровані в цей процес, але багато зобов'язань, які були взяті, на сьогоднішній день не виконано. По індексу транспортної логістики ми займаємо місце в кінці списку – і це дуже погано, особливо, якщо врахувати наші колосальні можливості стати транзитною країною.

Я вивчав досвід країн, що мають загальні з нами транспортні можливості, оскільки моєю метою було наблизити в законодавчо-процедурному плані роботу системи транспортної інфраструктури і зв'язку України до європейських стандартів.

Я не відкрив нічого нового. Мої пропозиції щодо залізниці – це об'єднаний досвід Німеччини і Росії; аеропорти – чіткий базис міжнародної авіаційної влади; морські порти практично один в один повторюють принципи дії французів у порту Марселя; щодо української пошти я хотів зробити так, як у Португалії та Італії.

Сьогодні ми в своїх підходах на сорок-п'ятдесят років відстаємо від Європи, адже, щоб наздогнати її, потрібно просто свої стандарти радикальним чином наблизити до європейських. І ось цим я якраз і займався.

- Раз уже, за Вашими словами, транспорт і зв'язок – категорії апріорі аполітичні, а Ви, все одно займаєтеся політикою, то і наступне запитання буде про неї. Точніше, про запропоновану Партією регіонів «тюнінговану» версію проведення місцевих виборів. Що скажете про нові правила гри від ПР?

- Я твердо переконаний, що пропонований варіант проведення місцевих виборів за змішаною системою тільки підсилить проблеми, свого часу створені «мажоритаркою», як і ті, що були в закритій пропорційній системі.

«50х50» – це система, при якій проблеми не вирішуються, а ми повинні відпрацьовувати ефективну виборчу систему за європейським зразком.

Європа рухається у напрямку формування політичної системи на підставі партій. І це ключовий мессидж, який я хочу донести до людей. Це, до речі, записано і в Конституції України – виявляється, у 1996 році в нашій країні були люди, які розуміли, що потрібно рухатися у напрямку посилення впливу партій на політичний процес.

Ми сформували місцеву владу на партійній системі, і вперше повинні були дати людям інструмент для того, щоб вони оцінили політику тієї партії і тих людей, яких вони вибрали, а що ж виходить тепер?

- Підміна?

- Так, тепер підміняють поняття. Замість того, щоб партії і їхні представники відзвітували за свою роботу, ламають систему, хоча насправді ключова позиція якраз і полягає в тому, що міняти систему не можна!

Її слід удосконалити для того, щоб люди отримали можливість дати оцінку тим партіям, які сьогодні реально здійснюють місцеве самоврядування. Слід мати на увазі, що партійна система дала багато плюсів.

- ?

- Наприклад, вона припинила перманентні вибори, дозволила чітко і швидко сформувати більшість. Зараз прийшли чотири-п'ять фракцій і швидко домовилися, а уявіть, що буде, якщо прийдуть сто чоловік і у кожного в голові дзижчатиме своя муха?

Партія «Народна влада» допомогла сьогоднішній владі сформувати консолідовану владну «верхівку», а зараз наші колеги намагаються розірвати владу знизу. Всі говорять про необхідність жорсткої влади і чіткої відповідальності, у той час, коли все виходить навпаки.

Повернення до «мажоритарки» в тому вигляді, в якому воно пропонується – це чиста Азія, і це треба розуміти. Цього не повинно бути – закриті списки викликають сьогодні питання, тому що люди хочуть голосувати і за конкретних депутатів.

Необхідно відкрити списки, дати суспільству можливість голосувати не тільки за партію, але і за конкретну людину. Адже насправді все просто. Це абсолютно проста система, яка дозволяє чітко і швидко сформувати владу, зробивши її політично відповідальною.

На жаль, в очах суспільства більшість політиків і депутатів абсолютно в своєму світогляді і сприйнятті системи залишилися у 1989 році. Я їм так і кажу: «Хлопці, ну тоді КПРС, VI стаття – і все».

- Тобто, ми таки повільно, але вірно повертаємося в «совок»?

- Так! Я якраз про це і кажу – не можна цього робити! Я переконуватиму і Президента, і прем'єр-міністра, і фракції в тому, що нам жодним чином не можна повертатися назад.

Я вже мовчу про очевидні ляпи типу заборони на участь у виборах для молодих партій. Ну, хіба це правильно – урізувати можливості молодих партій? Але ж у нас є молоді партії, які мають рівень підтримки крутіший, ніж у деяких «старожилів»!

Поясніть мені, чому партія Тігіпка, у якої 10% голосів, не може брати участь у виборах, а КПУ зі своїми 2,5% може? Я ж чудово розумію, для чого потрібна ця заборона – щоб відсіяти можливість приходу в місцеву владу нових людей. Але куди ми у такому разі прийдемо?

Я допускаю, що люди можуть бути проти нових партій, але у такому разі – це вибір людей. А ми що робимо? Ми за них вирішуємо, хто гідний, а хто ні.

Я – людина, яка в політиці вже багато років, і я чітко бачу завдання – сформувати нову політичну еліту. А вона якраз і починається з місцевих виборів: політики повинні формуватися в «низах», і цей фактор жодним чином не можна відсікати. Крім того, закон про заборону участі у виборах молодих партій фактично направлений проти покоління громадян, сформованого за роки незалежності.

- Ох, Вас послухати, виходить, що Україна з приходом нової влади не росте, а загинається…

- Ну, чому ж? Є різні аспекти влади. Я, наприклад, вважаю великим позитивним проривом те, що нова влада – і Президент, і прем'єр-міністр, і більшість - працюють як єдине ціле. Я вважаю це ключовим плюсом нинішньої влади. Це радикальна відмінна її риса від попередньої влади, яка теж могла б так працювати, але не працювала.

- А, до речі, Ваш конфлікт з Морозом, здається, теж трапився на цьому грунті?

- Так. Коли могли сформувати владу БЮТ, НУ– НС і Соцпартія, які, незважаючи на відмінності, мали загальну тенденцію до демократії і могли разом серйозно просунути демократичний вектор розвитку країни, Мороз поміняв свою точку зору. У результаті вийшов конфлікт між президентом і прем'єр-міністром – Ющенком і Януковичем, і всі ми знаємо, чим це все закінчилося.

До речі, до плюса нової влади я б відніс сьогоднішні кадрові призначення, при яких, кого куди потрібно було призначити – призначили, і чого при старій владі не було.

Величезний плюс поставлю і за бюджет, і за те, що у нас, зрештою, знято з порядку денного «газову тему». Правда, я не розділяю методи, якими це було досягнуто, але вважаю, що стабільна ціна сама по собі вже великий позитив. Тепер, принаймні, люди можуть складати якісь розрахунки.

І збільшений удвічі товарообіг з Росією – це теж чималий плюс. Головне тепер - стежити за тим, щоб сальдо було в нулях, а не в негативі.

Абсолютний позитив я бачу і в недавньому ухваленні основ зовнішньої і внутрішньої політики – я про це говорю з 1996 року, якщо Ви звернете увагу на мої виступи. Ну як може країна, не маючи основ у таких важливих питаннях, рухатися вперед? А сьогодні це є, і це чудово.

- Йосипе Вікентійовичу, останнє запитання. Про «суворі» парламентські будні. Як Ви вважаєте, варто чекати переформатування коаліції у зв'язку із заявами деяких «тушок»?

- А навіщо сьогодні переформатовувати коаліцію? По-перше, зазначте, в нашій Конституції записано, що коаліцію формують фракції, і в нас це формально є. По-друге, в Україні немає імперативного депутатського мандата – до речі, я один з прихильників його введення. А те, що хтось кудись йде-переходить – що ж, це життя, і засуджувати чи ні – питання, засноване лише на моральних принципах, оскільки з правового боку все вірно.

Команда Тимошенко обурено кричала на цю тему тільки тому, що розуміла: якщо залишити все по-старому, їхній лідер зможе бути прем'єр-міністром неіснуючої коаліції, що, власне, для Тимошенко не було чимось неправильним.

Для неї нормально, коли немає коаліції, а є уряд, не здатний нормально прийняти жодного рішення. Тут у наявності політична риторика людей, яких вигнали з влади лише тому, що вони там не повинні були бути.

Разом з тим, я категорично проти того, щоб більшість складалася з трьохсот «багнетів». Я вважаю прагнення до тотального володіння владою долею слабких людей. Влади потрібно саме стільки, скільки необхідно для роботи, а не для того, щоб нічого не робити.

Я – за сильного президента, але в рамках своєї компетенції. Я – за сильного прем'єра. Я категорично проти, коли одну людину призначають дві інституції.

Я за те, щоб Президент, прем'єр і парламент у рамках своєї компетенції були сильними і самодостатніми, і мали чіткі процедури і законом забезпечені можливості для повного виконання своїх функцій.