«... вони так звикли робити те, що нікому не потрібне,
що коли це комусь знадобилося, воно все одно не спрацювало»
М. Жванецький
Насильницька українізація кінопрокату привела до трьох наслідків: її лобісти стали мільйонерами, погіршала якість дубляжу кінофільмів, тим самим під загрозу поставлено майбутнє вітчизняного кінопрокату, а також - завдано серйозного збитку культурі української мови. Радує, що останнім часом дискусія про доцільність українського дублювання переросла в конкретні дії. 29 квітня 2010 р. у Кабінеті міністрів України під головуванням віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка відбувся круглий стіл з питань дублювання кінофільмів українською мовою і розвитку вітчизняного кінематографа. Під час круглого столу, я, як народний депутат, звернулася до віце-прем'єра з проханням вивчити обставини порушень чинного законодавства з боку органів державної влади у сфері кінематографії. За результатами круглого столу було вирішено створити робочу групу з доопрацювання і розробки законодавства у сфері розвитку вітчизняної кіноіндустрії і питань дубляжу.
Недавно зруйнувався «останній оплот і надія» насильницького українського дубляжу – звільнено з посади голови Державної служби кінематографії Ганну Чміль. Річ у тому, що у 2006 році, коли Ганну Чміль було призначено головою Державної служби кінематографії, їй було 56 років, а, згідно статті 23 Закону України «Про державну службу», граничний вік перебування на державній службі для жінок становить 55 років. Але лобісти насильницької українізації кіноринку і незаконного обов'язкового високооплачуваного дублювання іноземних фільмів через «помаранчевого» профільного міністра добилися продовження Ганні Чміль контракту, термін якого також закінчився ще 1 березня 2009 року і цього разу не був продовжений. Таким чином, мало того, що пані Чміль незаконно перебувала на державній посаді, вона ще зосередила всі свої зусилля на відвертому лобіюванні інтересів окремих компаній, зацікавлених в обов'язковому дорогому українському дубляжі кінофільмів, «в подяку» за сприяння.
Пані Чміль щосили відстоювала і захищала незаконний наказ Мінкультури №1 від 18.01.2008 року, що зобов'язує дистриб'юторів в обов'язковому порядку дублювати іноземні кінофільми українською мовою, який суперечить нормам Конституції, Європейській Хартії регіональних мов або мов меншин і Закону «Про кінематографію». Зараз можна з упевненістю прогнозувати, що незабаром одіозний і абсолютно незаконний наказ Мінкультури №1 буде скасований.
Стаття 10 Конституції України свідчить: «Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом». Звертаю увагу, в Конституції не згадуються ні Постанови Уряду, ні Накази міністерств.
У ст.14 Закону «Про кінематографію» вказано, що іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні обов'язково повинні бути дубльовані чи озвучені або субтитровані державною мовою, або дубльовані чи озвучені або субтитровані мовою національних меншин. Тобто, згідно чинному Закону, ситуація є правочинною, коли, наприклад, англомовний фільм дубльований російською мовою, але має українські субтитри. Хочу підкреслити, що Закон повністю відповідає Європейській Хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованої Україною.
«Першою ластівкою» прийдешньої насильницької українізації кінопрокату стало ухвалення Постанови Кабінету міністрів України «Про деякі питання порядку розповсюдження і демонстрації фільмів» № 20 від 16 січня 2006 р. Пунктом 1 Постанови була встановлена квота обов'язкового дублювання (озвучування, субтитрування) українською мовою іноземних фільмів.
І почалося... Оскільки перший «кавалерійський наскок» на Закон виявився вдалим, кінопрокатники спробували захищатися. Постанову Кабміну від 16 січня 2006 р. було скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва, але Вищий Адміністративний суд залишив постанову Кабміну в силі. Незважаючи ні на що, учасники ринку сподівалися на цивілізовані відносини з владою. Для цього навіть уклали з Мінкультури Меморандум про співпрацю, яка, на жаль, закінчилася, не почавшись.
У результаті 20 грудня 2007 року Конституційний суд України у справі про розповсюдження іноземних фільмів №13-рп ухвалив рішення, згідно якому частину 2 статті 14 Закону України «Про кінематографію» необхідно розуміти так: «Іноземні фільми не підлягають розповсюдженню і демонстрації в Україні, якщо вони не дубльовані або не озвучені, чи не субтитровані державною мовою». Таким чином, КСУ повністю підтвердив норми Закону «Про кінематографію», які надають для дистриб'юторів альтернативу для демонстрації іноземних фільмів в Україні: АБО озвучування, АБО субтитрування, АБО дублювання.
Але у міністра культури часів Ющенка була «особлива думка» з цього приводу. У результаті, 18 січня 2008 року Міністерство культури видає одіозний Наказ №1, який всупереч Конституції України, ЗУ «Про кінематографію», Рішенню КСУ, Європейській Хартії регіональних мов або мов меншин, що мають вищу юридичну силу, вимагає ОБОВ'ЯЗКОВЕ дороге дублювання 100% фільмів і встановлює: «Не видавати державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрації фільму, якщо він не дубльований (озвучений або субтитрований) державною мовою на фільмокопії мови оригіналу».
Мало того, що цим «геніальним», з точки зору права і здорового глузду, Наказом Мінкультури взяло на себе повноваження законодавця, непередбачені Конституцією України, цей колосальний за своїм правовим нігілізмом наказ навіть відмовилося реєструвати Міністерство юстиції України (наказ Мін’юсту № 117/5 від 28 січня 2008 р.)
А зараз найцікавіше - чий «бубновий інтерес» стояв за всією цією історією. Як відомо, у дистриб'юторів існують різні шляхи просування фільмів на вітчизняному кінопрокатному ринку. Якщо це фільми шести американських мейджерів – найбільших кінокомпаній (наприклад, Sony Pictures, Walt Disney Pictures, United International Pictures і так далі), то контракти укладають безпосередньо з дистриб'ютором. Хочу підкреслити, що в найвигіднішому становищі з ухваленням даного Наказу «випадково» виявився власник компанії B&H Богдан Батрух. Його компанія не оплачує дорогий дубляж і не несе інших витрат, пов'язаних з прокатом фільму, оскільки ці нечувані суми закладаються до прокатного бюджету виробників фільмів. На цьому не закінчується економічна вигода Богдана Батруха від обов'язкового дублювання іноземних кінофільмів, яку він так самовіддано відстоює з Ганною Чміль. Річ у тому, що у 2008 році він відкриває єдину в Україні (!) студію з дублювання фільмів на базі Кіностудії ім. Довженка. А якщо врахувати, що щорічно в український прокат виходить близько 140 іноземних фільмів, а дублювання кожного коштує до 50 тисяч доларів, виходить досить значна шестизначна сума прибутку. Крім того, в деяких Інтернет ЗМІ можна знайти інформацію, що серед засновників даної студії є... дочка Ганни Чміль.
Все ж таки решта прокатних компаній залишилася «біля розбитого корита» - фільми, як правило, купуються відразу з правами на СНД, тобто, дубльовані російською мовою, але з українськими субтитрами. А обов'язковий, дорогий український дубляж, часто робить невигідним прокат фільму в Україні.
Таким чином, за останні два роки у вітчизняний кінопрокат не вийшли понад 160 кінопрем'єр світового рівня. Серед них такі всесвітньо визнані кінофільми, як «Д жуно» (Оскар, 2008), «У долині Ела» (Оскар, 2008; Венеціанський кінофестиваль, 2007), «Імпорт-експорт» (Канський кінофестиваль, 2007), «Друге дихання» (Сезар, 2008) і багато інших. Так само, за 2008 - 2010 рр. припинили свою діяльність 26 кінотеатрів по всій Україні: у Бердянську, Дніпропетровську, Києві, Конотопі, Одесі, Полтаві, Севастополі, Харкові й інших містах. Якщо в такому критичному становищі знаходиться комерційне кіно, то що вже говорити про артхаус? Компанія «Артхаус-трафік» єдина в Україні, що займається прокатом авторського кіно, не раз заявляла в пресі, що прокатники артхауса не можуть дозволити собі дорогий дубляж і багато фільмів проходить повз українського глядача.
Іноді українські глядачі вимушені слухати неякісний дубляж, що межує з суржиком, примушує сміятися навіть з найдраматичнішого кіносюжету. За даними кінопрокатників, у прокат виходить у середньому до трьох фільмів на тиждень. Для їх дублювання кожного тижня необхідно задіювати приблизно 50 акторів. Де взяти таку кількість незайнятих професійних акторів, якщо врахувати, що вони ще беруть участь у проектах в кіно, театрі і на ТБ? Так само часто однією з вимог студії-замовника є участь в озвучуванні фільму національних зірок шоу-бізнесу. Виникає питання: де знайти «вільну зірку», і який гонорар вона зажадає? У результаті, прокатникам іноді нічого не залишається, як свідомо економити на якості дубляжу.
У жодній країні ЄС немає законодавчих актів, що регламентують дублювання або субтитрування 100% іноземних кінострічок державною мовою, інакше це порушення статті 10 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод». Єдине виключення - Словаччина, законодавство якої вимагає дублювання іноземних дитячих фільмів словацькою мовою. У більшості країн ЄС мова демонстрації фільмів у кінопрокаті визначається виключно комерційними інтересами дистриб'юторів. У той же час, держава сприяє розвитку вітчизняної кіноіндустрії.
В Європі розуміють, що цивілізована багатомовність у державі - це, перш за все, ненасильство в мовній сфері. Для того, щоб забезпечити домінування в країні власної мови, необхідно забезпечити домінування власної культури. Приклад з насильницькою українізацією кінопрокату довів, що найбільшу небезпеку для розвитку національної культури представляють мовні фанатики, особливо ті, які маскують власні бізнес-інтереси захистом державної мови, а насправді виявляються «вовками в овечих шкурах».
Ірина Бережна
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
